Ухвала суду № 43795109, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/70592/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 16.04.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Франц бекер трейд" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012

у справі № 2а-161/11/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Франц бекер трейд"

до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції

Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Франц бекер трейд" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000013500/1 від 06.12.2010; № 0000023500/1 від 06.12.2010; № 0000033500/1 від 06.12.2010.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2011 скасовано, прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ТОВ „Спецтехпроект НВП", за період з 07.07.2008 по 30.06.2010 та складено акт №15/3500/35778529 від 27.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0000013500/0 від 10.11.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств 175524 грн.; №0000023500/0 від 10.11.2010, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1999999, 50 грн.; №0000033500/0 від 10.11.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 90144 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994 „Про оподаткування прибутку підприємств", завищено суми амортизаційних відрахувань на загальну суму 562313 грн., наслідком чого стало заниження податку на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 140578 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 „Про податок на додану вартість", неправомірно включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість сум податку в розмірі 1333333 грн., занижено податок на додану вартість за серпень 2008 року в розмірі 1333333 грн.; пп. 17.1.7 Закону України №2181-III від 21.12.2000 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що призвело до заниження сум податку на додану вартість, що підлягають сплаті на загальну суму 180288 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ „Франц бекер трейд" та ТОВ „Спецтехпроект-НВП" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2008: зернопереробного комплексу; офісу центрального відділку загальною площею; складських приміщень у вигляді двох будинків; нежитлової будівлі, до складу якої входить приміщення та офіс МТС.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було оформлено комплект документів про прийняття позивачем у власність вищевказаних нежилих приміщень та виписано на цій підставі податкові накладні.

Сума податку по зазначених вище податкових накладних була включена позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2008 року в сумі 1333333, 33 грн. та відображена у реєстрах отриманих податкових накладних, що відповідають даним податкової декларації по податку на додану вартість за серпень 2008 року.

На виконання умов вищевказаного договору, між позивачем та ТОВ „Спецтехпроект-НВП" був підписаний акт приймання-передачі нежитлових приміщень, суму вартості яких позивачем було віднесено до основних фондів, з якої нараховувалася амортизація основних фондів по зазначених об'єктах по групі І за заставкою 1,25% в загальній сумі 562313 грн.

Оплата за отримані ремонтні роботи позивачем була проведена на розрахунковий рахунок ТОВ „Спецтехпроект-НВП" в загальній сумі 8000000 грн., згідно платіжного доручення № 3 від 11.08.2008 в сумі 4614616, 06 грн. та платіжного доручення № 4 від 11.08.2008 в сумі 3385483, 94 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки.

У зв'язку з цим, презюмується, що дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму витрат, понесених у зв'язку з оплатою поставлених послуг) є економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій декларації та податковій звітності - достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне.

При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків.

Доводи податкового органу про те, що первинні документи оформлені належним чином, але підписані невідомою особою, колегією суддів не можуть бути прийняті, оскільки вони не підтверджуються належними доказами.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладені між позивачем та ТОВ „Спецтехпроект-НВП" договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

А відтак саме по собі підписання документів від імені контрагента невстановленою особою не може бути підставою для висновку про незаконне формування даних податкового обліку по операціям з таким платником.

Такий висновок в силу вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України може бути зроблений за наявності сукупності обставин, що свідчать про відсутність фактично здійснених фінансово-господарських операцій платника з його контрагентом та реальних витрат платника по цим операціям.

Судом першої інстанції встановлено факт укладення договору між позивачем ТОВ „Спецтехпроект НВП", особа і повноваження представників юридичних осіб встановлювались нотаріусом, підписання договору представниками відбувалось у присутності нотаріуса.

Відомості щодо наявності у ОСОБА_3 права вчиняти юридичні дії від імені ТОВ „Спецтехпроект НВП" містяться також в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Факт підписання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 24.07.2008 та інших фінансово-господарських документів ОСОБА_3 під присягою підтвердив у судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що порушення кримінальної справи та притягнення в якості обвинуваченого як такі, що не мають жодного доказового значення, оскільки містять опосередковану та суб'єктивну думку слідчого щодо певних обставин, які відповідним чином зафіксував під час розслідування кримінальної справи.

Станом на день прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідного судового рішення по кримінальній справі, яке б набрало законної сили, не було прийнято.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Франц бекер трейд" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-161/11/1070 задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Франц бекер трейд" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-161/11/1070 скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі № 2а-161/11/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко