Рішення № 43810936, 27.04.2015, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 132/2984/14-ц Провадження № 22-ц/772/1351/2015Головуючий в суді першої інстанції Каращук О. Г.Категорія 47 Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Марчук В.С., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представника позивача Черепащука Р.А.;

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці

на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 2 березня 2015 року у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Калинівської міської ради Вінницької області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

В с т а н о в и л а:

В вересні 2014 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі Державного акту на право постійного користування серії НОМЕР_1 позивач є землекористувачем земельної ділянки, що увійшла до складу військового містечка № 75, що належить Міністерству оборони України і перебуває на обліку КЕВ м. Вінниці. За своїм цільовим призначенням земельна ділянка належить до земель оборони і має спеціальний статус.

Відповідач ОСОБА_3 без відповідної правової підстави використовує спірну земельну ділянку площею 0,015 га та самовільно встановив на ній металевий гараж, що позначений на схемі під НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1, що порушує права КЕВ м. Вінниці як безпосереднього законного користувача земельної ділянки.

Самовільне захоплення відповідачем спірної земельної ділянки унеможливлює використання земель оборони в цілях їхнього призначення, а саме: для виконання військовими формуваннями покладених на них функцій та завдань.

В зв'язку з цим позивач просив на підставі ст. 391 ЦК України усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення відповідачем самочинно встановленого металевого гаража, що позначений на схемі під НОМЕР_2 та приведення ділянки у придатний для використання стан за рахунок відповідача.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2014 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Калинівську міську раду Вінницької області.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 2 березня 2015 року в задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач Квартирно-експлуатаційний відділ м.Вінниці просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і необґрунтованим через неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився і не надав письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин справи; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

З урахуванням вимог ст. 215 ЦПК України до змісту рішення суду та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у постанові «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення суду складається із: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визначаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта ст. 60 ЦПК України). У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі, яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК України й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін (пункти 11, 12 постанови).

Таким вимогам цивільного процесуального закону рішення суду за своїм змістом не відповідає.

Статтею 316 ЦПК України визначено, що рішення апеляційного суду складається із таких же частин та мотивувальна його частина повинна, зокрема, містити: встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені права, з захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

По справі встановлено, що згідно Державного акта на право користування землею (серія НОМЕР_1, виданий в 1982 році) виданого землекористувачу - військовій частині № 63142, виконавчим комітетом Калинівської районної ради народних депутатів, за цим землекористувачем закріплюється в безстрокове і безплатне користування 1006,59 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для внутрігосподарських потреб. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 13 (а. с. 5-7).

Державний акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Калинівської районної ради народних депутатів № 97 від 25.03.1982 року «Про видачу державного акта на право користування землею» (а. с. 8).

Із акту обстеження самовільно збудованого гаража НОМЕР_2 на землях МОУ, затвердженого начальником КЕВ м. Вінниці 10.03.2014 року, вбачається, що комісією проведено обстеження гаража, який збудований на землях МОУ (територія військового містечка № 75), в ході якого виявлено, що металевий гараж знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 15,0 кв. м. (3,0 х 5,0), власником являється ОСОБА_3 (а. с. 11).

Із акта приймання-передачі військового майна, затвердженого міським головою міста Калинівки 11 жовтня 2007 року та підписаного головою і членами комісії, у тому числі: начальником КЕВ м. Вінниці Власовим О.І., начальником житлової групи КЕВ м. Вінниці Кузьменком М.О., командиром військової частини А 1119 Омелянчиком О.М., заступником командира військової частини А 1119 з МТЗ Никитюком О.Л., вбачається, що комісія провела обстеження об'єкта передачі: житлового фонду військового містечка № 75 військової частини А 1119 м. Калинівки, що належить до сфери управління Міністерства оборони України і передається Калинівській міській раді згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2007 року № 1282 «Про затвердження порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил». Загальна балансова вартість військового майна, що передається - 28 665,741 тис. гр. Комісія пропонувала прийняти у комунальну власність територіальної громади міста Калинівки житловий фонд (а. с. 23-25).

