Рішення № 43819010, 23.04.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа № 911/1171/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м Київ до Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства «Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», Київська обл., м. Бояркапро стягнення 557 324,81 грн.,за участю представників:

позивача:Сіндряков О.В., довіреність №14-104 від 18.04.2014 року;відповідача:Богдан С.В., керівник;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства «Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (відповідач) про стягнення 106 531,01 грн. пені, 44 651,61 грн. 3% річних, 406 142,19 грн. інфляційних втрат, а загалом 557 324,81 грн. у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язання з оплати переданого природного газу за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року №14/2214/11.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2015 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 09.04.2015 року.

07.04.2015 року до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача в порядку ст. 83 ГПК України Цивільного кодексу України, надійшла заява про зменшення розміру пені на 50% та відзив від 06.04.2015 року №15 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 16 264,07, обґрунтовуючи це тим, що строк позовної давності щодо стягнення неустойки закінчився 20.03.2014 року.

У судовому засіданні 09.04.2015 року оголошувалася перерва на 23.04.2015 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», правонаступником, якого є публічне акціонере товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» ВАТ «Київоблгаз», правонаступником, якого є Дочірнє підприємство «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства «Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року №14/2214/11 (договір), згідно п. 1.1. якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011року та у 2012 році імпортований природний газ для потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами) та використовується теплогенеруючими підприємствами на власні потреби та втрати, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктами 2.1., 2.1.2. договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 6449,900 тис. куб. м. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі ± 5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами згідно п. 2.1. цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планованого обсягу.

Відповідно до п. п. 3.3., 3.4. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 11.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

В подальшому між позивачем і відповідачем укладено додаткову угоду від 30.09.2011 року №1 до Договору від 30.09.2011 року за № 14/2214/11, додаткову угоду від 11.10.2011 року №2 до Договору від 30.09.2011 року за № 14/2214/11, додаткову угоду від 31.01.2012 року №3 до Договору від 30.09.2011 року за № 14/2214/11, додаткову угоду від 06.07.2012 року №4 до Договору від 30.09.2011 року за № 14/2214/11, додаткову угоду від 28.01.2014 року №5 до Договору від 30.09.2011 року за № 14/2214/11.

За умовами п. 1 додаткової угоди №5, сторони договору уклали дану додаткову угоду про наступне: викласти п. 6.1. статті 6 «Порядок та умови проведення розрахунків» у наступній редакції: « 6.1. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ за договором здійснюється до 31.01.2014 р.».

Поясненнями позивача, підписаними сторонами актами передачі-приймання природного газу підтверджується факт передачі позивачем відповідачу в період з березня 2012 року по серпень 2012 року природного газу на суму 2 836 615,83 грн.

Однак, відповідач у встановлений п. 6.1 договору строк не оплачував переданий позивачем газ, а остаточний розрахунок здійснив з простроченням, що підтверджується реєстром прийнятих платежів та інформацією про надходження коштів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором з передання відповідачу газу протягом березня 2012 року - серпня 2012 року, а відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого у цей період газу.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховані 406 142,19 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по січень 2015 року, 44 651,61 грн. 3% річних за період з 01.02.2014 року по 16.02.2015 року та 106 531,01 грн. пені за період з 01.03.2014 року по 31.07.2014 року, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язання з оплати переданого природного газу за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року №14/2214/11.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позов в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 406 142,19 грн. та 3 % річних в розмірі 44 651,61 грн., які нараховано позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати переданого природного газу за даним договором у спірний період на підставі ст. 625 ЦК України також є обґрунтованим, і тому підлягає задоволенню.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано.

Відповідно до п. 7.2. Договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати спожитого газу нараховано 106 531,01 грн. пені за період з 01.03.2014 року по 31.07.2014 року відповідно до наданого розрахунку.

Суд приходить до висновку, що дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.

Як вказує відповідач у відзиві від 06.04.2015 року №15 на позовну заяву, оскільки позовна заява про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором подана 20.03.2015 року, а строк позовної давності щодо стягнення неустойки закінчився за період з 01.03.2014 року по 20.03.2014 року, то нарахування пені за договором за вказаний період є неправомірним.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно абз. 7 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року №10, законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Судом встановлено, що позивачем позовну заяву про стягнення суми 3% річних, інфляційних втрат та пені від 19.03.2015 року №14/2-282 подано 20.03.2015 року, що підтверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв'язку українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» на поштовому конверті №Ц 01001 2567751 1, у якому до господарського суду Київської області надійшла позовна заява про стягнення суми 3% річних, інфляційних втрат та пені від 19.03.2015 року №14/2-282 з доданими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України, письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Згідно п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року №10, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Позивачем не доведено належними доказами поважності причин пропуску строків позовної давності, передбачених ст. 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого природного газу за договором за період з 01.03.2014 року по 19.03.2014 року.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого природного газу за Договором у сумі 106 531,01 грн. підлягають задоволенню частково, а саме за період з 20.03.2014 року по 31.07.2014 року у сумі 96 881,89 грн.

07.04.2015 року до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача в порядку ст. 83 ГПК України Цивільного кодексу України, надійшла заява про зменшення розміру пені на 50%.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу та пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

До заяви про зменшення розміру пені від 16.04.2015 року №16 відповідач подав баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31 грудня 2014 року, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 12 місяців 2014 року та довідку про стан розрахунків споживачів за спожитий природний газ станом на 01.03.2015 року.

Відповідачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, суду доведено наявності у спірному правовідношенні виняткових випадків, які є підставою для зменшення нарахованої позивачем пені.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені на 50%.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого природного газу за договором у сумі 96 881,89 грн. підлягають задоволенню частково, у сумі 48 440,95 грн.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд, на підставі ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 9 984,70 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» «Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (08154, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Білогородська, 17, код 19412538,) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 48 440 (сорок вісім тисяч чотириста сорок) грн. 95 коп. пені, 44 651 (сорок чотири тисячі шістсот п'ятдесят одну) грн. 61 коп. 3% річних, 406 142 (чотириста шість тисяч сто сорок дві) грн. 19 коп. інфляційної складової боргу, 9 984 (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 70 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 28.04.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак