Рішення № 43791328, 07.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2015Справа №910/2664/15-г

За позовом Міністерства Оборони України до Концерну "Техвоєнсервіс"про стягнення 6 150,28 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Марченко І.І. (дов. № 220/841/д від 14.11.2014 року)від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07 квітня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Міністерство Оборони України (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну "Техвоєнсервіс" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 61 150,28 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року порушено провадження у справі № 910/2664/15-г та призначено справу до розгляду на 19.03.2015 року.

19.03.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 19.03.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 09.02.2015 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 19.03.2015 року представник позивача надав документи, на виконання вимог ухвали суду та клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши у судовому засіданні 19.03.2015 року подане позивачем клопотання про продовження строків розгляду спору, суд прийшов до висновку про його задоволення.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 року строк розгляду спору було продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 07.04.2015 року.

У судовому засіданні 07.04.2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.04.2015 року надав усні пояснення по справі, в яких заперечив проти позову.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2013 року між Міністерством Оборони України (комітент) та Концерном "Техвоєнсервіс" (комісіонер) було укладено договір комісії про відчуження та реалізацію рухомого майна (на внутрішньому ринку) № 290/2/39-13вр (надалі по тексту - Договір), за умовами якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому Договору та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього, договір з покупцем на реалізацію надлишкового військового майна Збройних Сил України (далі - майно) на умовах ЕХW - військова частина А3476, с. Костянтинівка, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати "Інкотермс" у редакції 2000 року на внутрішньому ринку згідно зі Специфікацією майна, яке передається комітентом комісіонером для реалізації покупцю (Додаток 1 до цього Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Договору номенклатура, категорія, кількість, якість та комплектність майна, що передається для реалізації за даним Договором, визначені у Додатку 1 до цього Договору з урахуванням зазначеного в актах технічного стану (Додаток 6 до цього Договору).

Згідно з пунктом 4.1 Договору, ціна Договору за яким комітент передає для реалізації КОМІСІОНЕРУ майно, підтверджується додатками до Договору і встановлюється сторонами в розмірі 181 106,00 грн. без податку на додану вартість і включає вартість майна (мінімальну вартість згідно зі звітом про незалежну оцінку щодо визначення ринкової вартості військового майна, невід'ємною частиною якого є Рецензія на нього, оформлена згідно вимог чинного законодавства.

Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що за виконання доручення за даним Договором комісіонер, з коштів, що перераховані покупцем, отримує комісійну плату, яка складає 5,0% (у тому числі ПДВ) від загальної суми коштів з ПДВ, отриманих комісіонером від покупця за реалізоване майно (пункт 4 Додатку 2 до цього договору). Розрахунок суми комісійної плати наведено у Додатку 7 до цього договору.

Відповідно до пункту 5.5. Договору, кошти, отримані комісіонером від реалізації покупцю майна, за виключенням комісійної плати, ІІДВ, який включається до ціни реалізації майна, та документально підтверджених сум витрат, понесених комісіонером при організації реалізації покупцю майна за даним Договором (у розмірах, узгоджених з комітентом), протягом п'яти робочих днів з дати підписання Актів прийому-передачі майна від комісіонера до покупця, але не пізніше 7 робочих днів з дати підписання Актів прийому-передачі майна від комітента до комісіонера перераховуються у гривнях на рахунок комітента, зазначений у розділі 15 цього Договору, з обов'язковою позначкою в платіжному дорученні "Для Міністерства оборони України. Надходження від реалізації рухомого військового майна Збройних Сил України за Договором від 10.06.2013 року № 290/2/39-13вр.

Згідно з пунктом 6.3. Договору, прийом - передача майна від комітента до комісіонера здійснюється на підставі наряду (Форма 200, що наведена у наказі Міністра оборони України від 24 грудня 2010 року № 690) та наявності у повноважного представника комісіонера довіреності, виданої в установленому порядку. Наряд (форма 200) видається комітентом комісіонеру після отримання повідомлення комісіонера про перерахування покупцем на рахунок комісіонера коштів за майно.

Відповідно до пункту 6.4. прийом-передача майна від комітента до здійснюється уповноваженими представниками Сторін у пунктах, визначених умовами передачі відповідно до п. 3.1. даного Договору з оформленням Актів прийому-передачі майна від комітента до комісіонера з обов'язковим зазначенням дати прийому-передачі (зразок наведено у Додатку 3 до цього Договору).

