Постанова № 43820665, 16.04.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 квітня 2015 року (16 год. 55 хв.) Справа № 808/1708/15 Провадження № м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Муха Я.М.,

представника позивача - Фролова-Гутарова І.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

27.03.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.03.2015 №0000452202, прийняте відповідачем.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТПК Агросервіс» за жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт від 26.02.2015 №118/08-28-22-02/34063592 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.03.2015 №0000452202. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставним та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 30.03.2015 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 16.04.2015.

У судове засідання, призначене на 16.04.2015 відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не прибув. Згідно даних автоматизованої системи документообігу суду від відповідача будь-яких заяв чи клопотань станом на 16.04.2015 не надходило.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що перевірка була проведена з порушеннями, а отже не має правових наслідків для позивача. Зазначив, що для застосування наслідків недійсності правочину має бути в судовому порядку доведений умисел позивача на вчинення господарських операцій з ТОВ «ТПК Агросервіс», які були б направлені на отримання незаконних податкових вигод. Наголосив, що позивач не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами. відповідач має базувати свої висновки за результатами проведеної перевірки безпосередньо на підставі дослідження наданих первинних документів. Зазначив, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, що повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТПК Агросервіс» та є підставою для належного формування складу податкового кредиту. Також, зазначив, що станом на момент вчинення спірних господарських операцій ТОВ «ТПК Агросервіс» мало статус платника податку на додану вартість, не було припинено, не виключено із реєстру, не ліквідовано. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 16.04.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлень від 09.02.2015 №66, №67 та наказу відповідача від 09.02.2015 №64 в період з 09.02.2015 по 19.02.2015 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТПК Агросервіс» за жовтень 2014 року.

За результатами перевірки 26.02.2015 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 36076,03 грн., в тому числі: за жовтень 2014 року у сумі 3300859,00 грн., за листопад 2014 року у сумі 306744,0 грн.

04.03.2015 позивач направив до відповідача заперечення на Акт перевірки, які згідно відповіді від 13.03.2015 №3600/10/08-28-22-02 були залишені відповідачем без розгляду.

На підставі Акту перевірки 13.03.2015 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000452202, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5411404,50 грн. з яких 3607603,00 грн. за основним платежем, 1803801,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог

пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Судом встановлено, що за період жовтень-листопад 2014 року позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму 5132064,00 грн., в тому числі за жовтень 2014 року по операціях з ТОВ «ТПК Агросервіс» на суму 3300859,00 грн.

10.10.2014 між позивачем та ТОВ «ТПК Агросервіс» був укладений договір №101014, за яким останній зобов'язався поставити у власність покупця сільськогосподарську продукцію (макуху соняшникову, шрот соняшниковий, олію соняшникову), в асортименті, за цінами та умовах вказаних у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти продукцію та сплатити його вартість.

На виконання договору ТОВ «ТПК Агросервіс» поставило позивачу товар, згідно із специфікаціями №1, №2, №3 від 10.10.2014.

За наслідками виконання поставки товару ТОВ «ТПК Агросервіс» на загальну суму поставки 19805151,48 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 3300858,58 грн. виписало податкові накладні від 24.10.2014 №20, від 27.10.2014 №21, від 31.10.2014 №22, видаткові накладні від 24.10.2014 №257, від 27.10.2014 №258, від 31.10.2014 №259 та рахунки на оплату на зазначену суму.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «ТПК Агросервіс», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. З матеріалів справи вбачається, що сплата за товар була здійснена позивачем частково, оскільки кінцевий термін оплати встановлено до 31.05.2015.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «ТПК Агросервіс».

Судом встановлено, що 27.11.2014 між позивачем та ТОВ «ТПК Агросервіс» було укладено додаткову угоду до договору від 10.10.2014 №101014, відповідно до якої позивач виразив намір частково відмовитись від поставленого товару в обсязі 24,27 т. у зв'язку із неможливістю подальшої реалізації товару. На виконання зазначеної додаткової угоди позивач повернув ТОВ «ТПК Агросервіс» 24,27 т. товару за первісною ціною 2235,00 грн./т. на загальну суму 65092,14 грн.

У зв'язку із частковим поверненням товару було складено накладну на повернення від покупця № 2 від 27.11.2014, відповідно до якої ТОВ «ТПК Агросервіс» було повернуто шрот соняшниковий в обсязі 24,27 т. на загальну суму 65092,14 грн.

Крім того, на залишковий обсяг поставки 5475,73 т. була збільшена ціна товару на 290,00 грн./т., у зв'язку з чим ТОВ «ТПК Агросервіс» було здійснено коригування №29 від 27.11.2014 до видаткової накладної №259 від 31.10.2014 та складено рахунки коригування від 27.11.2014 №28 та №29.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що позивач здійснював закупівлю зазначеної продукції з метою продажу для отримання прибутку.

07.05.2014 між позивачем та ТОВ «Дніпроолія» було укладено договір комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції №07/05-2014, відповідно до якого ТОВ «Дніпроолія» зобов'язався укласти від свого імені та за рахунок позивача угоди з продажу сільськогосподарської продукції за межами України.

На виконання договору позивач доручив ТОВ «Дніпроолія» продати продукцію (шрот соняшниковий) на експорт за ціною та у кількості, згідно із специфікаціями №5, №6, №7 від 10.10.2014.

На підставі Актів передачі (на комісію) №29 від 24.1.2014, №30 від 27.10.2014, №31 від 31.10.2014 позивачем було передано ТОВ «Дніпроолія» продукцію (шрот соняшниковий) на комісію.

За наслідками реалізації продукції позивача ТОВ «Дніпроолія» було складено звіти комісіонера №4 від 31.1.2014, №6 від 31.12.2014, №5 від 30.11.2014 в яких було визначено, які саме дії були вчинені комісіонером, розмір грошових коштів отриманих від покупця продукції, а також витрати комісіонера, що були понесені у зв'язку із реалізацією продукції позивача.

Позивачем до суду було надано зовнішньоекономічні контракти від 02.09.2013 №02092013 та від 01.10.2014 №01102014, специфікації до них, а також вантажно-митні декларації, що підтверджують факт реалізації ТОВ «Дніпроолія» (комісіонером) наданої за договором комісії продукції позивача.

За наслідками виконання договору комісії було складено Акти надання послуг №446, 447 від 31.10.2014, №531, 532 від 30.12.2014, №483, 484 від 30.11.2014, які визначали вартість наданих робіт (послуг) та розмір комісійної винагороди ТОВ «Дніпроолія» (комісіонера).

Крім того, 12.05.2014 між ТОВ «ТПК Агросервіс» та ТОВ «Дніпроолія» було укладено договір на переробку давальницької сировини №120514, відповідно до якого ТОВ «Дніпроолія» зобов'язалося виконати роботи з обробки та переробки сировини (макухи соняшника) у готову продукцію (олія соняшникова та шрот соняшниковий). За наслідками надання зазначених послуг було складено Акт здачі-приймання робіт №80 від 31.10.2014, згідно якого загальна вартість робіт (послуг) склала 841160,00 грн.

В Акті перевірки відповідач зазначає, що здійснення операцій з придбання та продажу продукції с/г переробки свідчить про не типовість таких операцій для позивача.

Відповідно до розділу 3 Статуту позивача, предметом діяльності позивача є всі можливі не заборонені законом види діяльності, в тому числі, але не виключно: організація і здійснення роздрібної, оптової і комісійної торгівлі, в тому числі у сфері зовнішньоекономічної діяльності; торгівельна, торгівельно-посередницька діяльність торгівельно-закупівельна діяльність; інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством.

Отже, позивач здійснював господарські операції з придбання та продажу сільськогосподарської продукції у відповідності із Статутом.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до позиції викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.09.2014 у справі №К/800/30691/14 нетиповість господарських операцій не є свідченням їх нереальності.

В Акті перевірки посилається на те, що ТОВ «ТПК Агросервіс» безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок постачальників ТОВ «Алькар-Групп» у сумі 3409874,00 грн. та ТОВ «Мівал» у сумі 3296490,00 грн. Зазначив, що ТОВ «Алькар-Групп» не декларує податкових зобов'язань на адресу ТОВ «ТПК Агросервіс» у сумі 3409874,00 грн. Також, зазначив, що ТОВ «Мівал» не декларує податкових зобов'язань на адресу ТОВ «ТПК Агросервіс» у сумі 3296490,00 грн.

Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «ТПК Агросервіс».

Суд зазначає, що за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентами порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «ТПК Агросервіс» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість (витяг з реєстру платників ПДВ від 05.06.2014).

Відтак, ТОВ «ТПК Агросервіс» мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім послуг, які надавались цим підприємством.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ТОВ «ТПК Агросервіс» господарських операцій з поставки продукції.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

Стосовно посилань позивача в адміністративному позові на те, що перевірка була проведена з чисельними порушеннями, а саме на те, що: у відповідача були відсутні підстави для направлення запиту на проведення перевірки; позивача не було повідомлено про проведення перевірки до її початку; порушення були встановлені на підставі податкової інформації, а не первинних документів, суд зазначає наступне.

Предметом оскарження в даному адміністративному провадженні є складене на підставі Акта перевірки податкове повідомлення-рішення №0000452202 від 13.03.2015.

Суд не приймає до уваги зазначені вище посилання, оскільки позивачем в даному адміністративному провадженні не оскаржуються дії відповідача щодо організації та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням від 03.06.2014 №801441232 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 487,20 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000452202 від 13.03.2015, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5411404,50 грн., з яких 3607603,00 грн. за основним зобов'язанням та 1803801,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» сплачений судовий збір у сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль