Постанова № 43790335, 09.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2015 року 11:01 № 826/15644/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю:

представника позивача: Лущин О.О.,

представника відповідача: Убогого С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісмас-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2012р. №0002162250 та №0002172250, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві форми «Р» від 29.04.2012р. №0002162250 про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1752141грн.;

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві форми «Р» від 29.04.2012р. №0002172250 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1759921,50грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014р., у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.12.2014 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014р. скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищим адміністративним судом України зазначено, що під час нового розгляду справи слід встановити питання фактичного виконання спірних операцій на підставі належного дослідження доказів, наданих сторонами, наявності економічних наслідків їх здійснення.

Адміністративний позов мотивовано тим, що висновки викладені в акті перевірки щодо нереальності здійснення господарських відносин не відповідають об'єктивним обставинам та реальній дійсності, не підтверджені жодними доказами, оскільки господарські відносини позивача та контрагентів є реальними та такими, що спрямовані на настання правових наслідків, що підтверджується первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні, представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував, посилаючись на правомірність прийнятих рішень, оскільки, контрагенти позивача здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою прикриття незаконної діяльності, що свідчить про відсутність наявності реального руху активів.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Міксагро", ТОВ "Боніт", ТОВ "Галаінтер", ТОВ "ЦС-Таб", ТОВ "Сучасна діагностика", ТОВ "Синтро-Клм", ТОВ "Сагуаро", ТОВ "Сімпаза", ТОВ "Алігус", ТОВ "Дана Плюс" за весь період фінансово-господарських відносин, за результатами якої складено акт №254/22.5.0.9/30300047 від 17.04.2013р.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ТОВ"Вісмас-Сервіс": п.п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 14.1.228, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 373 101,00 грн.; п.п. 7.2.1, п. 7.2.3, п. 7.2.6, п. 7.4.1, п. 7.4.4, п. 7.4.5., п. 7.5.1 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 44.1, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 227 398,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.04.2013р. №0002162250, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 373 101,00 грн., а також за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 379 040,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 29.04.2013р.№0002172250, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1227398,00 грн., а також за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 532 523,50 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Як встановлено судом, позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість та включення до складу витрат витрат при розрахунку податку на прибуток шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з контрагентами отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість у перевіряємий період, слугувало встановлення перевіркою віднесення позивачем до податкового кредиту та витрат коштів, сплачених на користь ТОВ "Міксагро", ТОВ "Боніт", ТОВ "Галаінтер", ТОВ "ЦС-Таб", ТОВ "Сучасна діагностика", ТОВ "Синтро-Клм", ТОВ "Сагуаро" на підставі господарських договорів, укладених з вказаними суб'єктами господарювання у перевіряємому періоді, оскільки правочини, укладені позивачем з даними контрагентами укладено без мети настання реальних наслідків, та на переконання податкового органу складені на підставі таких правочинів документи є такими, що не відповідають вимогам, встановлених законом до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами не є реальними.

Висновки податкового органу щодо безтоварності правочинів, укладених з ТОВ "Міксагро", ТОВ "Боніт", ТОВ "Галаінтер", ТОВ "ЦС-Таб", ТОВ "Сучасна діагностика", ТОВ "Синтро-Клм", ТОВ "Сагуаро" ґрунтуються на обставинах викладених в акті перевірки, у відповідності до якого встановлено відсутність у контрагентів реальної можливості здійснювати господарську діяльність та виконувати свої зобов'язання за правочинами.

Як вбачається з протоколу від 03.11.2012р. допиту свідка - керівника ТОВ "Сагуаро" ОСОБА_3, останній не має жодного відношення до створення чи господарської діяльності вказаного підприємства, жодних осіб на вказані дії не уповноважував.

Відповідно до висновку №2-П, №26-TEД/12-23 комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи, на ряді документів ТОВ "Боніт" підписи виконані не керівником Селівановим Д.В., а іншою особою.

З висновку №5-П №29-ТЕД/12-23 від 14.01.2013р. комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що підписи на ряді документів ТОВ "Міксагро" виконані не керівником Растворовим С.М., а іншою особою.

При проведенні перевірки використано висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарських відносин №587/26-1/52/1, за період: грудень 2011 щодо "ЦС-Таб".

Згідно протоколу допиту свідка від 06.11.2012р. ОСОБА_6 вбачається, що ТОВ "Міксагро", ТОВ "Боніт", ТОВ "Галаінтер", ТОВ "ЦС-Таб", ТОВ "Сучасна діагностика", ТОВ "Синтро-Клм", ТОВ "Сагуаро" є фіктивними підприємствами, діяльність яких спрямована на одержання неправомірної податкової вигоди.

Перевіркою ТОВ"Вісмас-Сервіс" не виявлено, а позивачем не надано відповідні посвідчення, сертифікати відповідності (визнання), інші документи, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічними умовам, а також санітарним, ветеринарним, гігієнічним та іншими нормам, встановленим чинним законодавством.

Суд звертає увагу на наступне: документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Специфіка окремої господарської операції, за звичай, визначається за договірними зобов'язаннями.

При цьому, слід зазначити, що наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат можуть сформуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що право платника податку на відображення у податковому обліку господарських операцій виникає у разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети у розглядуваних операціях, добросовісності платника податку та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку про неможливість контрагентами здійснити роботи у тих обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку.

З огляду на те, що в ході розгляду справи не підтверджено факту реальності задекларованих господарських операцій позивача і ТОВ "Міксагро", ТОВ "Боніт", ТОВ "Галаінтер", ТОВ "ЦС-Таб", ТОВ "Сучасна діагностика", ТОВ "Синтро-Клм", ТОВ "Сагуаро", ТОВ "Сімпаза", ТОВ "Алігус", ТОВ "Дана Плюс" та наявності у них ділової мети, суд приходить до висновку про допущення позивачем порушень податкової дисципліни.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що висловлена останнім в постанові від 5 березня 2012 року по справі № 21-421а11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта» до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень, за змістом якої податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, якщо вони виписані від імені підприємств, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Суд, оцінивши з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, первинні документи (договори, банківські виписки, податкові та видаткові накладні, рахунки, платіжні доручення), дійшов висновку, про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з контрагентами оформлялись лише документально.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій з ТОВ "Міксагро", ТОВ "Боніт", ТОВ "Галаінтер", ТОВ "ЦС-Таб", ТОВ "Сучасна діагностика", ТОВ "Синтро-Клм", ТОВ "Сагуаро", ТОВ "Сімпаза", ТОВ "Алігус", ТОВ "Дана Плюс" суд погоджується з висновком податкового органу про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподатковуваного доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Поряд з цим слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат) .

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісмас-Сервіс" відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 15.04.2015р.

Суддя Є.В. Аблов