Ухвала суду № 43823073, 28.04.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Тарасенко І. М.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року справа №805/136/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Компанієць І,Д., суддів Васильєвої І.А., Казначеєва Е.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року по адміністративній справі №805/136/15-а за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання неправомірною та скасування постанови від 05.11.2014 року ВП № 41601563, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач просив визнати неправомірною та скасувати постанову від 05.11.2014 року ВП № 41601563.

В обґрунтування позову зазначив, що 05.11.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України складено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)». Зазначеним рішенням державу - відповідача зобов'язано до виконання постанови Краматорського міського суду Донецької області від 25.06.2008 року у адміністративній справі №2а-57/2008 про присудження належних ОСОБА_2 грошових коштів з соціальних виплат щорічної грошової допомоги, встановленої для інвалідів війни та виплати йому відповідної грошової сатисфакції через тривале не виконання вказаної судової постанови.

Відповідач мотивував свою постанову про закінчення виконавчого провадження тим, що рішення з Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 року фактично виконано, проте це не відповідає дійсності, оскільки умовами рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 року та вимогами ст. 36 ч. 1 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що розмір належної йому виплати справедливої сатисфакції має дорівнювати гривневому еквіваленту присудженої грошової суми у розмірі 2000 (дві тисячі) євро за офіційним курсом Національного банку України станом на день здійснення виплати. Крім цього умовами рішення Європейського суд з прав людини від 12.12.2013 року та вимогами ст. 8 ч.ч. 1,2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що виплата належного йому відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного, а зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Тому постанова про закінчення виконавчого провадження №41601563 є неправомірною та такою, яка порушує права і законні інтереси позивача.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року позов задоволено.

Визнано неправомірною постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 05.11.2014 року про закінчення виконавчого провадження №41601563 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)".

Скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 05.11.2014 року про закінчення виконавчого провадження №41601563 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)".

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування обставин справи, просив скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначив, що державним виконавцем правильно закрите виконавче провадження на підставі п.8 ст.49 ЗУ «про виконавче провадження», оскільки грошові кошти на користь позивача перераховані платіжним дорученням міністерства юстиції України від 20.08.2014 року, платіжним дорученням від 10.06.2014 року сплачена заборгованість, та платіжним дорученням від 16.10.2014 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини. При цьому конвертація присуджених пози вачу євро в національну валюту здійснювалася в день оформлення платіжного доручення від 20.08.2014 року шляхом перерахунку за офіційним курсом валют, встановленим на цей день НБУ, оскільки національним банком України встановлюється офіційний курс валют наприкінці поточного робочого дня на наступний робочий день за результатами торгів на міжбанківській валютній біржі.

Тому державний виконавець вірно застосував курс євро на день формування платіжного доручення. Відповідно до ч.4 ст.8 ЗУ «Про виконання рішень та застосування рішень Європейського суду з прав людини» передбачено 10-денний термін, протягом якого Державне казначейство здійснює списання коштів на вказаний стягувачем банківський рахунок, тому неможливо передбачити офіційний курс валют на день фактичного зарахування коштів на рахунок позивача. Тому правильним слід вважати курс валют саме на дату платіжного доручення від 20.08.2014 року.

Також апелянт зауважує, що належному виконанню судового рішення перешкоджає відсутність законодавчих заходів, а не належне виконання своїх обов'язків державними виконавцями.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, розглядаючи справу в межах апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Case of Malakhova and others v.Ukraine (Application no. 35995/09 and 249 other applications)» одноголосно постановлено:

а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю за заявами, наведеними у Додатку 1 (у заяві №35772/11 лише першому заявнику пану ОСОБА_3) ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі поданої заяви ОСОБА_4 (стягувачем) від 20.01.2014 року про примусове виконання, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєвим О.В. 22.01.2014 року відкрито виконавче провадження №41601563 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі від 12.12.2013 № 35995/09.

Внаслідок проведення виконавчих дій позивачеві перераховано грошові кошти на виконання рішення Європейського суду з прав людини № 35995/09 від 12.12.2013 року платіжним дорученням №2406 від 20.08.2014 року у розмірі 34668,86 грн., що еквівалентно 2000 євро, платіжним дорученням від 10.06.2014 року №3282 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 2920,48 грн., та у зв'язку з несвоєчасною сплатою належної суми, на користь стягувача перерахована пеня у розмірі 565,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.10.2014 року №7586.

На підставі вищезазначеного головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєвим О.В. 05.11.2014 року складено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою встановлено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Позивач з постановою відповідача від 05.11.2014 року про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються його права та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

На підставі ч.ч.1,2 ст.2 Закону № 606 примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії

Як визначено, ч.1 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи, як рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

При цьому, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав закінчення виконавчого провадження, зокрема: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, грошові кошти перераховані позивачу Міністерством юстиції України платіжним дорученням №2406 від 20.08.2014 року у розмірі 34668 грн.86коп. (еквівалент 2000 євро згідно курсу Національного банку України (НБУ).

Проте, Міністерством юстиції України подано до Державного казначейства України вищевказане платіжне доручення і відповідно до діючого законодавства (до п.4 ст.8 Закону України від 23.02.2006року №3477-ІV) Державне казначейство України повинно було на протязі десяти днів з дня отримання вищевказаного платіжного доручення провести списання (перерахування) грошових коштів з рахунку Міністерства юстиції України на рахунок позивача.

Разом з цим фаактично списання (перерахування) грошових коштів з рахунку Міністерства юстиції України на рахунок позивача, Державне казначейство України проведено 26.08.2014 року (тобто через 6 днів).

При цьому, курс НБУ на цей день становив 1803,0419 грн., тому сума яку позивач мав би отримати на день здійснення платежу становила б 36060 грн. 83 коп. (2000 x 1803,0419). Таким чином, позивачем не до отримана сума 1391,97 грн. (36060,83 - 34668,86).

Обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, визначено конвенцією «Про захист прав та свобод людини», яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997р, відповідно до статті 6 Конвенція гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відносяться також і відповідач. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом не беруться. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення Європейського суду з прав людини №35995/09 від 12.12.2013 року фактично не виконано в повному обсязі, згідно з виконавчим документом та у відповідача не було підстав для складення постанови про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2014року № 41601563 у відповідності до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідачем не вжито всіх можливих і необхідних заходів спрямованих на виконання в повному обсязі рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року по адміністративній справі №805/136/15-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року по адміністративній справі №805/136/15-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Cуддя-доповідач І.Д.Компанієць

Судді І.А.Васильєва

Е.Г.Казначеєв