21 липня 2008 року виконавчим комітетом Калинівської міської ради прийнято рішення № 448 про оформлення права комунальної власності за територіальної громадою Калинівської міської ради на житловий будинок (літ. А) з прибудовами: веранди (літ. а, а-1) загальною площею 122,7 кв. м. та госпбудівлі: баня (літ. Б), гараж (літ. В), погріби (літ. п/а, п/а-1) в АДРЕСА_1 (а. с. 21).

На підставі цього рішення виконавчим комітетом Калинівської міської ради видано 21 липня 2008 року свідоцтво про право власності НОМЕР_3 на житловий будинок та господарські будівлі, які розташовані в АДРЕСА_1, який дійсно належить територіальній громаді Калинівської міської ради в особі Калинівської міської ради на праві комунальної власності і в цілому складається із: житлового будинку (літ. А) з прибудовами: веранди (літ. а, а-1) загальною площею 122,7 кв. м. та госпбудівель: баня (літ. Б), гараж (літ. В), погріби (літ. п/а, п/а-1) (а. с. 29).

27 серпня 2008 року Калинівським структурним підрозділом комунального підприємства Вінницького обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, яке посвідчує, що житловий будинок в цілому, який розташований в АДРЕСА_1 зареєстровано за територіальною громадою Калинівської міської ради в особі Калинівської міської ради на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Калинівської міської ради 21 липня 2008 року на підставі рішення виконкому від 21.07.2008 року № 448та записано в реєстрову книгу № 6, за реєстровим № 235. Об'єкт АДРЕСА_1 в цілому складається із: житлового будинку літ. А з прибудовами веранд літ. а, літ. а-1 загальною площею 122,7 кв. м., погрібів літ. П\а, П\а-1, бані літ. Б, гаража літ. В (а. с. 28).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

У Положенні про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України на основні правила користування наданими землями, затвердженому наказом Міноборони України від 22.12.1997 року № 483, зазначено, що відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби та інженерне управління Військово-Морських Сил України (пункт 23); військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок (пункт 36).

Відповідно до статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до статті 374 ЦК України суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Право постійного користування земельною ділянкою, згідно положень статті 92 ЗК України - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи, організації, що належать до державної та комунальної власності.

Згідно зі ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, у тому числі: самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

По справі встановлено, що спірний гараж являється власністю територіальної громади в особі Калинівської міської ради, а не відповідача по справі ОСОБА_3 (а. с. 28-29).

У судовому засіданні представник позивача на виконання вимог статей 11, 10, 60 ЦПК України не надав належних і допустимих доказів, визначених статтями 57-66 ЦПК України, на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Отже, відповідач не наділений повноваженнями на знесення чужого гаража, тобто ОСОБА_3 не являється тією особою, яка чинить позивачу перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, та, відповідно, ОСОБА_3 не являється належним відповідачем, а оскільки гараж на праві власності належить третій особі - територіальній громаді Калинівської міської ради, до якої позивачем не заявлялося будь-яких вимог, тому право позивача не може бути захищено таким чином, оскільки саме за таким захистом - від порушень з боку третьої особи, якій належить гараж на праві власності, позивач до суду не звертався.

Відповідно до пунктів 3 і 4 ч. 1 та ч. 2 і ч. 3 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків суду обставина справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалене по справі рішення суду не відповідає вищенаведеним вимогам норм цивільного матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового.

При прийнятті рішення по суті спору, суд не застосував той закон, який підлягав застосуванню до правовідносин, які випливають із обставин справи, а також навів у своєму рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову є незаконним і таким, що підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 77, 92, 95, 212 ЗК України, ст. 373, 374 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 212, 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 2 березня 2015 року скасувати і ухвалити нове.

В задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ В.С. Марчук

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська