Ухвала суду № 43791510, 24.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

24.04.2015Справа № 910/10381/15

Суддя Ломака В.С., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІОТЕК»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Desiccaunt Tehnologies Group»

2. Фізичної особи - підприємця Тележинецької О.Р.

про стягнення 31 200, 00 Євро,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІОТЕК» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Desiccaunt Tehnologies Group» та Фізичної особи - підприємця Тележинецької О.Р. про стягнення солідарно з відповідачів 31 200, 00 Євро.

Подана Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІОТЕК» позовна заява про стягнення солідарно з відповідачів 31 200, 00 Євро не відповідає вимогам розділу VIII Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява підписується повноваженою посадовою особою позивача або його представником.

Частинами 1-3 статті 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії від імені підприємства.

Представництво у господарському процесі є процесуальним засобом реалізації особами, зазначеними у статтях 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, права на судовий захист від посягань на їх інтереси, що гарантовані Конституцією України (ст. 55), і є процесуальною діяльністю особи (представника), яка спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, а також сприяння суду у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у постановленні законного і обґрунтованого рішення. Представник у господарському судочинстві покликаний виконувати дві основні функції: 1) захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правонаступництво); 2) представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво).

Процесуальний представник діє у господарському процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У зв'язку з цим процесуально-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника у господарському процесі.

Отже, обсяг прав представника у господарському суді визначається цим Кодексом, а також повноваженнями, наданими йому особою, представником якої він є.

Як вбачається з поданих матеріалів, від імені позивача позовна заява підписана представником ТОВ «ТРІОТЕК» п. Колтигіним А.П., на підтвердження повноважень якого додано Довіреність № 1 від 02.04.2015 р.

Враховуючи те, що зі змісту Довіреності № 1 від 02.04.2015 р. не вбачається, що представнику позивача п. Колтигіну А.П. надано право на підписання позовних заяв від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІОТЕК», суд позбавлений можливості дійти однозначного висновку, що позовна заява підписана особою, яка має право її підписувати, що зумовлює наслідки,вказані у пункті 1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Крім того, приписами п. 2 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказаного повного найменування сторін, їх поштовий адрес.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити: найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

В силу ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Частина 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначає перелік відомостей, які повинні міститися у Єдиному державному реєстрі щодо фізичної особи - підприємця, зокрема ім'я фізичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Цивільного кодексу України ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Як встановлено судом на підставі даних Єдиного державного реєстру інформаційного ресурсу https://usr.minjust.gov.ua повним найменуванням відповідача-2 є Тележинецька Оксана Ростиславівна.

Проте, позивачем вказане скорочене найменування відповідача-2 - Фізична особа-підприємець Тележинецька О.Р., а саме, не зазначено ім'я та по батькові даної фізичної особи, через що її найменування у позовній заяві не може вважатися повним, внаслідок чого позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд вважає необхідним наголосити на тому, що судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, зокрема необхідністю сплати судового збору, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Згідно зі ст. 1 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат.

За статтею 2 вказаного Закону платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

При цьому, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, щодо сплати судового збору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Як зазначено в п. п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 31 200, 00 Євро, що за курсом НБУ станом на 17.04.2015 р. еквівалентно 711 048, 00 грн.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Як на тому наголошено в п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» за змістом пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону).

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В якості доказу сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжне доручення № 311 на суму 14 220, 96 грн. від 17.04.2015 р.

Як встановлено судом на підставі даних офіційного веб-порталу Національного банку України http://www.bank.gov.ua станом на 17.04.2015 р. (день сплати судового збору) офіційний курс гривні до іноземної валюти становить 100 Євро - 2297.0656 грн.

З огляду на вищевикладене, позивач повинен був сплатити судовий збір в сумі 14 333, 72 грн. (31 200, 00 Євро х 22, 9707 грн. х 2%), тоді як згідно з платіжним дорученням № 311 від 17.04.2015 р. позивачем сплачено судовий збір в сумі 14 220, 96 грн., тобто в меншому розмірі, ніж визначено чинним законодавством, що зумовлює наслідки, визначені п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву повернути без розгляду.

Звернути увагу позивача, що після усунення недоліків, які стали підставою повернення позовної заяви без розгляду, він може повторно звернутися до господарського суду міста Києва з позовом.

Суддя В.С. Ломака