Рішення № 43822745, 27.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого Корчевного Г.В.,

Суддів Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,

при секретарі Бугай О.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крила миру» до ОСОБА_1 про розірвання договору та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

Унікальний номер справи: 760/18585/14-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5991/2015Головуючий у суді першої інстанції: Кізюн Л.І.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.У серпні 2014 року позивач ТОВ "Крила миру" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору будівельного підряду від 16.12.2013 року, що укладений між ТОВ "Крила миру" та ОСОБА_1 В подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив розірвати договір будівельного підряду від 16.12.2013 року, що укладений між ТОВ "Крила миру" та ОСОБА_1, визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Крила миру" (код юридичної особи 38745467) на майновий комплекс по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель: літера «В», загальною площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20,0 кв.м. та на нежитлову будівлю по проспекту Відрадному, 85, літера «Т», загальною площею 367,0 кв.м. Також, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3654,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Товариством та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір будівельного підряду від 16.12.2013 року. Згідно пункту 1.1. Договору відповідач взяв на себе зобов'язання виконати увесь комплекс робіт із організації реконструкції майнового комплексу по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель: літера «В», загальною площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20 кв.м. та по проспекту Відрадному 85 літера "Т" загальною площею 367,0 кв.м., а також зобов'язується передати виконані роботи (результат виконаних робіт) та здати Об'єкт Замовнику у встановлений цим договором термін (строк). Пункт 2.1. Договору зазначив, що загальний строк, протягом якого відповідач повинен виконати усі роботи (тобто усі етапи робіт, увесь комплекс робіт) і передати їх (результат виконаних робіт) замовнику (позивачеві) по останньому акту виконаних робіт становить 60 календарних днів. Цей строк розпочинається з дати підписання сторонами договору. Підпунктом 3.1.10 пункту 3.1. Договору застережене наступне: «Після повного завершення усіх робіт повернути Об'єкт замовнику протягом 3-х робочих днів. Об'єкт повинен бути переданим виконавцем обов'язково в незалежності від існування між сторонами будь-яких суперечок (несплата послуг, недоліки у роботі інше) за актом приймання - передачі». Тобто відповідач у відповідності до пункту 2.1. Договору повинен був виконати весь комплекс робіт по договору у строк до 16.02.2014 року та у будь-якому випадку передати побудований Об'єкт: майновий комплекс по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, літера «В», загальною площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20,0 кв.м. та по проспекту Відрадному 85 літера "Т" загальною площею 367,0 кв.м., за актом приймання - передачі.16.12.2013 року на виконання Договору між сторонами було укладено акт приймання-передачі Об'єкту, проектної документації, оригіналів правовстановлюючих документів. Враховуючи те, що на день подання позову відповідачем не виконано вимоги пункту 2.1. Договору та не передано позивачеві зазначений Об'єкт за актом приймання-передачі, тобто відповідач ухиляється в добровільному порядку від виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів, а саме порушеного права власності.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крила миру" до ОСОБА_1 про розірвання договору та визнання права власності - задоволено частково. Розірвано Договір будівельного підряду від 16.12.2013 року, що укладений між Товариством обмеженою відповідальністю «Крила миру» та ОСОБА_1. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Крила миру» (код юридичної особи 38745467) право власності на майновий комплекс по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, літера «В», загальне площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальній «Крила миру» (код юридичної особи 38745467) судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора міста Києва, яку уточнив в судовому засіданні, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 скасувати в частині визнання за позивачем права власності та постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Зазначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Посилається, що матеріали справи взагалі не містять жодного дозвільного документа, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію.

Вважає, що постановляючи рішення, судом не надано оцінку тому факту, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось в порушення вимог чинного містобудівного законодавства, без належних дозвільних документів, а отже є самочинним будівництвом.

Зазначає, що задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на вищезазначений об'єкт нерухомості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій він знаходиться, та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, на який покладено обов'язок приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, не залучивши їх до участі у розгляді справи.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає уточнену апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 грудня 2013 року між ТОВ "Крила миру" та ОСОБА_1 було укладено договір будівельного підряду.

Також, 16.12.2013 року на виконання Договору між сторонами було укладено акт приймання - передачі Об'єкту, проектної документації, оригіналів правовстановлюючих документів.

Розділом першим договору визначено, що предметом договору є зобов'язання генпідрядника, яким є відповідач, виконати увесь комплекс із реконструкції майнового комплексу по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель: літера «В», загальною площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20 кв.м. та по проспекту Відрадному 85 літера "Т" загальною площею 367 ,0 кв.м. у відповідності до проектної документації за завданням замовника, а також зобов'язується передати виконані роботи (результат виконаних робіт) та здати Об'єкт замовнику у встановлений цим договором термін (строк).

Пунктом 2.1 договору визначено загальний строк, протягом якого генпідрядник повинен виконати усі роботи(тобто усі етапи робіт, увесь комплекс робіт) і передати їх (результат виконаних робіт) замовнику по останньому акту виконаних робіт, що становить 60 календарних днів. Цей строк розпочинається з дати підписання сторонами договору.

Підпунктом 3.1.10 пункту 3.1. Договору застережене наступне: «Після повного завершення усіх робіт повернути Об'єкт замовнику протягом 3-х робочих днів. Об'єкт повинен бути переданим виконавцем обов'язково в незалежності від існування між сторонами будь-яких суперечок (несплата послуг, недоліки у роботі інше) за актом приймання - передачі».

Тобто відповідач у відповідності до пункту 2.1. Договору повинен був виконати весь комплекс робіт по договору у строк до 16.02.2014 року та у будь-якому випадку передати побудований Об'єкт: майновий комплекс по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, літера «В», загальною площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20,0 кв.м. та по проспекту Відрадному 85 літера "Т" загальною площею 367 ,0 кв.м., за актом приймання - передачі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог розірвання договору підряду та про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для його виконання сторонами, однак, не дивлячись на закінчення реконструкції відповідач не виконав вимоги пункт 2.1. Договору та не передав позивачеві зазначений Об'єкт за актом приймання - передачі, оригінали правовстановлюючих документів на нежитлову будівлю, договір купівлі-продажу та технічний паспорт, тобто ухиляється в добровільному порядку від виконання взятих на себе зобов'язань за договором.

Колегія суддів вважає необґрунтованим такий висновок суду першої інстанції в частині визнання права власності за позивачем, та зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підставою оскаржуваного рішення Солом'янського районного суду м. Києва в частині визнання права власності зазначено, що здійснивши будівництво спірного об'єкту за власні кошти, позивач набув право власності на новостворений об'єкт нерухомого майна, зазначивши підставою свого рішення умови договору будівельного підряду між позивачем та відповідачем.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.

Згідно частин 1, 2 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В спірному випадку, титульний володілець земельної ділянки дозволив відповідачці будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці, яка перебуває в його користуванні та з дотриманням її цільового призначення.

Стаття 376 ЦК України передбачає негативні наслідки для тих, хто порушує правила будівництва та здійснює будівництво без належного дозволу і затвердженого проекту, виходячи із загального положення, що всі способи набуття права власності мають бути правомірними.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у випадках, передбачених ст.376 ЦК України, зокрема, у відповідності до частини 5 ст.376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Крім того, статтею 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво, на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

В спірному випадку, судом першої інстанції не повною мірою досліджено, чи додержано умови архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил та чи не порушено цим будівництвом та реконструкцією прав інших осіб.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» № 687-ХІVвід 20.05.1999, для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Процедура виконання будівельних робіт та оформлення відповідних документів на їх початок визначена Порядком виконання будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466.

Разом з тим, оскаржуване рішення порушує інтереси держави в особі Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, на яке суд незаконно визнав право власності, а також Державної архітектурно-будівельної інспекції України, як органу, який на даний час вирішує питання щодо надання дозвільних документів на будівництво, оскільки, постановою Кабінету міністрів України від 23.04.2014 № 150 ліквідовано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, вказане є підставою для внесення апеляційної скарги прокуратурою м. Києва.

Згідно із частиною першою статті 182 Цивільного Кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного Кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 1, 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що об'єкт будівництва набуває статусу новоствореного нерухомого майна лише після прийняття об'єкта в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на нього.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший частини третьої статті 331 Цивільного Кодексу України).

Разом з тим, матеріали справи взагалі не містять жодного дозвільного документа, необхідність яких визначена земельним га містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію.

Таким чином, постановляючи рішення, судом першої інстанції не надано оцінку тому факту, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось в порушення вимог чинного містобудівного законодавства, без належних дозвільних документів, а отже є самочинним будівництвом.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, тобто позивачем не надано суду доказів, що він звертавсяз заявою до компетентних органів про прийняття об'єкта до експлуатації.

Відповідно до п. «а» ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Згідно Указу Президента України від 08.04.11 № 439/2011 «Про Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади.

Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що Державна архітектурно - будівельна інспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, видає відповідні сертифікати, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації та у визначених законодавством випадках відмовляє в реєстрації таких декларацій.

Постановою Кабінету міністрів України № 549 від 23.05.2011 утворено територіальний орган Державної архітектурно-будівельної інспекції - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві.

Таким чином, задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на вищезазначений об'єкт нерухомості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій він знаходиться, та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, на який покладено обов'язок приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, не залучивши їх до участі у розгляді справи.

Аналогічна правова позиція викладена в узагальненні Апеляційного суду міста Києва судової практики вирішення цивільних справ, пов'язаних із самочинним будівництвом, реконструкцією та переплануванням об'єктів нерухомого майна від 01.01.2010.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вказаних обставин та враховуючи, що наведені порушення норм процесуального і матеріального права при розгляді даного позову призвели до прийняття незаконного судового рішення, вищезазначене є підставою для скасування рішення в частині визнання права власності та постановлення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суду приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності та ухвалення в цій частині нового рішення, яким в задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу і скасовує рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Крила миру» (код юридичної особи 38745467) права власності на майновий комплекс по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, літера «В», загальною площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20 кв.м. - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Крила миру» до ОСОБА_1 в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Крила миру» (код юридичної особи 38745467) права власності на майновий комплекс по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, що складається з нежитлових будівель по вулиці Льва Толстого, 28 у м. Києві, літера «В», загальною площею 410,0 кв.м.; літера «Г», загальною площею 60,1 кв.м.; літера «Д», загальною площею 20 кв.м.- відмовити.

В решті рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року - залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: