Рішення № 43805241, 20.04.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1932/15-ц

Провадження №: 2/752/2539/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Пасинок В.С.

за участю секретаря - Власенко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про виплату страхового відшкодування внаслідок дорожньо-трнаспортної пригоди, пені за прострочення та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

у лютому 2015 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Свої вимоги мотивувала тим, що 23 квітня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марок «ВАЗ 21074» державний номерний знак НОМЕР_1 та «KIA Cerato» державний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок останній автомобіль отримав механічні пошкодження.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2014 року винним у скоєнні ДТП визнаний водій автомобіля марки «ВАЗ 21074» державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем - ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія».

Звернувшись до відповідача з приводу виплати вказаної суми страхового відшкодування, останнім добровільно свого обов'язку по проведенню страхової виплати так і не виконано, що і змусило її звернутись до суду для захисту своїх прав та інтересів у примусовому порядку.

Тому, з урахуванням збільшення, просила суд стягнути з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на її користь суму страхового відшкодування у розмірі 37 037,51 грн., пеню в розмірі 6 774,53 грн., 3% річних в розмірі 584,48 грн., інфляційні втрати в розмірі 9 814,93 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1 700,00 грн., моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн., а також судові витратив в розмірі 569,11 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник обґрунтування позову та позовні вимоги з у рахування їх збільшень підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні через безпідставність та необґрунтованість з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с. 54-56).

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 23 квітня 2014 року з вини водія автомобіля «ВАЗ 21074» державний номерний знак НОМЕР_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль «KIA Cerato» державний номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження (а.с. 25).

В ході розгляду справи судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ВАЗ 21074» державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_3 була застрахована відповідачем у справі (а.с. 24).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» та ОСОБА_2, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), встановлений у розмірі 50 000,00 грн. (а.с. 24).

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву.

В ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, зокрема, відповідачем, що позивач звернувся до страхової компанії та надав всі необхідні для проведення виплати документи (а.с. 10).

Згідно п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до п. 36.2. статті 36 вищеназваного Закону страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Проте, як встановлено в ході розгляду справи та вбачається з матеріалів останньої, виплата страхового відшкодування відповідачем, який визнав подію, що мала місце 23 квітня 2014 року, страховим випадком, проведена не була. Доказів на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно звіту № 282/14 автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля «KIA Cerato» державний номерний знак НОМЕР_2, проведеного за замовленням відповідача, розмір останнього складає 37 037,51 грн. (а.с. 62-84).

Згідно положень ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Оскільки виплата страхового відшкодування відповідачем не була здійснена у встановленому законодавством розмірі, це призвело до порушення законних прав позивача на отримання страхового відшкодування в повному обсязі. Тому, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» 37 037,51 грн.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на те, що вказана сума має бути зменшена на 20% ПДВ, як не доведена перед судом в розрізі положень ст. ст. 57-59 ЦПК України.

З цієї ж точки зору судом не приймаються й до уваги твердження позивача щодо безпідставності вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь пені, інфляційних втрат та 3% річних. Суд розцінює такі твердження сторони відповідача як спосіб захисту своїх інтересів, спрямований на уникнення відповідальності за невиконання своїх зобов'язань.

До вказаного висновку суд приходить, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ч. 1 ст. 992 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст. 550 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

Згідно п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вище викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позиції позивача щодо пропуску ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» термінів, визначених Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому суд знаходить обґрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення виплати страхового відшкодування, через що позов підлягає задоволенню і в цій частині.

До того ж, вважаючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 6 774,53 грн., 3% річних в розмірі 584,48 грн. та інфляційні втрати в розмірі 9 814,93 грн. обґрунтованими та доведеними в повному обсязі, суд приходить до висновку про те, що розмір останніх є також доведеним з боку позивача, як того вимагає ст. 60 ЦПК України, через що вважає за можливе покласти в основу судового рішення проведений позивачем розрахунок зазначених сум як такий, що перевірений судом та відповідає вимогам закону.

Доказів на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь у відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн., суд встановив наступне.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» визначено поняття моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 вказаної постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, наявності такої шкоди, причинного зв'язку між діями відповідача та виникненням моральної шкоди, її розміру, не було надано доказів, на які б вона посилався як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Крім того, відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати, пов'язані з розглядом справи, визначені в ч. 3 ст. 79 ЦПК України і їх розподіл здійснюється судом відповідно до вимог, установлених цим Кодексом (ст. ст. 88, 89 ЦПК України). Крім того, суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, питання про розподіл судових витрат, про що зазначається в його резолютивній частині (п. 6 ч. 1 ст. 214, п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України).

Отже, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав під час розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом

При прийнятті рішення щодо цієї позовної вимоги суд керується положеннями ст. ст. 56, 84 ЦПК України, відповідно до яких ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

Частина 1 ст. 56 ЦПК України при цьому визначає, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач за для захисту своїх прав звернулась за правовою допомогою та сплатила за неї 1 700,00 грн.

Тому, на думку суду, підлягає задоволенню й позовна вимога про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, понесених позивачем, а також вимога про стягнення судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 23, 1166, 1167, 1172, 1187 ЦК України, п. 9.3 ст. 9, ст. 35, п. 27.1 ст. 27, п. 27.5 ст. 27, п. 22.3 ст. 22, ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, ст.ст. 10, 11, 15, 60, 61, 81, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про виплату страхового відшкодування внаслідок дорожньо-трнаспортної пригоди, пені за прострочення та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути із приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (код ЄДРПОУ 22945712, адреса: 01033, м.Київ, вул.Саксаганського, 77) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, ідентифікаційний код НОМЕР_6, адреса: 01042, АДРЕСА_1) суму страхового відшкодування у розмірі 37 037 (тридцять сім тисяч тридцять сім) гривень 51 копійка, пеню у розмірі 6 774 (шість тисяч сімсот сімдесят чотири) гривні 53 копійки, 3% річних у розмірі 584 (п'ятсот вісімдесят чотири) гривні 48 копійок, витрати від інфляції у розмірі 9 814 (дев'ять тисяч вісімсот чотирнадцять) гривень 93 копійки, витрати на правову допомогу у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок, що разом становить 55 911 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот одинадцять) гривень 45 копійок.

Стягнути із приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (код ЄДРПОУ 22945712, адреса: 01033, м.Київ, вул.Саксаганського, 77) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, ідентифікаційний код НОМЕР_6, адреса: 01042, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 559 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять) гривень 11 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок