Постанова № 43790433, 22.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

22 квітня 2015 року 13:11 справа №826/4108/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Амельохіна В.В., Добрівської Н.А., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: Калініченко Л.В.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_3доМіністерства внутрішніх справ Українипрозобов'язання вчинити дії, стягнення коштів та моральної шкодиНа підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 квітня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач, МВС України), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить: 1) зобов'язати відповідача видати ОСОБА_3 копію наказу про звільнення; 2) стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі; 3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки; 4) стягнути з відповідача на користь позивача щомісячну грошову допомогу у розмір окладу за спеціальним званням відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей"; 5) стягнути з відповідача на користь позивача спричинену моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4108/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 22 квітня року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ та згідно з наказом МВС України від 18 травня 2012 року №415 о/с призначений оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в місті Севастополі, підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

Наказом МВС України від 27 лютого 2014 року №157 о/с капітана міліції ОСОБА_3 відряджено для подальшого проходження служби в розпорядження Управління МВС України в місті Севастополі, звільнивши його з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в місті Севастополі з 20 лютого 2014 року.

19 грудня 2014 року позивач надіслав до МВС України рапорт від 09 грудня 2014 року про звільнення за власним бажанням, у зв'язку із сімейними обставинами, з 25 грудня 2014 року.

Наказом МВС України від 20 лютого 2015 року №300 о/с "По особовому складу" відповідно до підпункту "ж" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України капітана міліції ОСОБА_3, який знаходиться у розпорядження Управління МВС України в місті Севастополі, з 29 грудня 2014 року.

Позивач зазначає, що оскільки його відряджено до Управління МВС України в місті Севастополі з 20 лютого 2015 року, він вважається таким, що приступив до проходження служби за новим місцем роботи; разом з тим, з 28 лютого 2015 року Управління МВС України в місті Севастополі не працює, однак ОСОБА_3 не було звільнено; фактично позивача до роботи не допущено, заробітна плата позивачу не нараховувалась; за повідомленням відповідача наказом МВС України усі посади Управління МВС України в місті Севастополі скорочені, тому позивач вважає, що його було звільнено за скороченням штату; у свою чергу звільнення за скороченням штату є підставою для видачі трудової книжки разом із копією наказу про звільнення та здійснення повного розрахунку, включаючи заборгованість по заробітній платі, компенсацію за дні невикористаної відпустки, вихідну допомогу.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши в письмовому запереченні наступне: у зв'язку із ситуацією на території Автономної республіки Криму, позивача не було призначено на шатну посаду Управління МВС України в місті Севастополі; ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі відповідного рапорту, а не за скороченням штату, тому підстав для виплати грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 відсутні; виплата грошового забезпечення підрозділам внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки МВС України, які обслуговують територіальні підрозділи органів внутрішніх справ, здійснюється за місцем проходження служби; на осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ не поширюються положення Кодексу законів про працю України в частині виплати коштів за затримку розрахунку при звільненні.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_3, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до підпунктів "г", "ж" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі, або за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Як встановлено вище, наказом МВС України від 20 лютого 2015 року №300 о/с "По особовому складу" позивача звільнено з органів внутрішніх справ України саме за власним бажанням на підставі підпункту "ж" пункту 64 Положення.

Стаття 47 Кодексу законів про працю України визначає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Таким чином, обов'язок по видачі копії наказу про звільнення виникає у роботодавця лише за умови звільнення працівника з ініціативи роботодавця або на вимогу працівника.

Водночас, у межах спірних правовідносин звільнення відбулося з ініціативи ОСОБА_3 і матеріали справи не містять доказів того, що останній просив надати йому копію наказу про звільнення; тому позовні вимоги про зобов'язання МВС України видати позивачу копію наказу про звільнення не підтверджуються документально.

Не підлягають також задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, оскільки позивачем не доведено наявність у відповідача заборгованості перед ним, не визначено періоду та розміру такої заборгованості.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з розпорядженням МВС України від 17 січня 2007 року №41 запроваджено виплату грошового утримання підрозділам внутрішньої безпеки за місцем проходження служби.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про міліцію" передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (далі по тексту - Інструкція).

Суд звертає увагу на те, що Інструкцією, будь-якими іншими спеціальними законами, положеннями та інструкціями не передбачено умов та порядку стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Таким чином, в межах даного спору положення Кодексу законів про працю України застосуванню не підлягають, а спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено стягнення відшкодування за затримку розрахунку при звільненні особи, що проходила службу в органах внутрішніх справ.

Аналогічна позиція викладена зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року №К-18026/09 та постанові Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2012 року №К-8511/09.

Колегія суддів також не погоджується із позовними вимогами про стягнення з відповідача щомісячної грошової допомоги у розмірі окладу за спеціальним званням відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".

Так, відповідно до положень статті 91 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" та пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Разом з тим, у межах спірних правовідносин судом не встановлено підстав для виплати ОСОБА_3 грошової допомоги у розмірі окладу за спеціальним званням, так як його звільнено за власним бажанням, а не за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію.

Вирішуючи питання стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., суд виходить з наступного.

За визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Крім того, спеціальне законодавство про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не передбачає можливості відшкодування моральної шкоди.

Суд враховує положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в частині забезпечення для громадян, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, права на зайнятість за законодавством України, однак звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що позивач звертався до МВС України з метою переведення до іншого підрозділу, а дії чи бездіяльність відповідача щодо не переведення позивача на іншу посаду для проходження служби не є предметом оскарження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність свої дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у свою чергу позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді В.В. Амельохін

Н.А. Добрівська