Постанова № 43792932, 23.04.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа № 903/127/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Дужич С.П. , судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Схід-Інвестбуд-Сервіс"

на рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2015 р. у справі № 903/127/15

за позовом Приватного підприємства "Схід-Інвестбуд-Сервіс", м. Черкаси

до Державного підприємства "Волиньвугілля", м. Нововолинськ, Волинська область

про стягнення 284390,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.03.2015 року у справі №903/127/15 (суддя Вороняк А.С.) позовні вимоги Приватного підприємства "Схід-Інвестбуд-Сервіс" до державного підприємства “Волиньвугілля” про стягнення 284390,49 грн. задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 142306,85 грн. інфляційних втрат, 42333,42 грн. 3% річних та 3692,81 грн. судового збору (з урахуванням заяви про збільшення розміру позивних вимог від 19.02.2015р. № 17 та уточнень до останньої від 04.03.2015 р. № 20). В частині стягнення з відповідача 83644,50 грн. інфляційних втрат та 16105,72 грн. 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням і вважаючи його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2015 року у справі №903/127/15 в частині відмови в задоволенні позову та в цій частині винести нове рішення про задоволення позовних вимог.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на невідповідність викладених у ній доводів фактичним обставинам справи і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, як законне і обгрунтоване.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження у складі колегії: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. Призначено до розгляду на 23.04.2015 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.03.2015 р.).

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду №903/127/15 від 22.04.2015 року, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Юрчука М.І., перебуванням у відпустці судді Крейбух О.Г., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, колегію суддів визначено у cкладі головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Дужич С.П., суддя Мамченко Ю.А.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання – це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутності осіб, що не з’явились.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Окрім того, в ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Волинської області від 02.07.2012 р. у справі №903/601/12 встановлено факт поставки відповідачу товару (рудничу стійку) та допущення останнім порушення строку виконання зобов'язання з оплати товару, внаслідок чого стягнуто з ДП “Волиньвугілля” на користь ПП "Схід-Інвестбуд-Сервіс" 542164,90 грн. основного боргу, 97588,80 грн. – пені, 14294,05 грн. – 3% річних, 5936,81 грн. – індексу інфляції, 37951,54 грн. – 7% штрафу, 15495 грн. в повернення по сплаті судового збору та 35000 грн. витрат на послуги адвоката, а всього 748431,10 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем зазначене рішення станом на час розгляду справи (04.03.2015р.) не виконано.

Проте, враховуючи порушення строків оплати, позивачем заявлено вимоги до відповідача про стягнення 225951,35 грн. – інфляційних втрат, які нараховані на суму 748431,10 грн. з жовтня 2013р. по січень 2015р. та 58439,14 грн. – 3% річних, які нараховані на суму 748431,10 грн. за період прострочення оплати з 21.07.2012р. по 25.02.2015р.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Аналогічні приписи закріплено в ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 вказаного кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно зазначено судом першої інстанції сума 748431,10 грн. на яку нараховані інфляційні втрати та 3% річних складається із 542164,90 грн. основного боргу, 97588,80 грн. - пені, 14294,05 грн. - 3% річних, 5936,81 грн. - індексу інфляції, 37951,54 грн. - 7% штрафу, 15495 грн. в повернення по сплаті судового збору та 35000 грн. витрат на послуги адвоката.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Тобто, неустойка носить допоміжний (акцесорний характер) до основного зобов'язання.

Викладене підтверджується положеннями ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити неустойку(штраф, пеню) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч.1 ст.509 ЦК України, тому що штраф і пеня є видами забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, рішенням господарського суду Волинської області у справі № 903/601/12 від 02.07.2012р. на користь ПП "Схід-Інвестбуд-Сервіс" було стягнуто штраф та пеню, правова природа цього боргу, як штрафних санкцій з прийняттям рішення не змінилася, штраф та пеня у грошове зобов'язання не перетворилися, а тому відсутні підстави для застосування положень ст.625 ЦК України.

Вказаної правової позиції також дотримується Верховний Суд України, що, зокрема, викладено в постанові від 18.02.2014 р. у справі № 3-2гс14.

Також, судом першої інстанції при вирішенні даного спору вірно зазначено, що нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних на суму в яку входять інфляційні втрати та 3% річних, що стягнуті за рішення суду, не підлягають до задоволення, оскільки сплата боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних (які мають компенсаційний характер) поширюється лише на випадки прострочення виконання основного (договірного) грошового зобов’язання, їх правова природа після прийняття рішення не змінилася. Окрім того, 15495 грн. судового збору та 35000 грн. витрат на послуги адвоката згідно ст.44 ГПК України відносяться до складу судових витрат, розмір яких не знаходиться у безпосередньому зв’язку з неналежним виконанням відповідачем основного договірного (грошового) зобов’язання, що унеможливлює нарахування на них інфляційних втрат та 3% річних згідно ст.625 ЦК України, оскільки їх правова природа після прийняття рішення також не змінилася.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ПП "Схід-Інвестбуд-Сервіс" та стягнення з ДП "Волиньвугілля" інфляційних втрат у розмірі 142306,85 грн. за період з жовтня 2013р. по січень 2015р. та 3% річних у розмірі 42333,42 грн. за період прострочення оплати з 21.07.2012р. по 25.02.2015р. на суму основної заборгованості в розмірі 542164,90 грн. В решті заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 83644,50 грн. та 3% річних у розмірі 16105,72 грн. ПП "Схід-Інвестбуд-Сервіс" судом обґрунтовано відмовлено.

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не прийняв визнання позову представниками відповідача з підстав зазначених місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.

Таким чином доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2015 року у справі № 903/127/15 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги згідно зі ст.49 ГПК України покладається на позивача/скаржника у зв'язку із відмовою у її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2015 року у справі № 903/127/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Схід-Інвестбуд-Сервіс" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/127/15 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мамченко Ю.А.