Акти прийому-передачі майна складаються у трьох примірниках: 2 примірника для комітента, один примірник для комісіонера.

У встановленому порядку затверджені Акти прийому-передачі майна є підтвердженням повного виконання комітентом зобов'язань за цим Договором в частині, що стосується передачі майна комісіонера для його безпосередньої реалізації покупцю, якщо інше не буде письмово погоджено сторонами (пункт 6.5. Договору).

Додатковою угодою № 3 до Договору сторони погодили викласти пункт 11.1 Договору в наступній редакції: "Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31.01.2014 року, а в частині проведення розрахунків та надання звітних документів до повного їх виконання.

На виконання умов Договору позивач згідно з актами - прийому-передачі передав, а відповідач прийняв наступне майно:

- згідно з актом від 16.08.2013 року передано 3 одиниці: АТМЗ,4,5-375, зав. №830820; АЦ-5,5-375, зав. №8609015; АЦ-5,5-375, зав. №8609053;

- згідно з актом від 09.08.2013 року передано 2 одиниці: АЦЗ-4,4-131, зав. №734; АЦЗ-4,4-131, зав. №727;

- згідно з актом від 10.10.2013 року передано 3 одиниці: ПЦ-6,7-8925, зав. № 893197, ш. 891804; АЦЗ-4,4-131, зав. № 879, ш. 761631; АЦЗ-4,4-131, зав. №870, ш.765141;

- згідно з актом від 31.10.2013 року передано 2 одиниці: АЦЗ-4,4-131, зав. №732; АЦЗ-4,4-131, зав. №728.

За твердженням позивача, в порушення умов Договору відповідач допустив порушення своїх зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, що підтверджується, зокрема, копіями платіжних доручень, які долучені до матеріалів справи, у зв'язку з чим у останнього тривалий час існувала заборгованість перед Міністерством Оборони України, що є підставою для стягнення з Концерну "Техвоєнсервіс" суми заборгованості та нарахування штрафних санкцій.

Пунктом 8.3. Договору сторони погодили, що за порушення строків здійснення платежів комітенту, проти встановлених Договором строків, комісіонер із власних коштів виплачує комітенту пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених комісіонером платежів за кожний календарний день такої затримки.

Приймаючи вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 150,28 грн. основного боргу, 4 225,35 грн. пені, 982,01 грн. три проценти річних, та 912,92 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір від 10.06.2013 року № 290/2/39-13вр є договором комісії, а тому до нього має застосовуватись законодавство, що регулює даний вид договорів.

За приписами статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до статті 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином, передав майно згідно специфікації (Додаток №1 до Договору), відповідач в свою чергу грошові кошти одержані за реалізацію майна позивача виконав лише, відтак, спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за надані позивачем послуги згідно Договору, внаслідок чого у Концерну "Техвоєнсервіс" виникла заборгованість перед Міністерством Оборони України у розмірі 6 150,28 грн., яка станом на день розгляду даної справи є непогашеною.

Доказів протилежного суду не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 6 150,28 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Міністерства Оборони України про стягнення з Концерну "Техвоєнсервіс" заборгованості за договором від 10.06.2013 року № 290/2/39-13вр у розмірі 6 150,28 грн. підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 225,35 грн. пені, 982,01 грн. три проценти річних, та 912,92 грн. інфляційних нарахувань.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 216 Господарського процесуального кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з пунктом 8.3. Договору за порушення строків здійснення платежів комітенту, проти встановлених Договором строків, комісіонер із власних коштів виплачує комітенту пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених комісіонером платежів за кожний календарний день такої затримки.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 225,35 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору від 10.06.2013 року № 290/2/39-13вр інший розмір процентів не визначено.

Перевіряючи правильність розрахунку суми інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд досліджував належну дату здійснення оплати по кожному акту - приймання передачі майна та видатковій накладній, з урахуванням умов пункту 5.5. Договору, та встановив, що поданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 982,01 грн. три проценти річних, та 912,92 грн. інфляційних нарахувань є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Стягнути з Концерну "Техвоєнсервіс" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 33689867) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) 6 150 (шість тисяч сто п'ятдесят) грн. 28 коп. основного боргу, 4 225 (чотири тисячі двісті двадцять п'ять) грн. 35 коп. пені, 982 (дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 01 коп. три проценти річних, та 91 (дев'ятсот дванадцять) грн. 92 коп. інфляційних нарахувань, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.04.2015 року

Суддя С.В. Стасюк