Рішення № 43791942, 17.04.2015, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2015 року Справа № 915/1933/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” /проспект П.Тичини, буд. 1В, м. Київ, 02152; а/с 199, м. Київ, 01001, ТОВ "Юридична фірма Вернер"/

до відповідача: Приватного підприємства “Импорт - Сервис - Юг ” /вул. Остапа Вишні, 92, м. Миколаїв, 54050/

про стягнення 420539,29 грн.

Суддя Бездоля Д.О.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ: позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього:

- 28367,12 грн. несплачених на підставі договору про фінансовий лізинг від 26.09.2013 № 00008010 лізингових платежів;

- 4200,00 грн. збитків, понесених позивачем на підставі договору про надання юридично - консультаційних послуг від 21.06.2012;

- 13041,30 грн. збитків, понесених позивачем на підставі договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010 № 17/2010;

- 204172,27 грн. збитків у вигляді несплаченої вартості предмету лізингу;

- 51161,28 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок неповернення відповідачем позивачу предмету лізингу;

- 902,79 грн. штрафу за вимоги щодо сплати (п. 8.2. договору про фінансовий лізинг від 26.09.2013 № 00008010);

- 1400,26 грн. пені за несвоєчасну та неповну сплату лізингових платежів (п. 8.2. договору про фінансовий лізинг від 26.09.2013 № 00008010);

- 420,00 грн. 3% річних за несвоєчасну та неповну сплату лізингових платежів (ст. 625 ЦК України);

- 3290,31 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасну та неповну сплату лізингових платежів (ст. 625 ЦК України);

- 1595,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (ст.ст. 536, 1048 ЦК України);

- 111988,32 грн. неустойки за неповернення предмету лізингу (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Заявлений позов позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань з оплати лізингових платежів за період з квітня по червень 2014 року (включно) за договором про фінансовий лізинг від 26.09.2013 № 00008010, укладеним між сторонами. Даний договір є припиненим з 15.06.2014, проте відповідач предмет лізингу позивачу до цього часу не повернув.

Ухвалою суду від 09.02.2015 провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи призначений на 11.03.2015 о 14 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 11.03.2015 розгляд справи був відкладений на 02.04.2015 о 12 год. 40 хв. за клопотанням позивача, а також у зв'язку з неподанням сторонами усіх витребуваних судом доказів.

Ухвалою суду від 11.03.2015 позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання від 24.02.2015 про забезпечення позову.

У зв’язку з хворобою судді Бездолі Д.О. розгляд справи № 915/1933/14, призначений на 02.04.2015 о 12 год. 00 хв., не відбувся.

Ухвалою суду від 06.04.2015 розгляд справи був призначений на 06.04.2015 о 12 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 06.04.2015 строк розгляду спору був продовжений на 15 днів, а розгляд справи відкладений на 17.04.2015 о 12 год. 00 хв. у зв'язку з неподанням сторонами усіх витребуваних судом доказів по справі.

Позивач у судове засідання 17.04.2015 не з'явився, при цьому подав до суду клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача. Дане клопотання було задоволене господарським судом.

Відповідач свого представника у судове засідання 17.04.2015 знову не направив, вимоги ухвал суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, згідно з ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2013 між сторонами був укладений договір про фінансовий лізинг № 00008010 (далі – договір, контракт), за яким позивач зобов’язався придбати та передати відповідачу об'єкт лізингу (автомобіль VW Golf Variant A7 2.0 TDI, 2013 року випуску, шасі WVWZZZAUZEP519434) вартістю 294840,00 грн., еквівалент в доларах США 36000,00, на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього контракту, а відповідач, в свою чергу, зобов’язався користуватись об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу, сплачувати лізингові платежі, а також інші платежі у відповідності з умовами даного договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2., 5.4. договору:

- позивач зберігає за собою право власності на об’єкт лізингу, в той час як відповідач має право на експлуатацію об’єкта лізингу впродовж усього строку дії договору (крім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей договір/відмовитися від договору та вимагати повернення об’єкта лізингу, як зазначено в цьому договорі);

- після завершення строку дії контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом, і виконання всіх зобов’язань відповідачем, право власності на об’єкт лізингу перейде до відповідача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений позивачем. Положення цього пункту застосовуються незалежно від стану об’єкта лізингу на момент сплати останнього лізингового платежу та/або інших платежів;

- відповідач забезпечує оформлення доставки об'єкту лізингу шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі.

Згідно з п.п. 6.1., 6.3., 6.5., 6.16, 6.17 договору:

- для експлуатації об’єкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід’ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов’язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов’язані з контрактом;

- сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь позивача, відображають справедливу вартість об’єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ “КІБ Креді Агріколь” або іншим банком) або Національним банком України, (надалі – “обмінний курс”), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов’язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка;

- лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений позивачем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування), не пізніше дати вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню відповідачу, за винятком випадків, визначених контрактом;

- сторони домовились вважати рахунки, видані позивачем та направлені відповідачу, як це передбаченим цим контрактом, актами прийому-передачі відповідних послуг, укладеними сторонами;

- зобов’язання зі сплати всіх та будь-яких платежів за контрактом покладається на відповідача, якщо інше прямо не передбачено контрактом. Відповідач зобов’язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 (п’яти) робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не обумовлено у контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо відповідач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, позивач має право застосувати санкції за прострочення відповідно до пункту 8 контракту.

Відповідно до п.п. 8.2., 8.3., 8.6. договору:

- у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (пункт 8.3.1. цього контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу); компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідності до контракту. Позивач надає відповідачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті відповідачем упродовж 10 (десяти) робочих днів після надіслання відповідної вимоги позивача, не зважаючи на можливе розірвання контракту позивачем;

- якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 (десяти) робочих днів, позивач має право: надіслати відповідачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, позивач надсилає в такий спосіб другу вимогу щодо сплати, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов’язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов’язання за цим контрактом;

- якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України “Про фінансовий лізинг”), позивач має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об’єкт лізингу у відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса;

- будь-які збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов’язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Згідно з п.п. 12.1., 12.2., 12.3., 12.6., 12.7., 12.8., 12.9., 12.10. договору:

- строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та вплати лізингових платежів (плані відшкодування);

- строк лізингу починається з дати підписання Акта приймання-передачі відповідачем об'єкта лізингу (пункт 5.4);

- контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань;

- позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у наступному випадку: відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання з оплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів;

- день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від Контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП “Укрпошта” про прийняття повідомлення для відправки;

- негайно після розірвання/відмови від Контракту позивач має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення;

- у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови відповідача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо позивач вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, відповідач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк відповідач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності позивача, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими відповідачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована позивачу відповідачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання відповідачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання Контракту. Якщо сума грошових коштів, що була фактично отримана позивачем внаслідок продажу об'єкта лізингу (або в разі якщо об'єкт лізингу залишається у власності позивача – ринкова вартість об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує Лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також інші платежі, що залишилися несплаченими відповідачем відповідно до умов контракту, цей пункт 12.9 Контракту не застосовується;

- у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу;

Відповідно до п.п. 13.1., 13.2., 13.4., 13.5., 13.6. договору:

- відповідач зобов'язаний у строки, встановлені позивачем, повернути об'єкт лізингу позивачу у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли відповідач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до умов контракту;

- якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, позивач має право вилучити (повернути) об'єкт без попередньої згоди відповідача у визначеному законодавством України порядку. У разі вилучення (повернення) об'єкта лізингу, відповідач зобов'язаний забезпечити позивачу або уповноваженій ним особі вільний доступ до місця розташування об'єкта лізингу, а також не перешкоджати процесу повернення об'єкта лізингу. Відповідач не має права на відшкодування збитків, завданих внаслідок вилучення (повернення) об'єкта лізингу;

- після вилучення (повернення) об'єкта лізингу сторони підписують акт вилучення (повернення) об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу та всі дефекти;

- відповідач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені позивачем у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкта лізингу;

- якщо позивач не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, позивач матиме право на вилучення об'єкта лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з п. 16.1. договору усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з контрактом і можуть виникати протягом строку дії контракту, виплачуються або відшкодовуються виключно відповідачем.

Додатком до договору є графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), в якому сторони узгодили вид платежу, дату сплати платежу, розмір платежу, загальний розмір лізингових платежів, платіжні реквізити для сплати.

Згідно з цим додатком лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача у гривні (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту в доларах США, відповідно до пунктів 6.3., 6.4. договору) банківським переказом на рахунок позивача.

На виконання умов договору, 09.10.2013 позивач передав відповідачу на умовах фінансового лізингу предмет лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі від 09.10.2013, поясненнями позивача та не заперечується відповідачем.

Відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) та рахунку-фактури від 01.04.2014 № 00194541 відповідач мав сплатити позивачу спірний 7 лізинговий платіж у розмірі 9264,24 грн. - 15.04.2014.

Відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) та рахунку-фактури від 05.05.2014 № 00201134 відповідач мав сплатити позивачу спірний 8 лізинговий платіж у розмірі 9497,12 грн. - 15.05.2014.

Відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) та рахунку-фактури від 03.06.2014 № 00206948 відповідач мав сплатити позивачу спірний 9 лізинговий платіж у розмірі 9665,76 грн. - 15.06.2014.

Проте, відповідач свої зобов’язання за договором в частині сплати даних лізингових платежів виконав лише частково на суму 60,00 грн., що підтверджується поясненнями позивача, поданими розрахунками, випискою з рахунку та не заперечується відповідачем.

Враховуючи прострочення оплати відповідачем лізингових платежів позивач направив відповідачу:

- згідно з п. 8.3. договору перше нагадування про несплату від 05.05.2014, друге нагадування про несплату від 19.05.2014 та третє нагадування про несплату від 05.06.2014, що підтверджується вказаними вимогами про сплату, поштовими конвертами, поясненнями позивача та не заперечується відповідачем;

- згідно з п.п. 8.3., 12.6. договору вимогу від 05.06.2014 про розірвання (відмову від) договору та повернення предмету лізингу, що підтверджується вказаною вимогою, повідомленням про вручення поштового відправлення, результатом пошуку поштових відправлень, поясненнями позивача та не заперечується відповідачем. Дана вимога була повернута підприємством зв'язку за зворотною адресою у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується результатом пошуку поштових відправлень, поясненнями позивача та не заперечується відповідачем.

Проте відповідач спірні лізингові платежі позивачу не сплатив та предмет лізингу не повернув, що підтверджується позивачем та іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, станом на час вирішення даного спору сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором в частині сплати спірних 7-9 лізингових платежів становить 28367,12 грн., а сума штрафу (згідно з п/п. 8.2.2. п. 8.2. договору та проведеними розрахунками) за направлення вимог щодо сплати боргу становить 902,79 грн., що підтверджується позивачем, поданими розрахунками та жодним чином не спростовується відповідачем.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем сплати спірних лізингових платежів більше 30 днів, а тому суд, керуючись наведеною статтею Закону та п. 12.7. договору, вважає, що відмова від договору є вчиненою позивачем 15.06.2014.

Враховуючи неповернення відповідачем предмета лізингу та прострочення сплати лізингових платежів по договору, 11.09.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1487, про зобов'язання відповідача повернути позивачу предмет лізингу.

Постановою головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції від 12.09.2014 на підставі вищезгаданого виконавчого напису було відкрито виконавче провадження № 44746427.

Постановою головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції від 22.09.2014 у ВП № 44746427 предмет лізингу був оголошений у розшук.

Постановою головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції від 29.10.2014 у ВП № 44746427 встановлено, що відповідно до заяви позивача предмет лізингу знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. 60 років Жовтня, 47, що по територіальній належності відноситься до повноважень Автозаводського відділу ДВС Кременчуцького МУЮ, у зв'язку з чим ВП № 44746427 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено.

Станом на час вирішення даного спору предмет лізингу відповідачем позивачу не повернутий, що підтверджується позивачем та жодним чином не спростовується відповідачем.

За договором від 21.06.2012, укладеним з ТОВ “Юридична компанія "Трепл Сі", позивач отримав юридично - консультаційні послуги вартістю 3500,00 грн. (без ПДВ) щодо спірних відносин по договору, які оплатив, що підтверджується вказаним договором, рахунком - фактурою від 05.09.2014 № 392, актом наданих послуг від 05.09.2014 № 392, платіжним дорученням від 30.09.2014 № 50019133 та поясненнями позивача.

За договором від 09.06.2010 № 17/2010 (додаткова угода від 07.11.2014 № 121), укладеним з ТОВ "Юридична фірма Вернер", позивач отримав юридично - консультаційні послуги вартістю 10867,75 грн. (без ПДВ) щодо спірних відносин по договору, які оплатив, що підтверджується вказаним договором, рахунком - фактурою від 10.11.2014 № 296, актом наданих послуг від 10.11.2014 № 317, платіжним дорученням від 18.11.2014 № 50020074 та поясненнями позивача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позов позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Господарським судом встановлено, що станом на час вирішення даного спору сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором в частині сплати спірних 7-9 лізингових платежів становить 28367,12 грн., а отже позов позивача в цій частині підлягає повному задоволенню господарським судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За встановлених обставин, господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, вважає, що позов позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, нарахованих з дати виникнення заборгованості щодо кожного платежу по жовтень 2014 року (включно), в сумі 3290,31 грн. та 3% річних, нарахованих з дати виникнення заборгованості щодо кожного платежу по 11.11.2014, в сумі 420,00 грн. підлягає повному задоволенню господарським судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судом у п. 8.2. договору сторони передбачили, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (пункт 8.3.1. цього контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

За цих підстав, господарський суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, вважає, що позов позивача в частині стягнення з відповідача пені, нарахованої з дати виникнення заборгованості щодо кожного платежу по 11.11.2014, в сумі 1400,26 грн. та штрафу в сумі 902,79 грн. за направлення вимог про сплату лізингових платежів також підлягає повному задоволенню господарським судом.

Господарський суд вважає, що позов позивача в частині стягнення з відповідача 1595,64 грн. процентів за користування чужими грошима не підлягає задоволенню судом з наступних підстав.

Господарським судом встановлено, що у договорі сторони не встановили розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивач вважає, що при розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами у спірних відносинах слід застосувати за аналогією ст. 1048 ЦК України, яка регулює відносини позики.

Господарський суд вважає даний висновок позивача помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Отже, правова природа договору фінансового лізингу і договору позики є різною, оскільки:

- предметом договору фінансового лізингу є передача у користування індивідуально визначеної неспоживної речі за плату з подальшим набуттям лізінгоодержувачем (у разі належної сплати лізингових платежів) цієї речі у власність;

- предметом договору позики є передача у власність речі, визначеної родовими ознаками, за плату з подальшим поверненням позичальником цієї речі позикодавцю;

- проценти, передбачені ч. 1 ст. 1048 ЦК України, розраховуються від суми позики, а згідно з ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" до складу лізингових платежів також включаються: а) сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсація відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Господарським судом встановлено, що у п. 6.1. договору сторони узгодили, що кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов’язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов’язані з контрактом.

- ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" прямо передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. При цьому, Верховний суд України у постанові від 20.08.2013 у справі № 3-22гс13 дійшов висновку, що договір поставки і договір позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики (зокрема статті 1048 ЦК України) є безпідставним.

За цих обставин, господарський суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача 1595,64 грн. процентів за користування чужими грошима немає, а отже в цій частині позов позивача не підлягає задоволенню судом.

Господарський суд вважає, що позов позивача в частині стягнення з відповідача 4200,00 грн., понесених позивачем на підставі договору про надання юридично - консультаційних послуг від 21.06.2012, та 13041,30 грн., понесених позивачем на підставі договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010 № 17/2010, заявлених як збитки не підлягає задоволенню господарським судом з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов’язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов’язання та збитками; 4) вина.

Господарським судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення як збитки грошові кошти в сумі 17241,30 грн. (з ПДВ) є платою суб'єктам господарювання за надані ними позивачу юридично - консультаційні послуги щодо спірних відносин по договору.

Господарський суд вважає, що дані витрати не є збитками позивача, оскільки ці витрати на оплату юридичних послуг не мають обов’язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу. Даний висновок суду повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в оглядовому листі від 14.01.2014 № 01-06/20/2014.

За цих підстав, господарський суд вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 17241,30 грн. збитків.

Господарський суд вважає, що позов позивача в частині стягнення з відповідача 204172,27 грн. збитків у вигляді несплаченої вартості об'єкту лізингу не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом у п.п. 4.1., 4.2. договору сторони передбачили, що позивач зберігає за собою право власності на об’єкт лізингу, в той час як відповідач має право на експлуатацію об’єкта лізингу впродовж усього строку дії договору. Після завершення строку дії контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом, і виконання всіх зобов’язань відповідачем, право власності на об’єкт лізингу перейде до відповідача.

Як встановлено судом договір є припиненим 15.06.2014, а отже зобов’язання позивача передати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача є також припиненим, а отже у позивача й відсутнє право вимагати від відповідача неоплачену вартість предмету лізингу. Даний висновок суду повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 14.08.2014 у справі № 911/4640/13.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України позивач не подав суду жодного належного та допустимого доказу, що предмет лізингу втрачений, пошкоджений або знищений. Навпаки, судом встановлено, що у постанові головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції від 29.10.2014 у ВП № 44746427 вказано, що відповідно до заяви позивача предмет лізингу знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. 60 років Жовтня, 47.

Крім того, згідно з ч. 5 ст. 226 ГК України у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

В той же час, позивач вимагає і повернення від відповідача предмету лізингу на підставі вчиненого нотаріусом виконавчого напису і відшкодування збитків у вигляді несплаченої вартості об'єкту лізингу, що є неправомірним.

За цих обставин, позов позивача про стягнення з відповідача 204172,27 грн. збитків у вигляді несплаченої вартості об'єкту лізингу не підлягає задоволенню судом.

Господарський суд вважає, що позов позивача в частині стягнення з відповідача 51161,28 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок неповернення відповідачем позивачу об'єкту лізингу, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися конкретні заходи, своєчасно вжиті кредитором для їх одержання. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто, втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.

Як встановлено судом договір є припиненим 15.06.2014 внаслідок направлення позивачем відповідного повідомлення відповідачу про відмову від договору та повернення предмету лізингу. Відповідно, у відповідача перед позивачем виникло зобов’язання повернути предмет лізингу, яке до цього часу не виконано. На підтвердження іншого відповідачем не подано суду жодного доказу.

Господарським судом встановлено, що збитки у вигляді упущеної вигоди позивач розраховує за період з липня по листопад 2014 року, при цьому позивач не подав суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував, що за умови належного виконання відповідачем свого зобов’язання з повернення предмету лізингу позивач дійсно реально отримав би вказаний у позовній заяві дохід.

За цих обставин, позов позивача в частині стягнення з відповідача 51161,28 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок неповернення відповідачем позивачу об'єкту лізингу, не підлягає задоволенню судом.

Господарський суд вважає, що позов позивача в частині стягнення з відповідача 111988,32 грн. неустойки за неповернення об'єкту лізингу не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З цього приводу, Верховний суд України у постанові від 17.09.2013 у справі № 3-25гс13 дійшов висновку, що не врахувавши особливостей щодо наслідків припинення договору фінансового лізингу, встановлених Законом № 723/97, господарські суди дійшли необґрунтованого і незаконного висновку про застосування до спірних правовідносин статті 785 ЦК України, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму.

За цих підстав, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 111988,32 грн. неустойки на підставі ст. 785 ЦК України є неправомірною, а отже такою, що не підлягає задоволенню господарським судом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач жодним чином не спростував обставини, доведені суду позивачем.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Импорт - Сервис - Юг” (вул. Остапа Вишні, 92, м. Миколаїв, 54050, код 36057381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” (проспект П.Тичини, буд. 1В, м. Київ, 02152, код 35571472) 28367 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят сім) грн. 12 коп. лізингових платежів, 902 (дев’ятсот дві) грн. 79 коп. штрафу, 1400 (одна тисяча чотириста) грн. 26 коп. пені, 420 (чотириста двадцять) грн. 00 коп. 3 % річних, 3290 (три тисячі двісті дев’яносто) грн. 31 коп. інфляційних нарахувань та 687 (шістсот вісімдесят сім) грн. 61 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 22.04.2015.

Суддя Д.О.Бездоля