Ухвала суду № 43822585, 27.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в

складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,

при секретарі Бугай О.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: П'ята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

УСТАНОВИЛА:

Унікальний номер справи: 760/26384/14-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5370/2015Головуючий у суді першої інстанції: Лозинська М.І.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.У грудні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3, П'ята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина до складу якої увійшли усі права та обов'язки померлого, а саме права на майно, яке належало йому на праві приватної власності та складалось із 9/20 частин домоволодіння за адресою вул. Зелена, 23/33, відповідно до договору дарування від 20.06.1998 року; Ѕ частка земельної ділянки площею 0,0563га, за вказаною адресою , яка була надана для обслуговування будинку та господарських будівель. Позивач вказував, що на час смерті ОСОБА_6 проживав із ним, про відмову від прийняття спадщини не заявляв, а тому є таким, що прийняв спадщину. Зазначає, що ним було оформлено спадщину на земельну ділянку, в підтвердження чого послався на відмітку на Державному акті про право приватної власності на землю від 15.05.2001 р., згідно із якою до нього перейшло право власності на Ѕ частку земельної ділянки. Після закінчення шестимісячного терміну, він звернувся до П'ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на 9/20 частин домоволодіння, що належали батьку, однак 19.10.2012 р. нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у порядку спадкування за законом з підстав відсутності у нього правовстановлюючого документу про належність 9/20 частин житлового будинку «Б», що знаходиться за адресою: вулиця Зелена 23/33, з господарськими та побутовими будівлями: спорудами 1-3. Посилається, що відмова нотаріуса була обумовлена тим, що за договором дарування від 20.06.1998 року було подаровано 9/10 частин домоволодіння за вказаною вище адресою відповідачу ОСОБА_3, цим договором було передбачено порядок користування майном. Позивач вказує, що за життя батьком об'єднано гаражі під літ. «В» та під літ. «Г», а відповідачем здійснено самовільне будівництво мансарди літ. «Б1» ( 4-10), гаражу літ» Е» та знесено житловий будинок під літерою «А», внаслідок проведеного будівництва змінилися площі приміщень та розмір часток співвласників, які не переглядались. Враховуючи відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, позивав вимушений звернутись до суду із даним позовом, оскільки в позасудовому порядку віг позбавлений можливості оформити спадщину.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: П'ята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що відмовляючи в задоволенні позову, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема не взято до уваги, що зміна складу спадщини не відбувалася, оскільки перебудови та облаштування будинковолодіння вчинено за життя ОСОБА_6, тому відмова суду першої інстанції з вказаних підстав є хибною.

Зазначає, що він не може просити суд провести зміну часток у праві спільної власності, оскільки не є власником, проте відповідач ОСОБА_3, який є власником іншої частки, не звертається з таким позовом.

Посилається, що суд визнав його таким, що прийняв спадщину, однак відмовив у задоволенні позовних вимог, не пославшись на жодну норму права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів і висновків експертів.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві, актовий запис № 366. Також встановлено , що позивач ОСОБА_1 є сином померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1, виданим Дарницьким РАГС 04.01.1967 року.

Після смерті ОСОБА_6 відкрила спадщина.

30.03.2011 року із заявою про прийняття спадщини після смерті батька звернувся ОСОБА_1, який відповідно до довідки форми № 3, виданої ВСП «Приватний» Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської райдержадміністрації у м. Києві від 02.03.2011 року № 393/11 був зареєстрований з 05.10.1996 року в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки ВСП «Приватний» КП « Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської райдержадміністрації у м. Києві від 04.03.2011 року померлий ОСОБА_6 з 18.07.1998 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за вищевказаною адресою.

Згідно положень ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом законом.

Матеріали спадкової справи свідчать, що померлим на випадок своєї смерті розпоряджень щодо свого майна не здійснювалось.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя який пережив, та батьки.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщин Таким чином , зважаючи на те, що позивач разом із батьком проживав за однією адрес на час смерті останнього, то він є таким , що прийняв спадщину.

Таким чином, суд першої інстанції вірно врахував, що матеріали спадкової справи не містять відомостей про інших спадкоємців, які звернулись із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, то позивач як спадкоємець першої черги має право на спадкування майна після смерті батька.

При цьому вірним є врахування судом першої інстанції норм ст. 1297 ЦК України, яка встановлює обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. А відповідно до п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних д нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право власності на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Достеменно встановлено, що 19.10.2012 року П'ятою Київською державною нотаріальною конторою було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 9/20 частин житлового будинку під літерою «Б», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 117 кв. м, з господарськими та побутовими будівлями, спорудами 1-3 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо погодження із відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину та зазначає наступне.

Відповідно до п.4.14 Глави 10 Розділу II вказаного вище Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору дарування від 20.06.1998 року померлому ОСОБА_6 належало 9/20 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що на час дарування складалось із двох жилих будинків: жилого будинку, зазначеного в плані під літерою «А», жилою площею 42,5 кв.м.; житлового будинку зазначеного в плані під літерою «Б», жилою площею 121,5 кв.м., з господарськими та побутовими будівлями: двома гаражами під літерою « В» і « Г» , спорудами.

Також вбачається, що за життя ОСОБА_6 було проведено перебудову домоволодіння, що підтверджується технічними паспортами, виготовленим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна станом на 19.12.1997 року, та технічним паспортом виготовленим станом на 27.05.2011 року, який містить відомості про наявність самочинного будівництва, зокрема мансарди під літерою « Б», площею 50,7 кв.м, гаражу під літ. «Г»., площею 18,3 кв.м., гаражу під літерою « Е», площею 48,5 кв.м.

Як вбачається, технічний паспорт містить застереження відсутності дозволу на знесення житлового будинку під літерою « А», а також того, що дольова участі співвласників не перераховувалася та неможливості визначення відсотка готовності будівництва до його експлуатації.

Відповідно до довідки про показники об'єкта нерухомості , виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації від 22.06.2011 року, дольова участь співвласників не перераховувалась; площі приміщень житлового будинку під літерою «Б» зменшились за рахунок перенесення некапітальних перегородок, утеплювальних та опоряджувальних робіт; гараж під за заповітом і літерою « В» об'єднано з гаражом під літерою « Г».

Колегія суддів відносно доводів апеляційної скарги зазначає, що при вирішенні питання про визнання права власності на спадкове майно, суд повинен встановити технічні характеристики майна, однак, враховуючи здійснену проведену перебудову та наявність самочинного будівництва, внаслідок чого відбулась зміна часток у праві спільної часткової власності, встановити склад спадкового майна на даний час є неможливим.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, з огляду на те, що апелянт, як спадкоємець майна померлого, не просить провести зміну часток у праві спільної власності на домоволодіння, оскільки зазначає, що частки не змінилися, що однак спростовується даними технічних паспортів, позовні вимоги є не доведеними, з огляду на що судом першої інстанції вірно відмовлено у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, що мало місце неповне з'ясування судом обставин, а тому це рішення підлягає скасуванню, не знайшли підтвердження матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів вважає, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає, доводи апеляційної скарги висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: