Рішення № 43792101, 21.04.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 квітня 2015 р. Справа № 918/129/15

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення заборгованості в сумі 11 329 506 грн. 11 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Старчик А.А. за довіреністю від 18 квітня 2014 року № 14-90;

від відповідача: Михайлов В.О. за довіреністю від 5 січня 2015 року № 03-05/3/3.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", продавець) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (надалі - товариство, покупець), в якій просить суд стягнути 11 329 506 грн. 11 коп.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17 лютого 2015 року порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 3 березня 2015 року.

2 березня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 3 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 17 березня 2015 року.

17 березня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 17 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 31 березня 2015 року.

31 березня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву товариство зазначає, що між ним та позивачем укладений договір про організацію взаєморозрахунків, відповідно до якого, визначено умови погашення заборгованості, на підставі якої були нараховані штрафні санкції, інфляційні втрати та 3 процента річних в даному позові.

Договір про організацію взаєморозрахунків на момент звернення з даним позовом виконаний в повному обсязі, тому покликаючись на частину 2 пункт 12 та пункт 17 договору, умовами яких сторони погодили що не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору, товариство просить суд відмовити в позові.

31 березня 2015 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 7 квітня 2015 року.

7 квітня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник позивача подав клопотання, в якому просив суд продовжити строк розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою суду від 7 квітня 2015 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

7 квітня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник позивача подав письмові пояснення, відповідно до яких зазначає, що позов обґрунтований та такий, що відповідає нормам права, а отже підлягає до задоволення в повному обсязі.

7 квітня 2015 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 21 квітня 2015 року.

Суд зазначає, що уповноваженими представникам позивача не було виконано вимог ухвал суду від 3 березня 2015 року, 17 березня 2015 року, 31 березня 2015 року та 7 квітня 2015 року, витребуваних документів суду не надано.

Судом було неодноразово наголошено, що у відповідності до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З вищезазначеного вбачається, що позивач повинен довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається у позовній заяві.

Згідно з частиною 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Уповноважений представник позивача у судовому засіданні 21 квітня 2015 року поважних причин неподання суду витребуваних документів не зазначив, однак підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.

21 квітня 2015 року у судовому засіданні уповноважений представник відповідача проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, наполягав на відмові у позові в повному обсязі.

Відповідності до статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Оскільки, подальше відкладення розгляду справи призведе до виходу за межі граничного строку вирішення даного спору та враховуючи те, що уповноваженими представниками позивача не виконані вимоги ухвал суду, щодо надання витребуваних доказів, суд на підставі статті 75 ГПК України дійшов висновку про розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2012 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" було укладено договір № 13/3183-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір, а.с. 11 - 16), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеним на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі газ) пункт 1.1 договору).

30 вересня 2013 року та 17 жовтня 2013 року між продавцем та покупцем було укладено додаткові угоди № 1 та № 2 відповідно, якими було змінено умови договору щодо порядку обліку газу його кількості та якості (а.с. 17 - 18).

Даний договір та вищезазначені додаткові угоди до нього підписані повноважними представниками ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та товариства і скріплені відбитками печаток зазначених юридичних осіб.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно з пунктом 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 11.1 сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" передало у власність покупцю впродовж 2013 року природний газ на загальну суму 62 675 918 грн. 07 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу спожитого у січні-грудні 2013 року, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 19 -51).

Водночас, як свідчать матеріали справи, товариство не виконало свої зобов'язання згідно договору та не розрахувалося вчасно та в повному обсязі за отриманий газ з ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в результаті чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 49 432 822 грн. 49 коп.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи містять рішення господарського суду Рівненської області від 8 липня 2014 року № 918/485/14, яким позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до товариства задоволено частково, стягнуто з товариства на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 49 432 822 грн. 49 коп. основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3183-ТЕ-28, за переданий газ з січня по грудень 2013 року, 1 815 590 грн. 04 коп. пені, 3% річних в сумі 724 937 грн. 55 коп., 602 194 грн. 93 коп. інфляційних втрат (а.с. 52 - 60).

1 вересня 2014 року постановою Рівненського апеляційного господарського суду № 918/485/14 рішення господарського суду Рівненської області від 8 липня 2014 року у справі № 918/485/14 змінено та стягнуто з товариства на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 49 432 822 грн. 49 коп. основного боргу, 1 835 355 грн. 25 коп. пені, 733 543 грн. 21 коп. 3% річних, 604 260 грн. 07 коп. інфляційних втрат. В позові в частині стягнення 786 580 грн. 82 коп. пені, 1 971 грн. 12 коп. 3% річних - відмовлено.

Відповідно до статті 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначене судове рішення на час розгляду даного спору набрало законної сили.

З урахуванням вищезазначеного, факт невиконання належним чином товариством умов договору встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому доказуванню в силу статті 35 ГПК України не потребує.

Відтак, судовими рішеннями встановлено, що борг відповідача перед позивачем згідно договору за 2013 рік становить 49 432 822 грн. 49 коп., крім того судовим рішенням стягнено штрафні санкції, інфляційні втрати та 3 процента річних з моменту коли зобов'язання мало бути виконане та до березня 2014 року (момент звернення з позовом до суду).

Зазначені обставини підтвердили представник позивача та відповідача у судових засіданнях.

Як свідчать матеріали справи, частковий розрахунок за фактично переданий газ був здійснений товариством 19 червня 2014 року на суму 308 908 грн. 77 коп. та 15 липня 2014 року на суму 179 526 грн. 46 коп. (спільні протокольні рішення, а.с. 118 - 123), остаточний розрахунок був здійснений 27 жовтня 2014 року, що стверджується платіжним дорученням № 12 на суму 48 944 387 грн. 26 коп. (а.с. 125).

Судом встановлено, що у товариства існувала заборгованість перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у період з 26 березня 2014 року по 24 червня 2014 року в сумі 49 432 822 грн. 49 коп., у період з 25 червня 2014 року по 21 липня 2014 року - в сумі 49 123 913 грн. 72 коп., у період з 22 липня 2014 року по 26 жовтня 2014 року - в сумі 48 944 387 грн. 26 коп.

Тому, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" покликаючись на пункти 7.2 та 9.3 договору, статті ЦК України та ГК України нарахувало товариству пеню, розмір якої складає 1 468 206 грн. 92 коп. (розрахунок а.с. 68 - 76).

Відповідно до пункту 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати ти наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язаний сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до пункту 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як свідчать матеріали справи, позивач нарахував відповідачу пеню за зобов'язаннями вересня, жовтня, листопада, грудня 2013 року починаючи з 26 березня 2014 і в межах зазначеного частиною 6 статті 232 ЦК України шестимісячного строку, без врахування періодів, за якими уже відбулося стягнення відповідно до рішення суду № 918/485/14.

Оскільки, наданий позивачем розрахунок відповідає вищезазначеним приписам законодавства, є арифметично вірним, відтак позов в частині стягнення пені в сумі 1 468 206 грн. 92 коп. яка була нарахована за зобов'язаннями вересня, жовтня, листопада та грудня 2013 року з 26 березня 2014 року в межах зазначеного частиною 6 статті 232 ЦК України шестимісячного строку, підлягає до задоволення.

Окрім того, покликаючись на статтю 625 ЦК України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" нарахував товариству інфляційні втрати за період з 26 березня 2014 року по 27 жовтня 2014 року в сумі 8 988 276 грн. 92 коп. та три процента річних за період з 26 березня 2014 року по 27 жовтня 2014 року в сумі 873 022 грн. 27 коп. на відповідну суму основного боргу.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний суд України в постановах від 20 грудня 2010 року № 10/25, від 4 липня 2011 року № 13/210/10, від 12 вересня 2011 року № 6/433-42/183, від 14 листопада 2011 року № 12/207, від 1 листопада 2012 року № 5011-32/5219-2012, від 23 січня 2012 року № 37/64.

Тому, позивач правомірно нарахував відповідачу інфляційні втрати та три процента річних, однак при розрахунку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" допустив арифметичні помилки, зокрема невірно зазначено періоди нарахування та суми боргу на які нараховуються інфляційні втрати.

Суд неодноразово витребовував у позивача уточнений розрахунок 3 процентів річних з урахуванням норм законодавства, щодо не включення фактичного дня проплати в розрахунок, однак ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вимоги ухвали не виконав, витребуваних документів не надав.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Тобто, моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в пункті 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

У зв'язку з наведеним суд зазначає, що позивачем при розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних помилково враховано день фактичної оплати відповідачем заборгованості.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської області державної адміністрації, Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації, Управлінням бюджету та фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" було укладеного договір про організацію взаєморозрахунків № 826/30 (надалі - договір про організацію взаєморозрахунків, а.с. 114 - 117).

Відповідно до пункту 1 договору про організацію взаєморозрахунків предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30.

