Ухвала суду № 43795034, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/56910/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012

у справі 2а-3633/10/0770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес»

до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.12.2010 позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях з передачі ТМЦ згідно розподільчого балансу ТОВ «Прогрес» на баланс ТОВ «Ровакс»за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року, за результатами якої акт перевірки №27-2300/22070136 від 19 травня 2010 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі зазначеного акта відповідачем винесено прийнято податкове повідомлення-рішення №00009623/0 140-2300/22030136/2431 від 31 травня 2010 року про донарахування ТОВ «Прогрес» суми 364318,00 грн. зобовязання по податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій у розмірі 182159,00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що що 26.12.2008 року згідно рішення №1 засновника (учасника) ТОВ «Прогрес» створено юридичну особу ТОВ «Ровакс» шляхом виділу із ТОВ «Прогрес», а також передано ТОВ «Ровакс» за розподільчим балансом все майно, права і обов'язки ТОВ «Прогрес», крім активів на суму 499000,00 грн. по зобов'язанням по погашенню заборгованості перед учасниками, що вийшли із складу засновників ТОВ «Прогрес» у сумі 438000,00 грн. та власного капіталу у сумі 61000,00грн.

Згідно розподільчого балансу станом на 15.03.2009 року ТОВ «Прогрес» передано на баланс ТОВ «Ровакс» всього активів на суму 2618,00 грн. та пасивів на суму 2618,00 грн. Новостворене ТОВ «Ровакс» згідно статуту від 02.04.2009 року створене шляхом виділу із складу ТОВ «Прогрес» та є правонаступником усіх прав та обов'язків ТОВ «Прогрес», які за розподільчим балансом перейшли до Товариства.

Відповідно до положень частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам або в результаті ліквідації.

Частиною 1 статті 106 Цивільного кодексу України визначено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Згідно положень статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.

За приписами частини 2 статті 107, абзацу 1 частини 3 статті 107 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі злиття, приєднання або перетворення комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Відповідно до підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків підприємства, що продає такі активи.

За визначенням, наведеним у абзаці 1 пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), поставкою товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

В свою чергу, визначення поняття договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до положень частини 1 якої (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що передача згідно з розподільчим балансом або передавальним актом основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, дебіторської та кредиторської заборгованості, інших активів та зобов'язань за рішенням власників або уповноваженого ними органу при утворенні нового підприємства шляхом реорганізації не є операцією поставки сукупних валових активів або товарів, послуг.

У справі, що розглядається, суди встановили, що при створенні ТОВ «Ровакс» відбулась реорганізація шляхом виділу, що полягає у перерозподілі активів і зобов'язань, на базі якого і створена нова юридична особа, яка на момент передачі активів не була платником податку на додану вартість. На етапі прийняття рішення учасників ТОВ «Прогрес» про затвердження розподільчого балансу, формування статутного капіталу ТОВ «Ровакс» та затвердження статуту ТОВ «Ровакс», нової юридичної особи ще не існувало. Тобто, не було самого факту поставки іншому платнику податку на додану вартість та не було самого покупця (юридичної особи).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що реорганізація ТОВ «Прогрес» шляхом виділу частини його майна, прав і зобов'язань, які перейдуть до нового товариства, яке буде створене на базі таких активів, прав та обов'язків, не призводить до збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 у справі № 2а-3633/10/0770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 у справі № 2а-3633/10/0770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко