Рішення № 43810579, 23.04.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Перепелюк І. Б., Чупікової В. В.,

секретар Тодоряк Г. Д.,

з участю представника позивача Бацей Т.М., представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2015 року,

встановила:

У квітні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позивач зазначав, що відповідно до укладеного між сторонами договору № СVX0GA00000109 від 05 березня 2008 року, ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 16822,50 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 06 березня 2018 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачка 05 березня 2008 року уклали договір іпотеки № СVX0GA000000109, згідно якого відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме, будинок, загальною площею 67,80, житловою площею 48,90 кв. м, який розташований за адресою АДРЕСА_1. Майно належить відповідачці ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки складає 108322 гривні 50 коп.

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 28 березня 2014 року відповідачка допустила заборгованість у розмірі 11721,18 доларів США, еквівалент якої становить 127174 гривень 87 коп., яка складається з наступного: 9880,98 доларів США - заборгованість за кредитом; 960,78 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 29,98 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 269,35 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 23,04 доларів США - фіксована частина, 557,05 доларів США - процентна складова.

Посилаючись на наведене, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11721,18 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, а також виселити ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку.

Рішенням Хотинського районного суду від 12 лютого 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно з пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити.

У справі встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами договору № СVX0GA00000109 від 05 березня 2008 року, ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 16822,50 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 06 березня 2018 року.

Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися шляхом надання банку грошових коштів (щомісячних платежів) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Також судом встановлено, що в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачка ОСОБА_3 уклали договір іпотеки № СVX0GA000000109, згідно якого відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме, будинок, загальною площею 67,80, житловою площею 48.90 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 28 березня 2014 року утворилася заборгованість - 11721,18 доларів США, що за курсом 10,85 відповідно до службового розпорядження НБУ від 28 березня 2014 року складає 127174 гривні 87 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів.

Відповідно до пп. 18.8.1, 18.8.2 договору іпотеки, укладеного між сторонами, ПАТ КБ «Приватбанк» має право у випадку невиконання основного зобов'язання, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його реалізації у спосіб визначений цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене, банк мав право звернутися до відповідачки з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У зв'язку з цим доводи апелянта про неспівмірність суми боргу з вартістю іпотечного майна є необґрунтованими.

Водночас, вирішуючи спір по суті суд першої інстанції внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII (далі - Закон № 13 04-VII), який набрав чинності 7 червня 2014 року.

Відповідно до п.1 ст. 1 цього Закону протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Встановлено, що на час розгляду справи будинок, загальною площею 67,80, житловою площею 48,90 кв. м., який розташований за адресою АДРЕСА_1, належить на праві власності відповідачці, є єдиним нерухомим майном відповідачки, місцем її проживання.

Це стверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.115-117), записами про реєстрацію у паспорті відповідачки (а.с.171-172), довідкою виконкому Санковецької сільської ради № 85 від 17 лютого 2015 року (а.с.178).

Доводи представника позивача, з якими погодився і суду першої інстанції, про те, що довідками виконкому Санковецької сільської ради № 113 від 19 червня 2014 року (а.с.63) та № 395 від 30 жовтня 2014 року стверджується не проживання чи періодичне проживання відповідачки у спірному будинку є необґрунтованими, оскільки указані довідки стосуються попереднього періоду.

На час ухвалення оскаржуваного рішення зареєстрованим з 8 грудня 2014 року та постійним місцем проживання відповідачки є саме будинок АДРЕСА_1.

Враховуючи, що спірний будинок виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника) за споживчими кредитом, наданим йому кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання боржника, у власності відповідачки немає іншого нерухомого майна, загальна площа будинку не перевищує 250 кв. м, на зазначене майно не може бути звернено стягнення протягом дії Закону № 1304-VII.

Вказаний закон було прийнято з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), укладеними з фінансовими установами та банками України шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та пропонувалося мінімалізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації.

Основною метою прийняття закону, як зазначалося у пояснювальній записці, є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань.

Норми Закону № 1304-VII містять як норми матеріального права, так є і процесуальними нормами, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що саме поняття «мораторій» є відстроченням виконання зобов'язань, що встановлюються на певний термін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Набрання чинності Законом України № 1304-VII зобов'язує суд застосувати його норми при розгляді справи за наявності критеріїв, викладених у ст. 1 цього Закону.

Не застосувавши положення зазначеного Закону, за наявності підстав для цього, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені обставини, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі пп. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК слід скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи положення Закону № 1304-VII.

Задовольняючи вимоги про виселення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» ухвалою від 24 вересня 2014 року позов у цій частині залишено без розгляду (а.с. 65).

Тому, зважаючи на викладене, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про виселення підлягає скасуванню, оскільки у порушення ст. 11 ЦПК України суд вийшов за межі позовних вимог.

За наявності підстав для скасування рішення суду з огляду на положення Закону № 13 04-VII решти доводів апеляційної скарги, а саме, про відсутність у ЗАТ КБ «ПриватБанк» генеральної ліцензії Національного Банку України на здійснення валютних операцій, неправильність визначення розміру заборгованості, збільшення банком з 25 жовтня 2008 року в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом з 12% до 15,12% на рік, незазначення у рішенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації не можуть бути достатніми підставами для скасування рішення суду.

Так, представником позивача подана копія документів про надання на час укладення кредитного договору ЗАТ КБ «ПриватБанк» необхідних дозволів, розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору, а збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом з 12% до 15,12% на рік у 2008 році було передбачено умовами кредитного договору, вчинено до набрання чинності закону, яким введено таку заборону.

Що ж до доводів про незазначення у рішенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, то це має значення у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки, тоді як апеляційним судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, пп. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2015 року скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. Б. Перепелюк

В. В. Чупікова