Постанова № 43819868, 25.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2015 р. Справа№ 910/25631/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Шлончаку Д.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Слюсар С.В. (довіреність від 19.12.2014 № 2-17д),

розглянувши матеріали апеляційної скарги

публічного акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»

на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014

у справі № 910/25631/14 (суддя Мельник В.І.)

за позовом приватного багатопрофільного підприємства «ТЕХНІКС»

до публічного акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»

про стягнення 160278,35 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 15.12.2014 у справі № 910/25631/14 позов задоволено повністю та вирішено стягнути з ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на користь ПрАТ «ТЕХНІКС» 141502,64 грн - інфляційних; 18775,71 грн - 3 % річних та судовий збір у розмірі 3206,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/25631/14 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апелянт обґрунтовує свою скаргу тим, що в силу вимог ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» відповідач зобов'язаний продавати весь обсяг видобутого природного газу виключно НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ». Так, як стверджує відповідач, НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання перед ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», що призвело до виникнення заборгованості в сумі 2,6 млрд. грн. Таким чином, відповідач стверджує, що наведені обставини позбавили його можливості здійснювати вчасну оплату продукції на користь ПрАТ «ТЕХНІКС», а також відповідач зазначає, що не має змоги сплатити на користь позивача суми, що заявлені останнім в позові у даній справі. Отже, відповідач, посилаючись на викладені обставини і приписи ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, просить його скаргу задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 у справі № 910/25631/14 апеляційну скаргу ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» прийнято до провадження колегії суддів: Новіков М.М. (головуючий), суддя Зубець Л.П., суддя Мартюк А.І.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 № 09-52/156/15 здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 910/25631/14 у зв'язку із перебуванням головуючого судді у справі на лікарняному. За наслідками здійсненого розподілу, апеляційну скаргу ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» передано на розгляд колегії суддів у такому складі: Федорчук Р.В. (головуючий), Лобань А.І., Майданевич А.Г.

Ухвалою від 19.02.2015 апеляційну скаргу ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» прийнято до провадження на призначено її до розгляду на 25 березня 2015 року.

В судовому засіданні представник відповідача надав колегії суддів апеляційної інстанції усні пояснення, згідно із якими підтримав доводи, викладені в скарзі, та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивач про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням поштового зв'язку про вручення поштового відправлення.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності представника позивача.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20 липня 2011 року між сторонами даної справи укладено договір № УГВ3880/11-11 про закупівлю товарів за державні кошти.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2014 у справі № 910/1726/14, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014, вирішено стягнути з ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на користь ПрАТ «ТЕХНІКС» заборгованість по вказаному договору у розмірі 919057,95 грн та судовий збір у розмірі 18382,00 грн.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, як вірно зазначив місцевий суд, обставини, встановлені в рішенні від 24.03.2014 у справі № 910/1726/14 мають преюдиціальне значення для даної справи.

Так, як встановлено в рішенні суду від 24.03.2014 у справі № 910/1726/14, згідно з п. 4 додатку № 1 до договору від 20.07.2011 № УГВ3880/11-11 (специфікація № 1) ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» зобов'язано оплатити товар по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання.

Рішенням суду від 24.03.2014 у справі № 910/1726/14 встановлено, що товар поставлено ПрАТ «ТЕХНІКС» покупцеві - ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» згідно з актом прийому-передачі від 01.01.2012 № 1/22. Однак, ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», всупереч умовам договору від 20.07.2011 № УГВ3880/11-11, оплату отриманого від ПрАТ «ТЕХНІКС» товару не здійснив, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 868584,84 грн.

Таким чином, колегія приходить до висновку, що у правовідносинах сторін, які ґрунтуються на договорі від 20.07.2011 № УГВ3880/11-11, має місце прострочення зобов'язання, яке допущене ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», а тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

ПрАТ «ТЕХНІКС» заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 141502,64 грн - інфляційних втрат з 04 лютого по 01 жовтня 2014 року та 18775,71 грн - 3 % річних за період з 11 січня по 01 жовтня 2014 року.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, Пленум Вищого господарського суду України в п. 7.1 постанови від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснив, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не доведено і документально не підтверджено факт повного або часткового погашення заборгованості, на яку позивачем нараховано 3 % річних і інфляційні.

З приводу доводів, наведених відповідачем в апеляційній скарзі, колегія зазначає, що вони є безпідставними, а тому відхиляються з урахуванням наступного.

Так, виходячи зі змісту норм ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, то вони дають право суду при вирішенні спору зменшувати розмір штрафних санкцій, тобто пені і штрафу. Однак, позивачем не заявлялися позовні вимог щодо застосування до відповідача господарських санкції шляхом стягнення з останнього пені або штрафу.

Так, в листі Верховного Суду України від 01.07.2014 «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» зазначено таке. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11). Слід враховувати, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що приписи, на які посилається відповідач у своїй апеляційній скарзі, зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, до спірних правовідносин сторін застосуванню не підлягають, а тому твердження апелянта щодо порушення місцевим судом вказаних норм є безпідставними, а тому не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позову ПрАТ «ТЕХНІКС» та стягнення на його користь з ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» трьох відсотків річних в сумі 18775,71 грн та інфляційних нарахувань в сумі 141502,64 грн. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши здійснений місцевим судом розрахунок позовних вимог, визнає його вірним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/25631/14 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/25631/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/25631/14 залишити без змін.

3. Справу № 910/25631/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич

Повний текст постанови складено 16 квітня 2015 року.