Ухвала суду № 43794498, 09.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

09 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: судді Новова С.О.,

суддів: Горб І.М., Корнієнко Т.Ю.,

секретаря судового засідання - Ніконенко І.О.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Здрака С.В.

та обвинуваченого - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12014100020002967 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Антонівка,Ставищенського району, Київської області, судимого 21.05.2014 року вироком Ставищенського районного суду Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

в с т а н о в и л а:

Згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено до покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, суд визначив ОСОБА_1 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Ставищенського районного суду Київської області, більш суворим за даним вироком, у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Цим же вироком суд прийняв рішення щодо речових доказів.

Судом ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 23.04.2014 року, приблизно о 00 годин 45 хвилин він, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2, маючи умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, помітив гр. ОСОБА_2 та обравши останню в якості об'єкта пограбування, підійшов до неї ззаду та застосував фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, а саме повалив останню на землю та тримаючи обома руками голову потерпілої, декілька разів вдарив її об землю, завдавши сильного фізичного болю, після чого, відкрито вкрав майно, що належить ОСОБА_2, а саме: жіночу сумочку, в якій знаходились: мобільний телефон марки «Нокіа 6500», вартістю 1400 грн., з сім карткою мобільного оператора «Київстар»; мобільний телефон марки «Нокіа 1280», вартістю 400 грн., з сім карткою мобільного оператора «МТС»; парасолька; шкіряний гаманець та інші особисті речі, внаслідок чого спричинив потерпілій ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 3645 грн. та з викраденим майном з місця скоєння злочину зник.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_1, не оспорюючи своєї вини у скоєному злочині та юридичної кваліфікації його дій, подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, просить змінити вирок суду в частині виду призначеного покарання; призначити йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді обмеження волі строком на чотири роки шість місяців та звільнити його від відбуття покарання з випробуванням. Крім цього, обвинувачений просить не брати до уваги ухвалу суду першої інстанції від 26 лютого 2015 року про виправлення описки у судовому рішенні, яка, на думку останнього, була винесена у незаконний спосіб, без його повідомлення про час і місце судового засідання; прийняти до уваги відсутність доказів на підтвердження показань потерпілої щодо нанесення їй тілесних ушкоджень, а також застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2014 році».

В обґрунтування скарги обвинувачений ОСОБА_1 посилається на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості.

На думку обвинуваченого, встановивши відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність обставин, які пом'якшують покарання, а саме повне визнання своєї вини та щире каяття, суд першої інстанції не взяв до уваги як пом'якшуючу обставину те, що на його утриманні знаходиться малолітній син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4, з матір'ю якого він перебуває у цивільному шлюбі.

У зв'язку з цим, як вважає апелянт, вищевказана обставина, відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК України, є підставою для зміни вироку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого на підтримку поданої апеляційної скарги; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив залишити її без задоволення, а вирок суду - без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які були досліджені під час судового розгляду та яким суд надав відповідну правову оцінку.

При цьому, незважаючи на заперечення обвинуваченим показань потерпілої ОСОБА_2, які наведені у вироку, в тій частині, що він, ОСОБА_1, схопив її за голову та став бити головою об асфальт, вони не можуть бути визнані недопустимим доказом, оскільки були отримані у передбачений законом спосіб, безпосередньо під час її допиту в судовому засіданні, є послідовними та повністю узгоджуються з іншими доказами в кримінальному провадженні.

Більш того, сам обвинувачений, як під час допиту в судовому засіданні, так і в апеляційній скарзі фактично визнав свою винуватість у застосуванні під час грабежу насильства до потерпілої, яке не є небезпечним для життя чи її здоров'я та не пов'язане із заподіянням будь-яких тілесних ушкоджень, а тому посилання обвинуваченого на часткову неправдивість показань потерпілої є такими, що не відповідають дійсності та не заслуговують на увагу.

Прохання обвинуваченого, про яке йде мова в доповненні до апеляційної скарги, не брати до уваги ухвалу суду першої інстанції від 26 лютого 2015 року про виправлення описки в резолютивній частині вироку щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Київської міської клінічної лікарні вартості лікування потерпілої в сумі 2542 грн. 93 коп., також не може бути визнане обґрунтованим та задоволене, оскільки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції, у даному випадку вирок суду від від 05 лютого 2015 року, в межах апеляційної скарги.

Ухвала суду першої інстанції від 26 лютого 2015 року, на яку звертає увагу обвинувачений, не є предметом перегляду в апеляційному порядку, оскільки скарги на цю ухвалу до цього часу ніхто не подавав, у тому числі обвинувачений ОСОБА_1, а сама ухвала, як це прямо передбачено ч. 3 ст. 379 КПК України, може і повинна оскаржуватись окремо від вироку.

Що ж стосується призначеного ОСОБА_1 судом покарання, як за ч. 2 ст. 186 КК України, так і за сукупністю вчинених ним злочинів, у відповідності до положень, передбачених ч. 4 ст. 70 КК України, то підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає, оскільки не знаходить його явно несправедливим та таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на наступне.

Як прямо зазначено у вироку, призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до тяжких злочинів, його особу, те що він повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий за умисний корисливий злочин, а також стан його здоров'я.

Крім цього, у відповідності до вимог ст. 66 КК України, суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину, а також прийняв до уваги те, що обставин, які обтяжують покарання не встановлено.

З урахуванням вищенаведеного, а також приймаючи до уваги ту обставину, що обвинуваченого ОСОБА_1 визнано винним у злочині, який було вчинено до постановлення Ставищенським районним судом Київської області вироку від 21.05.2014 року, згідно якого ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення останньому покарання, як за ч. 2 ст. 186 КК України, так і за сукупністю злочинів, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально в умовах ізоляції від суспільства.

Тобто, при призначенні ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував всі ті обставини, які повинні бути ним враховані при вирішенні цього питання та призначив йому таке покарання, яке є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Той факт, що у вироку суду, при мотивуванні покарання, суд першої інстанції прямо не вказав на те, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває малолітній син, не дозволяє зробити висновок про наявність достатніх підстав для зміни вироку в частині призначеного покарання через те, що воно, як за своїм видом, так і розміром, є явно несправедливим внаслідок суворості.

Приймаючи до уваги вищенаведене колегія суддів не вбачає підстав для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та застосування до нього ст. 75 КК України.

Підстави для застосування до ОСОБА_1 амністії також відсутні, оскільки, навіть якщо припустити, що він дійсно є суб'єктом амністії, вона не може бути до нього застосована через те, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України від 08.04.2014 року № 1185 -VІІ «Про амністію у 2014 році», який набрав чинності з 19 квітня 2014 року, дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, оскільки апеляційна скарга обвинуваченого не містить у собі достатніх підстав для зміни вироку суду та пом'якшення призначеного йому покарання, колегія суддів вважає необхідним вирок Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року відносно ОСОБА_1залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -

у х в а л и л а:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді: ___ ___ ___

(Новов С.О.) (Горб І.М.) (КорнієнкоТ.Ю.)

Справа № 11-кп/796/682/2015

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя Сизова Л.А.

Доповідач - суддя Новов С.О.