Ухвала суду № 43822865, 07.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 квітня 2015 рокусправа № 804/15297/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - ОСОБА_1

відповідача-1: - Мазуркевич А.С. дов від 05.01.2015

відповідача-2: - Борисенко А.О. дов від 05.01.2015

третьої особи: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року

у справі № 804/15297/14

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області

третя особа Державна казначейська служба України в Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення сум та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

19.09.2014 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, за участю третьої особи Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії ГУ МВС України в Дніпропетровській області щодо пропущення строків виплати належних грошових сум під час звільнення;

- стягнути з ГУ МВС України в Дніпропетровській області індексацію одноразової грошової допомоги у сумі 130,33 грн.;

- стягнути з ГУ МВС України в Дніпропетровській області середній заробіток за весь період затримки у сумі 20218,27 грн.;

- визнати протиправними дії Дніпропетровського міського управління та ГУ МВС України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати встановлених законодавством виплат з бюджетних асигнувань;

- зобов'язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області вчинити дії по нарахуванню та виплаті надбавки до посадового окладу залежно від ступеня секретності інформації у сумі 2135,90 грн.;

- зобов'язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області вчинити дії по нарахуванню та виплаті недоотриманої матеріальної допомоги у сумі 67571,02 грн.;

- зобов'язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області вчинити дій по нарахуванню та виплаті компенсації за не отримане речове майно та продовольчі пайки;

- стягнути з ГУ МВС України в Дніпропетровській області моральну шкоду у сумі 188000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 за наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області звільнилась з органів внутрішніх справ за власним бажанням, однак протягом усього строку служби і під час проведення остаточного розрахунку при звільнені Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області порушено конституційні та трудові права позивача щодо нарахування та виплати належних позивачеві грошових сум, призначених законодавством України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 позовну заяву в частині позовних вимог до Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними - залишено без розгляду.

Ухвалу суду мотивовано тим, що позивачем пропущено законодавчо встановлений строк звернення до адміністративного суду з даними позовними вимогами, оскільки правовідносини щодо прийняття, проходження та звільнення з публічної служби регулюються спеціальним законодавством, тому строк звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів встановлено ст.99 КАС України, а не КЗпП України. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з моменту, коли позивач дізналася та повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Позивач зазначає, що при переході на службу до ГУ МВС України в Дніпропетровській області позивач не звільнялась з органів внутрішніх справ і тому не мала змоги звертатись до суду. Крім того, позивач не могла отримати від Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області остаточного розрахунку, оскільки такий розрахунок може бути здійснено лише після звільнення з органів внутрішніх справ, як одного із різновидів публічної служби, та лише Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області, якому надано повноваження прийняття та звільнення осіб зі служби в органах внутрішніх справ. При цьому під час проходження служби у ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 повинна була дотримуватись вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, у статті 4 цього статуту закріплено поняття наказу, який є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі; у разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальник; скасувати наказ має право тільки начальник, який видав відповідний наказ, або старший прямий начальник; накази повинні бути законними, зрозумілими і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк; у разі одержання наказу, який суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що повинен негайно поінформувати начальника, який віддав наказ, а в разі підтвердження цього

наказу - письмово поінформувати старшого прямого начальника. Позивач зазначає, що саме наведені причини були перешкодою для звернення у лютому 2009 року до суду за захистом своїх порушених прав відповідачем-2 щодо не нарахування та невиплати встановлених державою грошових виплат, а тому це право у позивача виникло лише після звільнення з органів внутрішніх справ та отримання остаточного розрахунку, тобто з 21 серпня 2014 року.

Позивач в судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечують, просять залишити постанову суду першої інстанції без змін, вважають, що оскаржувана ухвала винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, із всебічним, повним, об'єктивним дослідженням всіх фактів, доказів та обставин по справі. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 по грошовому забезпеченню було здійснено Дніпропетровським міським управлінням ГУ МВС України в Дніпропетровській області у повному обсязі у лютому 2009 року шляхом видання грошового атестату від 06.02.2009 № 18, тому про порушення прав позивачу стало достовірно відомо саме в лютому 2009 році. Крім того, необґрунтованими є посилання позивача на нібито виникнення у неї права звернення до суду лише після звільнення з органів внутрішніх справ, тобто 21 серпня 2014 року, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 повинна була дотримуватися вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. ОСОБА_1 не надано до суду доказів неможливості звернутися звертатися до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Виходячи з суті заявлених позивачем вимог про визнання протиправними дії Дніпропетровського міського управління щодо ненарахування та невиплати встановлених законодавством виплат з бюджетних асигнувань, при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду слід виходити з положень ч.ч.1, 2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Посилання позивача на необхідність застосування для обчислення строків звернення до суду положень Кодексу законів про працю України є помилковим.

Відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міліцію» № 565-XII форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з постановою Верховної Ради N 3135-12 від 22.04.93 дія ч.1 ст.19 вказаного Закону поширюється на начальницький і рядовий склад органів внутрішніх справ.

Отже, приймаючи до уваги врегулювання оплати праці осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ спеціальними нормами, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про оплату праці не поширюються на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, про що також зазначено в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13.

Згідно ч.2 ст.99 КАС України (в редакції на лютий 2009 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.2 ст.99 КАС України (в редакції на момент звернення позивачем до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, сторонами не заперечується, що позивач проходила службу у Самарському РВ Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 26.12.1997 (наказ УВС м.Дніпропетровська від 26.12.1997 № 75 о/с).

На підставі наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 03.02.2009 №12 переведена до слідчого управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 03.02.2009.

При переведенні позивача до слідчого управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області остаточний розрахунок з ОСОБА_1 по грошовому забезпеченню здійснено Дніпропетровським міським управлінням ГУ МВС України в Дніпропетровській області (яке є юридичною особою з власним сектором фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку) у лютому 2009 року шляхом видання позивачу грошового атестату від 06.02.2009 № 18, що позивачем не заперечується.

З наведеного вбачається, що позивач була обізнана про порушення своїх прав ще у лютому 2009 році, перебіг строку звернення до адміністративного суду для позивача розпочався 06.02.2009 та відповідно сплив 07.02.2010 (згідно абз.1 ч.2 ст.99 КАС України в редакції на лютий 2009 року).

Фактично з позовом до Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області позивач звернулась 19.09.2014, тобто після спливу встановленого ч.2 ст.99 КАС України строку для звернення до адміністративного суду.

За приписами ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

При цьому поважною причиною пропуску визнається лише та, що пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення певної процесуальної дії, неможливістю з незалежних від позивача причин звернутися до суду з позовом у законодавчо встановлений строк.

Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, наведених позивачем доводів, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з моменту, коли вона дізналась про порушення своїх прав.

Посилання позивача на виникнення у неї права звернення до суду лише після звільнення з органів внутрішніх справ, тобто 21.08.2014, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 повинна була дотримуватися вимог Дисциплінарного статуту ОВС України (зокрема ст.4 даного статуту), є помилковим, оскільки жодні положення вказаного Статуту, а також інші норми чинного законодавства не містять заборон або обмежень щодо захисту особою своїх прав та законних інтересів в суді.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наведені позивачем обставини не є свідченням поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Інші обставини, за яких позивачем пропущений строк з поважних причин, із матеріалів справи не вбачаються.

Виходячи з наведеного, є правомірним застосування судом першої інстанції правових наслідків, встановлених ст.100 КАС України, залишення без розгляду поданого ОСОБА_1 адміністративного позову в частині позовних вимог, пред'явлених до Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій підлягає.

Передбачені ст.204 КАС України підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 199, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі № 804/15297/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко