Постанова № 43790460, 22.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2015 року № 826/19393/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., судді Амельохіна В.В., судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України, Головного управління охорони водних біоресурсів у м. Києві за участю третьої особи - в.о. Голови Державного агентства рибного господарства України Николенка О.М., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України, Головного управління охорони водних біоресурсів у м. Києві за участю третьої особи - в.о. Голови Державного агентства рибного господарства України Николенка О.М., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що наказ про звільнення позивача за відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин прийнято необґрунтовано, оскільки 16.10.2014 р. позивач проводив рибоохоронний рейд в адміністративних межах міста Києва та Київської області по виявленню порушень правил рибальства, рибоохоронні заходи по виявленню фактів незаконної реалізації водних ресурсів на ринках та в інших місцях торгівлі.

У позовній заяві позивач (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд: скасувати наказ виконуючого обов'язки голови Державного агентства рибного господарства України Николенка О.М. від 29 жовтня 2014 року №114-ТО про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві; стягнути з Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Державного агентства рибного господарства України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Державне агентство рибного господарства України в наданих суду запереченнях заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що підстави для скасування наказу та поновлення позивача на роботі відсутні, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність ОСОБА_1 16.10.14 р. на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Крім того, відповідач зазначив, що ним не порушено вимог чинного законодавства щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до наявних письмових заперечень Головне управління охорони водних біоресурсів у м. Києві заперечує щодо задоволення позовних вимог з огляду на те, що згідно пояснень свідків, ОСОБА_1 прибув у приміщення Головрибводу приблизно о 08:30 16.10.14 р. та вийшов з нього у невідомому напрямку о 09:30 16.10.14 р. та більше не з'являвся у приміщенні Головрибводу. Також згідно журналу обліку вибуття та прибуття працівників апарату Головрибводу протягом робочого часу не зафіксовано вихід начальника Головрибводу в рибоохоронний рейд в період з 16.10.14 р. по 17.10.14 р.

Представник відповідача та треті особи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу Державного агентства рибного господарства України №17-ТО від 25.01.2014 р. ОСОБА_1 з 25 січня 2014 року призначено на посаду начальника Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві.

Наказом Державного агентства рибного господарства України №114-ТО від 29.10.2014 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві 17 жовтня 2014 року за прогул без поважних причин, що мав місце 16 жовтня 2014 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

При цьому, як підстава для звільнення зазначені: доповідна записка завідувача Сектору кадрової роботи Завори Д.В. від 16.10.2014 №09-21/49; пояснення працівників Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві; акт від 17.10.2014, складений головним спеціалістом відділу охорони водних біоресурсів та регулювання рибальства Меть І.В. та провідним спеціалістом відділу охорони водних біоресурсів та регулювання рибальства Белошапкою Т.В.; акти про відсутність на робочому місці працівника Головрибводу від 17.10.2014 та від 16.10.2014.

Незгода позивача із звільненням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Стаття 40 КЗпП України регулює питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно п. 22 зазначеної постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - за прогул без поважних причин, що мав місце 16 жовтня 2014 р.

Відповідно до доповідної записки завідувача сектору кадрової роботи Завори Д.В. від 16.10.2014 р. №09-21/49 о 10:30 16.10.2014 р. позивача на робочому місці не було, текстове повідомлення завідувача Сектору про необхідність терміново з'явитися до в.о. Голови Держрибагентства України ОСОБА_1 проігноровано.

Згідно до пояснень (наявних в матеріалах справи доповідних записок) працівників Головного управління охорони водних біоресурсів у м. Києві ОСОБА_1 з 10:10 16.10.2014 р. був відсутній на робочому місці.

В той же час, відповідно до Плану-наказу №000080 від 16.10.2014 р. 09:00, старшому рейдової групи - начальнику Управління ОСОБА_1 у складі головного державного інспектора Радіонова К.В., головного державного інспектора Янковича С.Л. з наданими транспортними засобами з 09:30 16.10.2014 р. до 23:55 17.10.2014 р. доручено провести рибоохоронний рейд в адміністративних межах міста Києва та Київської області по виявленню порушень правил рибальства, провести рибоохоронні заходи по виявленню фактів незаконної реалізації водних біоресурсів на ринках та в інших місцях торгівлі.

Перебування позивача під час здійснення рибоохоронного рейду не заперечується головними державними інспекторами, які були до нього залучені.

Крім того, в матеріалах справи наявний протокол №01882 про адміністративне правопорушення від 16.10.2014 року, яким встановлено порушення ст. 63 Закону України «Про тваринний світ», п. 3.15 Правил любительського та спортивного рибальства, який підписаний ОСОБА_1 в якості свідка.

Як встановлено в судовому засіданні, матеріали про адміністративне правопорушення передані до суду, за наслідками розгляду яких винних осіб притягнуто до відповідальності.

Відповідач зазначає, що у протоколі №000330 про адміністративне правопорушення від 17.10.2014 року відсутній підпис ОСОБА_1, що викликає підозду про перебування останнього у рибоохоронному рейді 17.10.2014 р.

Водночас, суд звертає увагу, що позивача звільнено із займаної посади за прогул, який, як вказує відповідач, мав місце 16.10.2014 р., а не 17.10.2014 р.

Додатково суд зазначає, що місцем роботи визнається певне підприємство, установа, організація, розташована в певній місцевості.

При цьому, від місця роботи слід відрізняти робоче місце, під яким розуміють певну ділянку виробничої площі.

Як уже зазначалось, згідно плану-наказу №000080 від 16.10.2014 р. рейдовій групі, в складі якої перебував позивач, доручено провести рибоохоронний рейд в адміністративних межах міста Києва та Київської області.

Наведене свідчить, що виконання посадових обов'язків можливе поза межами робочого місця, а відтак відсутність на робочому місці не є свідченням відсутності на роботі, як це передбачено п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Матеріали справи містять докази відсутності позивача на робочому місці, а не на роботі. В той же час, протоколом №01882 про адміністративне правопорушення від 16.10.2014 р. підтверджується факт виконання своїх обов'язків, передбачених за місцем роботи.

Наведене свідчить про відсутність факту прогулу роботи ОСОБА_1 16.10.2014 р. та, як наслідок, відсутність підстав для звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр: погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Згідно п. 10 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 500/2011, Міністр: погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників територіальних органів агентств, інспекції та служби.

Як вбачається з листа №37-25-4-7/17245 від 10.11.2014 р., наданого у відповідь на лист №2-11-4/4535-14 від 30.10.2014 р., тобто після прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача, Міністерство аграрної політики та продовольства України не погодило звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління охорони водних біоресурсів у м. Києві в зв'язку з відсутністю підстав та належно оформлених матеріалів, передбачених законодавством.

Крім того, відповідно до листа №37-25-4-15/19642 від 26.12.2014 р. Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило, що міністерством розглядається лист Держрибагентства України від 16.12.2014 р. №2-11-4/5183-14 щодо повторного погодження звільнення ОСОБА_1

Станом на момент розгляду та вирішення даної справи відомості щодо погодження звільнення позивача Міністерством аграрної політики та продовольства України до суду не надані.

Згідно п. 22 зазначеної постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведене в сукупності свідчить, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, не передбачений чинним законодавством України, з порушенням законодавчо визначеної процедури погодження звільнення, а відтак оскаржуваний наказ підлягає скасуванню як протиправний.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014 р.).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

В матеріалах справи містяться довідка про доходи №05-35-321 від 21.04.2015 р., видана Головним управлінням охорони водних біоресурсів у м. Києві, відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача складає 369,96 грн., середньомісячна заробітна плата - 6058,04 грн.

З урахуванням положень листів Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" та від 09 вересня 2014 року N 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" тривалість вимушеного прогулу позивача складає 130 робочих днів, відповідно, розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 48094,80 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення позивача (369,96 грн.) * кількість робочих днів вимушеного прогулу (130 днів) = 48094,80 грн.) та підлягає стягненню з Головного управління охорони водних біоресурсів у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 6058,04 грн. підлягають негайному виконанню.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями зазначеного суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачем також не надано.

Наведене свідчить про необгрунтованість даної позовної вимоги та відсутність підстав для її задоволення.

Частиною 4 ст. 70 КАС України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного наказу щодо звільнення позивача не виконав.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 69-72, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки голови Державного агентства рибного господарства України Николенка О.М. від 29 жовтня 2014 року №114-ТО про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві.

Стягнути з Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 48094,80 грн. (сорок вісім тисяч дев'яносто чотири грн. 80 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління охорони водних ресурсів у м. Києві та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 6058,04 грн. (шість тисяч п'ятдесят вісім грн. 04 коп.) допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Шулежко В.П.