Згідно з частиною 2 пункту 12 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Пунктом 17 договору про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмету договору.

У відзиві на позовну заяву, відповідач просить суд відмовити в позові покликаючись на частину 2 пункту 12 договору про організацію взаєморозрахунків, оскільки сторони зобов'язалися не вчиняти жодних дій, щодо погашення заборгованості, як доказ відповідач зазначив, що аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 9 вересня 2014 року у справах № 3-101гс14, 3-102гс14, 3-105гс14.

Відповідач вважає, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, позивач та відповідач тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 83 ГПК України визначено, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З договору про організацію взаєморозрахунків вбачається, сторони в тому числі позивач і відповідач, погодили, що предметом договору є субвенція, державні кошти, які будуть зараховані на оплату боргу товариства перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України", який виник в результаті фактичної невідповідності вартості теплової енергії ринковій вартості.

Відповідно до частини 2 статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Тобто, основною ознакою новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

З урахуванням зазначених вище норм, суд вбачає, що сторони уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, погодили, що заборгованість в сумі 48 944 387 грн. 26 коп. буде погашена з державного бюджету України через субвенцію. Також сторони погодили, що до проведення розрахунків за договором вони не вчинятимуть жодних дій, щодо погашення заборгованості.

Оскільки договір про організацію взаєморозрахунків був виконаний 27 жовтня 2014 року, кошти були перераховані на рахунок позивача, то у відповідності до пункту 17 цього ж договору сторони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмету договору, зокрема субвенції з Державного бюджету України в сумі 48 944 387 грн. 26 коп.

Тобто, договір про організацію взаєморозрахунків діяв упродовж строку з 16 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014 року і стосувався виключно субвенції з Державного бюджету України. Водночас, зазначений договір жодним чином не обмежує права позивача, щодо нарахування інфляційних втрат та 3 процентів річних в строк до 16 жовтня 2014 року.

Як вбачається з розрахунку позивача, нарахування інфляційних втрат та 3 процентів річних були здійснені за зобов'язаннями січня - грудня 2013 року в період з 26 березня 2014 року по 27 жовтня 2014 року.

Як вже зазначалося вище, що і підтвердив сам позивач у своїх письмових поясненнях (а.с. 134), нарахування інфляційних втрат та 3 процентів річних може здійснюватися до дати підписання договору про організацію взаєморозрахунків - 16 жовтня 2014 року.

Окрім того, в розрахунку інфляційних втрат позивач постійно збільшує суму боргу.

Так за зобов'язаннями березня 2013 року при нарахуванні 3 процентів річних сума боргу становить 5 843 596 грн. 37 коп., а при нарахуванні інфляції за аналогічний період сума боргу становить 5 916 342 грн. 48 коп.

У судовому засіданні суд вказав уповноваженому представнику позивача на невідповідності в розрахунку, однак останній не надав пояснень чому в розрахунку містяться такі неточності.

Аналогічні неточності в сумах основного боргу при нарахуванні інфляційних втрат є і за зобов'язаннями квітня - грудня 2013 року.

Враховуючи те, що відповідач неправомірно включив в розрахунок фактичні дні оплати заборгованості, також здійснював нарахування по 27 жовтня 2014 року, в той час як сам у своїх письмових поясненнях зазначив що нарахування повинні були здійснюватися до 16 жовтня 2014 року, а також неточності з сумами основного боргу при нарахуванні інфляційних втрат, судом здійснено перерахунок 3 процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до розрахунку зробленого судом, розмір 3 процентів річних який підлягає до стягнення з відповідача, складає 824 708 грн. 20 коп., а розмір інфляційних втрат складає 6 320 570 грн. 07 коп.

З урахуванням усього вищезазначеного позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З урахуванням статті 49 ГПК України, на відповідача покладається судові витрати в сумі 55 560 грн. 54 коп.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись статтями 32 - 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 468 206 (один мільйон чотириста шістдесят вісім тисяч двісті шість) грн. 92 коп. пені, 824 708 (вісімсот двадцять чотири тисячі сімсот вісім) грн. 20 коп. 3 процента річних, 6 320 570 (шість мільйонів триста двадцять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 07 коп. інфляційних втрат, а також 55 560 (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 54 коп. судового збору.

3. В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 667 706 грн. 85 коп. та 3 процентів річних в сумі 48 314 грн. 07 коп. відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "24" квітня 2015 року

Суддя Торчинюк В.Г.