ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"21" квітня 2015 р. м. Київ К/800/195/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Сіроша М.В.
Юрченко В.П.
при секретарі судових засідань: Чайці О.С,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захист ЛТД»
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року
по справі № 808/1015/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захист ЛТД»
до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Захист ЛТД» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.01.2014 року №0000162211 про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 497367,25 грн., в тому числі за основним платежем - 397984,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9383,25 грн., № 0000152211 про збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток на суму 284521,00 грн., в тому числі за основним платежем - 228061,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 564601,00 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року у даній справі позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.01.2014 року № 0000152211 та № 0000162211.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що уповноваженими працівниками ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Захист ЛТД» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з контрагентами, за результатами якої встановлено порушення:
- п.5.1, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) та п. 138.1, п. 138.2, п.138.4 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 228061,00 грн.;
- пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 397984,00 грн.
На підстав вказаних висновків відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.01.2014 року № 0000162211 про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 497367,25 грн., в тому числі за основним платежем - 397984,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9383,25 грн.; № 0000152211 про збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток на суму 284521,00 грн., в тому числі за основним платежем - 228061,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 564601,00 грн.
На думку податкового органу, податковий кредит та витрати позивача сформовано за безтоварними операціями із контрагентами, які є недобросовісними платниками податків.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із відсутності достатніх доказів для підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом першої інстанції правомірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та ін.
Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захист ЛТД» задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року по справі № 808/1015/14.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.
Ухвала складена у повному обсязі 23.04.2015 р.
Судове рішення № 43795415, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 21.04.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 808/1015/14. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: