Постанова № 43819981, 20.04.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа № 914/4100/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредобанк"

№27-1343/15 від 10.02.2015 року

на рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2015 року

у справі № 914/4100/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", м. Львів

до відповідача-1 Сихівського Відділу державної виконавчої служби Львівського міського

управління юстиції, м. Львів

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін МП Інвест", с.Дуліби

Стрийського району Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КНП", м. Львів

про зняття арешту з майна

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача1: не з'явився

від відповідача2: Олійник Р.Б. - представник (довіреність б/н від 03.12.2014 року)

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.01.2015р. у справі № 914/4100/14 (суддя Петрашко М.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване безпідставністю заявлених позовних вимог, оскільки Договір застави укладено 12.06.2014р., тобто після прийняття рішення у справі № 914/4452/13, на примусове виконання якого, видано наказ та накладено арешт на все майно, що належить боржнику ТзОВ «КНП».

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №27-1343/15 від 10.02.2015 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2015р. та постановити нове рішення, яким задоволити позов, оскільки вважає, що висновки суду, викладені в оспорюваному рішенні не відповідають обставинам справи.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що господарським судом Львівської області при винесені рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. При цьому, зазначає, що позивачу стало відомо про накладення державним виконавцем Сихівського ВДВС Львівського МУЮ арешту, на все майно ТзОВ "КНП" лише при примусовому виконанні наказу господарського суду Львівської області у справі №914/4452/13, виданого 03.07.2014р.

Разом з тим, скаржник вважає, що у Сихівського ВДВС ЛМУЮ були відсутні правові підстави для звернення стягнення на заставне майно ТзОВ "КНП" (передане в заставу банку) для задоволення вимог стягувача (ТзОВ "Грін МП Інвест"), який не є заставодержателем. А також зазначає, що ПАТ "Кредобанк", як заставодержатель в силу договору та закону, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету забезпечення, а тому, арешт заставного майна з метою його реалізації для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями, призводить до порушення речового права позивача на чуже майно.

Крім цього, скаржник покликається на те, що дата укладення договору застави після винесення рішення та перевищення вартості арештованого майна над сумою заборгованості боржника заставодержателю є підставою для застосування статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» і накладення арешту на заставлене майно з метою задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. В іншому випадку, при наявносі тільки однієї з вказаних обставин, арешт є таким, що накладений з порушенням ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» та підлягає зняттю.

Скориставшись своїм правом, Сихівський Відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить рішення господарського суду Львівської області № 914/4100/14 від 28.01.2015 року залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Також, скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін МП Інвест" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує, не визнає їх та просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2015 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 25.03.2015р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. строк розгляду апеляційної скарги продовжено та розгляд апеляційної скарги відкладено на 20.04.2015р.

В дане судове засідання прибув представник відповідача 2, проте, позивач, відповідач 1 та третя особа явки уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. та підписом уповноваженого представника позивача на повідомленні Львівського апеляційного господарського суду про відкладення розгляду справи від 25.03.2015р.

Враховуючи ту обставину, що позивач, відповідач 1 та третя особа належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача, відповідача 1 та третьої особи.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача 2 у даному судовому засіданні та враховуючи пояснення представника позивача надані у попередньому судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2015р. у справі № 914/4100/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" №27-1343/15 від 10.02.2015 року без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 12 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КНП" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 32/14-р (надалі - Договір) (а.с. 17-24), відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати у власність Позичальникові грошові кошти (надалі - Кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії (п. 1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору Банк видає Позичальнику Кредит, а Позичальник приймає його у розмірі та валюті кредиту 233 000,00 грн.

Пунктом 2.3. Договору визначено, що тип та розмір фіксованої процентної ставки - фіксована, на момент укладення цього договору становить 22% річних.

Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 32/14-р, 12 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КНП" (Заставодавець) укладено Договір застави (а.с. 25-28), відповідно до умов якого цей Договір забезпечує вимогу Заставодержателя, що випливає з умов Кредитного договору №32/14-р від 12.06.2014р., згідно якого Заставодержатель надає Заставодавцю кредит в сумі 233 000,00 грн. з датою остаточного повернення кредиту - 11.06.2015р. зі сплатою 22% річних від суми виданого кредиту, або у іншому розмірі у випадках передбачених Кредитним договором, в терміни згідно умов кредитного договору, а Заставодавець зобов'язується повернути одержані кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитом, також комісії, пеню та штрафні санкції в розмірі і у випадках визначених в Кредитному договорі та в додаткових договорах до нього (п. 1.1. Договору застави).

У відповідності до п. 1.2. Договору застави для забезпечення виконання власних зобов'язань, за Кредитним договором, Заставодавець передає Заставодержателю у заставу: транспортний засіб марки SUBARU OUTBACK, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) № JF1BR9L95DG154041, білого кольору, тип ТЗ легковий універсал-В, реєстраційний номер ВС0300АР (надалі - Предмет застави).

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 10.04.2014р. у справі №914/4452/13 первісний позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Грін МП Інвест" на користь ТОВ "КНП" 177 000,00 грн. основного боргу, 4 286,79 грн. пені, 989,26 грн. 3% річних; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2014р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін МП Інвест" задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 10.04.2014р. у справі № 914/4452/13 скасовано, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено, вирішено розірвати договір на виконання проектних робіт №33/12 від 05.12.2012р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КНП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін МП Інвест" та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КНП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін МП Інвест" 243 000,00грн. грошових коштів, 6 078,00грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 4 861,77грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 105 ГПК України, вказана постанова Львівського апеляційного господарського суду набрала законної сили 10.06.2014р.

Документальними доказами у справі встановлено, що на виконання вказаного судового рішення, постановою державного виконавця Сихівського відділу ДВС Львівського МУЮ від 07.08.2014р. ВП №44146970 відкрито виконавче провадження (а.с. 44) та постановою від 07.08.2014р. ВП №44146970 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 45), з метою забезпечення виконання наказу господарського суду у справі №914/4452/13 виданого 03.07.2014р., накладено арешт на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "КНП".

Таким чином, вважаючи, що у Сихівського Відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції були відсутні правові підстави для звернення стягнення на заставне майно ТзОВ "КНП" (передане в заставу банку) для задоволення вимог стягувача (ТзОВ "Грін МП Інвест"), який не є заставодержателем, ПАТ «Кредобанк» звернулося до господарського суду Львівської області з вимогою про зняття арешту з майна, а саме з транспортного засобу марки SUBARU OUTBACK, 2013р. випуску, шасі (кузов, рама) №JF1BR9L95DG154041, білого кольору, тип ТЗ легковий універсал-В, реєстраційний номер ВС0300АР.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст. 345 ГК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Водночас ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, кредитні відносини виникають на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.

Як вже зазначалося вище, для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №32/14-р, 12 червня 2014 року між ПАТ "Кредобанк" та ТзОВ "КНП" укладено Договір застави.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленного майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, у заставодержателя виникає право на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави у випадку невиконання боржником зобов'язання. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.576 ЦК України предметом застави може бути будь яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернено стягнення.

У відповідності до ч.1 ст.585 ЦК України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - моменту його нотаріального посвідчення.

При цьому, частиною 1 ст.590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оцінюючи доводи позовної заяви судом встановлено, що Договір застави укладено 12.06.2014р., тобто через 2 дні після прийняття та вступу в законну силу постанови Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2014р. у справі № 914/4452/13, на примусове виконання якої, видано наказ та накладено арешт на все майно, що належить боржнику ТзОВ «КНП».

У відповідності до ч.3 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Частиною 4 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені ст. 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, лише після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

З огляду на викладене та враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета застави можливо у випадку порушення боржником зобов'язання та те, що залишок коштів після задоволення вимог заставодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, можна прийти до висновку, що факт накладення арешту на автомобіль не може порушувати переважне право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі.

Одночасно, як вбачається з документальних доказів у справі, право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів. При цьому, покликання скаржника на те, що вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості Боржника Заставодержателю, не знайшли свого підтвердження та спростовуються документальними доказами у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Звернення стягнення включає в себе декілька можливих дій, які можуть застосовуватись як у взаємозв'язку так і незалежно одна від одної (ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»). Серед них арешт, вилучення та примусова реалізація.

Зі змісту ч. 5 ст. 54 , ч. 7 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що заставлене майно боржника підлягає вилученню для подальшої передачі його на реалізацію. Але державним виконавцем не здійснено жодної дії спрямованої на вилучення даного майна.

Враховуючи наведене та беручи до уваги положення ч.4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» слід зазначити, що державний виконавець (який не знав у момент накладення арешту про заставу на майно) повідомляє заставодержателя про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, коли вчиняє такий примусовий захід як вилучення майна.

Проте відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

При цьому, розділами 6, 7 Договору застави визначено порядок звернення стягнення на заставлене майно та реалізацію заставленого майна, що кореспондуються з приписами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Однак в матеріалах справи відсутні, а сторонами суду не подані докази використання позивачем вказаних прав обтяжувача передбаченого приписами закононодавства та Договору застави, які залежно від обставин могли б бути підставою для зняття арешту з майна.

Разом з цим, перевіряючи доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів зазначає наступне. 02 квітня 2012 року прийнято Наказ Міністерства юстиції України № 512/5, яким затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Згідно даного Наказу, зокрема, втратила чинність Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5.

При цьому, ні Законом України «Про виконавче провадження», ні Інструкцією з організації примусового виконання рішення не визначається обов'язок (або можливість) державного виконавця перевірки обтяжень майна при винесені постанови про накладення арешту на майно боржника та заборони його відчуження. Проте, таке право передбачалось згідно Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, яка втратила чинність.

Відтак, враховуючи наведене, державний виконавець, при виконанні судового рішення, накладаючи арешт на все майно боржника ТзОВ «КНП», не міг знати про існування застави на майно боржника та не зобов'язаний, у відповідності до чинного законодавства з'ясовувати наявність обтяження такого майна при винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в межах здійснення виконавчого провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2015р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2015р. у справі № 914/4100/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" №27-1343/15 від 10.02.2015 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 27.04.2015р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Плотніцький Б.Д.