Постанова № 43819789, 16.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа№ 910/24792/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від заявника: Андрієвська О.В. - представник за дов. №316 від 31.03.2015 року.

від відповідача: Ядчишин О.В. - представник за дов. №44-5/07 від 05.01.2015 року.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду м. Києва від 19.01.2015 року

у справі № 910/24792/14 (суддя: Картавцева Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Комунального підприємства "Залізничне" Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення 1 518 443, 46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"(далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Залізничне" Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1518443,46 грн (1239 872, 09 грн - основний борг, 135531, 07 грн - інфляційні втрати, 20 671,78 грн. - 3% річних, 60374, 92 грн - пеня та 61993, 60 грн - штраф).

Позовні вимоги були обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати послуг за поставку питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі за договором №08208-А/2-09 від 01.04.2008 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1239 872,09 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 року у справі №910/24792/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Залізничне" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 653 222,51 грн основної заборгованості, 73165,22 грн інфляційних втрат, 10 912,82 грн 3% річних, 33 137,33 грн пені, 32661,13 грн штрафу та 16 061,98 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.01.2015 року у справі №910/24792/14 в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача 586649,58 грн основного боргу, 9758,96 грн 3 % річних, 27237,59 грн пені, 62365,85 грн інфляційних втрат та 29332,47 грн штрафу і прийняти в цій редакції нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, скаржник зазначив, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з постачання питної води та відведення стоків, обсяги яких сторонами визначено актами відповідно до умов договору, а не у зв'язку із оплатою обсягів води, яка використовується для гарячого водопостачання, як про це зазначив суд, при тому що умовами укладеного між сторонами договору не встановлено звільнення абонента від сплати за надані йому послуги постачальником води, яка підігрівається в теплових пунктах, що не перебувають на балансі абонента, а відтак правовідносини сторін регулюються умовами договору.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 03.03.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" було прийнято до провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Комунальним підприємством "Залізничне" Солом'янської районної в місті Києві ради (абонент) було укладено договір № 08208-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - договір), предметом якого до умов договору є зобов'язання постачальника надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 року № 65, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 року № 37, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 року № 65 втратили чинність 18.10.2008 року у зв'язку із введенням в дію нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190.

Згідно п. 2.1.1 Договору облік поставленої води здійснюється за показаннями водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Зняття показань з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг (п. 2.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1.4 договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями водолічильників та/або іншими способами визначення об'ємів стоків.

Згідно п. 2.2.2 договору, оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

За змістом п. 7.1. договору, цей договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. При цьому договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - Закон), сферу дії якого визначено статтею 2 Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону його дія поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

ПАТ "АК "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 року № 400.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10 вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є виробником та постачальником, а відповідач - споживачем (згідно зі ст. 1 Закону споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб) послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" встановлено обов'язок споживачів питної води своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до умов Договору та встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що у період з 01.04.2013 року по 30.06.2014 рік надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 10 883469, 63 грн, а відповідач оплатив такі послуги лише у розмірі 9 644 847, 28 грн, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 1239872,09 грн, яку і просить стягнути позивач. Крім цього позивач також просить суд стягнути з відповідача 135 531, 07 грн - інфляційних втрат, 20 671,78 грн - 3% річних, 60374, 92 грн - пені та 61 993, 60 грн - штрафу.

Відповідач заперечує проти позову з підстав того, що постачання холодної води на підігрів умовами спірного договору не передбачено, у відповідача на балансі відсутні будь-які теплові пункти, відповідачем було погашено спірну заборгованість у липні, серпні та вересні 2014 р., однак сплати були здійснені без призначення платежу. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського процесуального кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно п. 7.1. договору, договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. При цьому договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

З огляду на відсутність заяви про припинення чи зміну умов договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що даний договір був чинним протягом спірного періоду.

Так, договір № 08208-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 01.04.2008 року за своєю природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач у період з 01.04.2013 року по 30.06.2014 року надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 10 883469, 63 грн., а відповідач оплатив такі послуги лише у розмірі 9 644 847, 28 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 1 239 872, 09 грн.

Так, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" визначило вищезазначену заборгованість виходячи з вартості питної води та стоків (код 9-1571; код 9-1656) та вартості холодної води, яка є сировиною для виробництва гарячої води, а також стоків (код 9-51571).

Згідно п.п. 2.1, 2.2, 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року (далі - Правила), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

З урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором (п. 3.13).

З огляду на викладене та як правильно встановлено судом першої інстанції, розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем теплових пунктів (бойлерів).

Як вбачається з матеріалів справи, (листа Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.08.2013 року № 108-10294/01) відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії теплові пункти (котельні). При цьому, балансоутримувачем відповідних теплових пунктів є Публічне акціонерне товариство "Київенерго".

З огляду на викладене та враховуючи, що умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 року № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 року за N 403/6691 (далі - правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів);

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Так, факт надання послуг з водопостачання та водовідведення за спірний період підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами - актами про зняття показників водо лічильників.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті наданих позивачем за Договором у період з 01.04.2013 року по 30.06.2014 рік послуг з водопостачання та водовідведення становить 273123, 97 грн (по коду №9-1571), 470,84 грн (по коду 9-1656) а також 379 627,70 грн. (по коду №9-51571), строк виконання грошового зобов'язання по оплаті якої згідно положень ст. 903 Цивільного кодексу України та умов договору на момент звернення з позовом до суду першої інстанції є таким, що настав.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідачем ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції не було надано в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів погашення заборгованості.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо сплати ним суми спірної заборгованості, з огляду на наступне.

Так, відповідач вказує, а позивач не заперечує проти факту сплати відповідачем коштів протягом липня, серпня, вересня 2014 р. Разом з тим, як позивач, так і відповідач зазначають про здійснення такої сплати без відповідного призначення платежу, у зв'язку з чим позивач у позовній заяві звертає увагу суду на зарахування відповідних сум, що надійшли від відповідача, в якості погашення боргу за періоди, що виникли раніше спірного.

Так, питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

З огляду на наведене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за позивачем закріплене право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України зокрема у постанові № 25/46-10-1432 від 09.02.2011 року.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 653 222, 51 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу, з урахуванням часткового задоволення стягнення основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 4.2. договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

Згідно п. 4.6 Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, яку відмовився сплатити.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок 3%річних, інфляційних втрат, пені та штрафу погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що підлягає до стягненню 73 165, 22 грн інфляційні втрати, 10912, 82 грн 3% річних, 33 137, 33 грн пені та 32661, 13 грн штрафу.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що умовами договору не встановлено звільнення абонента від сплати за надані йому послуги постачальниками води, яка підігрівається в теплових пунктах, що не перебувають на балансі абонента, а відтак, як зазначає скаржник правовідносини сторін регулюються умовами договору, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки як встановлено матеріалами справи між сторонами спору договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, відсутні.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 року у справі №910/24792/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 року у справі №910/24792/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/24792/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун