Рішення № 43791504, 08.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2015Справа №910/5395/15-г

За позовом Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві

до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київдорсервіс»

про стягнення 191 027,30 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Вернигора В.А., за довіреністю

від відповідача: Майстренко В.І., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - позивач) до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київдорсервіс» (далі - відповідач) про стягнення 191 027,30 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/5395/15-г, розгляд справи призначено на 08.04.2015 р.

03.04.2015 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 08.04.2015 р. представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 08.04.2015 р. з'явився, надав суду письмовий відзив на позов та усні пояснення по суті спору, якими фактично визнав позовні вимоги.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2009 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець) та Комунальним підприємством Київської міської ради «Київдорсервіс» (далі - відповідач, орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4764 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 462,10 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 54 (341,80 кв.м. - на другому поверсі та 120,00 кв.м. на цокольному поверсі будівлі), що перебуває на балансі Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - балансоутримувач, позивач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.06.2009 р. і становить 4 949 460,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 2.1 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - червень 2009 р. 61 868,25 грн.

Згідно з п. 3.3 Договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 Договору оренди визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу (позивачу) у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно з п. 10.1 Договору оренди його було укладено строком на 1 рік, що діє з 18.12.2009 р. по 18.12.2010 р. включно.

Відповідно до п. 10.4 Договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.

18.12.2009 р. орендодавцем та орендарем було підписано Акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 54.

В подальшому, між орендодавцем та орендарем були укладені Договори про внесення змін до Договору оренди, якими, зокрема, було продовжено термін його дії, визначено інший розмір орендної плати.

01.10.2010 р. між балансоутримувачем (позивачем) та орендарем (відповідачем) було укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № К-4764 (далі - Договір про відшкодування витрат), відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 54, в якій орендарю передано в оренду згідно Договору оренди частину нежитлового приміщення площею 462,10 кв.м, а орендар відшкодовує балансоутримувачу експлуатаційні витрати та витрати за надані комунальні послуги, інші витрати відповідно до умов Договору про відшкодування витрат, пропорційно займаній площі в цій будівлі.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору про відшкодування витрат орендар зобов'язується перераховувати на рахунок балансоутримувача будівлі відшкодування плати за експлуатаційні та комунальні послуги, податку на землю та користування ліфтом протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунку та Акту наданих послуг, але не пізніше 25 числа кожного місяця.

Таким чином, із змісту Договору оренди та Договору про відшкодування витрат випливає, що вони є пов'язаними.

Позивач у своєму позові зазначає суду про те, що відповідачем в період з 01.06.2014 р. по 01.01.2015 р. не сплачувались платежі за вищезазначеними договорами, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 175 605,46 грн., з яких:

- за Договором оренди по орендним платежам - в розмірі 152 175,47 грн.;

- за Договором про відшкодування витрат - в загальному розмірі 23 429,99 грн., яка складається із заборгованості за теплопостачання в розмірі 394,38 грн.; за водопостачання та водовідведення в розмірі 449,63 грн.; за електропостачання в розмірі 12 416,66 грн.; за відшкодування податку на землю в розмірі 10 169,32 грн.

Відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає суду про те, що повністю визнає заборгованість перед позивачем у вищевказаних розмірах, проте, враховуючи ту обставину, що відповідач фінансується з бюджету, своєчасність надходження коштів із державного бюджету від нього не залежить. Тому, станом на поточну дату, відповідач зазначає про неможливість виконання своїх зобов'язань за вказаними договорами, у зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Частинами 1, 2 та 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідач у своєму відзиві зазначає про те, що виникнення боргу за вищезазначеними договорами зумовлене незалежними від нього обставинами, а саме відсутністю бюджетного фінансування.

Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. № 15/5027/715/2011).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р.". Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Статтями 33, 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем фактично визнано заборгованість перед позивачем за Договором оренди та Договором про відшкодування витрат у розмірі, вказаному позивачем у позовній заяві.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 175 605,46 грн., з яких:

- за Договором оренди по орендним платежам - в розмірі 152 175,47 грн.;

- за Договором про відшкодування витрат - в загальному розмірі 23 429,99 грн., яка складається із заборгованості за теплопостачання в розмірі 394,38 грн.; за водопостачання та водовідведення в розмірі 449,63 грн.; за електропостачання в розмірі 12 416,66 грн.; за відшкодування податку на землю в розмірі 10 169,32 грн., підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 10 856,58 грн. та штраф і розмірі 4 565,26 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 3.7 Договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.8 Договору оренди у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше, ніж 3 місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Згідно з абз. 2 п. 2.2.3 Договору про відшкодування витрат орендар зобов'язаний при несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Щодо одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11.

Судом здійснено перерахунок штрафу та встановлено, що позивачем вірно розрахований розмір штрафу.

Щодо розрахунку розміру пені, здійсненого позивачем, то суд зазначає про те, що позивачем було допущено помилку при визначенні періодів нарахування пені, оскільки не було враховано умови Договору оренди та Договору про відшкодування витрат, а також приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

З огляду на вищенаведене, судом було самостійно визначено періоди нарахування пені, із врахуванням норм чинного законодавства України та умов вищезазначених договорів, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в загальному розмірі 3 949,17 грн.

Відповідач у своєму письмовому відзиві просить суд зменшити розмір заявлених пені та штрафу на 50%. Проте, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розмірів пені та штрафу, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідачем не було надано суду жодного доказу на підтвердження неотримання ним бюджетного фінансування або його важкий майновий стан, що унеможливлює сплату пені та штрафу у вищезазначених розмірах.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 191 027,30 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 184 119,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київдорсервіс» (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, будинок 19 А; ідентифікаційний код: 32955518) на користь Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 54; ідентифікаційний код: 24523569) заборгованість по орендній платі та відшкодуванню комунальних платежів в загальному розмірі 175 605 (сто сімдесят п'ять тисяч шістсот п'ять) грн. 36 коп., штраф в розмірі 4 565 (чотири тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 26 коп. та пеню в розмірі 3 949 (три тисячі дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 17 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київдорсервіс» (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, будинок 19 А; ідентифікаційний код: 32955518) на користь Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 54; ідентифікаційний код: 24523569) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 682 (три тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 40 коп.

Повне рішення складено 14.04.2015 р.

Суддя О.В. Нечай