Ухвала суду № 43795017, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/800/14788/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014

у справі №815/3908/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі по тексту - відповідач, Ізмаїльська ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 №0000131700.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ПП «Одеська будівельна компанія» за період з 01.09.2010 по 31.03.2011 та з ПП «Клин-маркет» за період з 01.09.2010 по 30.09.2010, з 01.06.2011 по 31.08.2011 з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 30.03.2012 №63/17-01/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР), пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Одеська будівельна компанія» та ПП «Клин-маркет», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ПП «Одеська будівельна компанія» та ПП «Клин-маркет» основних фондів, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 №0000131700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) за основним платежем 58905,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 9143,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення та підстави для його скасування відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 198.6 пункту 198 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «Одеська будівельна компанія» та ПП «Клин-маркет» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

В підтвердження факту виконання укладених договорів позивачем представлені первинні документи, які підтверджують правомірне формування податкового кредиту, а саме податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства щодо їх належного оформлення.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податків, який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару та його контрагентами вимог законодавства щодо створення підприємств, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за порушення такими контрагентами правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі, коли вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП «Одеська будівельна компанія» та ПП «Клин-маркет» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров