Ухвала суду № 43795295, 06.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/21922/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Несміяна В.Є.

відповідача Шила М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТВ»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011

у справі №2-а-13895/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТВ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові №0000670848/0 від 15.09.2010.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 скасовано. В позові відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові на правонаступника Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань правомірності формування позивачем податкового кредиту за червень 2010 року по взаємовідносинах з ПП «Согласие» та правильності обчислення ПДВ за червень 2010 року, за результатами якої складено акт №3230/48-0/23146249 від 30.08.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ПП «Согласие»; пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов?язань по зазначеному податку за червень 2010 року на загальну суму 597958,33 грн.

Підставою для таких висновків стало те, що відповідно до «Системи співставлення податкових зобов?язань та податкового кредиту на рівні ДПА України в розрізі контрагентів» між податковим кредитом позивача та податковими зобов?язаннями ПП «Согласие» по декларації за червень 2010 року виявлені розбіжності з ПДВ у сумі 597958,33 грн. через невизнання поданої ПП «Согласие» податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року як податкової звітності.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.09.2010 №0000670848/0 на загальну суму 777345,83 грн., у тому числі основний платіж 597958,33 грн., штрафні (фінансові) санкції 179387,50 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Согласие» укладено договір купівлі-продажу №СО/СТВ-01 від 03.06.2010, за яким ПП «Согласие» зобов?язалося передати у власність позивача, а той зобов?язався прийняти та оплатити товар на умовах зазначеного договору.

29.06.2010 позивач отримав від ПП «Согласие» товар за договором на загальну суму 3587750,00 грн., в тому числі ПДВ 597958,33 грн., та на підставі податкової накладної №149 від 19.06.2010 зазначену суму з податку на додану вартість віднесено до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачем не доведено неможливості реального здійснення позивачем задекларованих операцій, наявні у позивача первинні документи давали йому право на формування податкового кредиту у зазначеному розмірі.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що у позивача відсутні первинні документи, які б підтверджували фактичну поставку ПП «Согласие» товару позивачу, оскільки наявні у позивача видаткові накладні, не містять підпису особи, уповноваженої позивачем на отримання товару, а також відсутні документи на товар, про наявність яких вказувалось в актах приймання-передачі товару.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, з огляду на таке.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Таким чином, предметом доказування у справі є обставини щодо здійснення реальних поставок товару (олії) за спірними операціями на адресу позивача та порядок документального оформлення результатів виконання цих операцій як підстави для формування даних податкового обліку позивача. Видані у відсутність встановлених законодавством юридичних фактів податкові накладні є такими, що не відповідають вимогам законодавства та не можуть бути підставою формування податкового кредиту.

З огляду на викладене, для підтвердження реальності зазначених господарських операцій, підлягали встановленню обставини яким чином перевозився товар, де зберігався, наявність сертифікатів відповідності на товар (олія), докази використання товару позивачем у власній господарській діяльності, тощо.

Якщо сторони у справі таких доказів не надали, або надані докази були недостатніми, то суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТВ» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун