Рішення № 43787586, 22.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/623/15

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Суворов В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі:

головуючого - Суворова В.О.

суддів - Сватаненко В.І.

- Артеменко І.А.

при секретарі - Фабіжевській Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" товариства з обмеженню відповідальністю "Про Консалтинг" в особі Мухи Павла Валерійовича на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та припинення права власності на квартиру 12 по с. Дзержинського, будинок 9, м. Одеса, припинення права власності відповідача на квартиру, та виселення його з займаної квартири, -

ВСТАНОВИЛА:

01 листопада 2013 року позивач звернувся з позовом. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує, що 01 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта банк", та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав споживчий кредит в сумі 45000,00 дол. США на строк користування кредитними коштами до 01 листопада 2027 року включно, зі сплатою 10,3 % річних за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та відповідачем 01 листопада 2006 року укладений договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира. Відповідач не виконав умов договору, в наслідок чого станом на 19 березня 2013 року існує заборгованість в розмірі 473 622 грн. 42 коп.

На підставі ст. ст. 33,37,35 Закону України "Про іпотеку" та договору іпотеки, що укладений в забезпечення вимог за кредитним договором з відповідачем, ПАТ "Дельта банк" просить визнати право власності на предмет іпотеки та звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідач у суді першої інстанції участь у розгляді справи не брав.

Рішенням суду першої інстанції від 16 квітня 2014 року позовні вимоги ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АДРЕСА_1, та усунення перешкод у здійсненні права власності залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представника ПАТ "Дельта банк" ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення, яким просить задовольнити позов у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах вимог скаржника і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові виходив з того, що за змістом ч.1 п.1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом передачі у власність банка даного предмета можливо лише у випадку з рухомим майном. Звернення стягнення на предмет іпотеки, що є рухомим майном, можливо тільки в порядку позасудового врегулювання.

Але судова колегія не може погодитися з вказаною думкою суду, оскільки вона суперечить ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до Листа Верховного Суду від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі N 6-124цс13).

Судовою колегією встановлено, що між АКІБ "УкрСиббанк", який змінив свою назву на ПАТ "УкрСиббанк", та відповідачем 01 листопада 2006 року було укладено Договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1, відповідно до умов якого позичальник отримав 45 000 доларів США до 01 листопада 2027 р. зі сплатою 10,3% річних за користування кредитом, а ОСОБА_4 зобов'язувався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним Договором 01 листопада 2006 року сторони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею: 62,2 кв. м., житловою площею: 43,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 30-33).

Відповідно до п.п. 4.2. звернення стягнення щодо предмета іпотеки здійснюється : на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем , який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки;згідно із застереженнями про задоволення вимог іпотекодержателя , відповідно до умов розділу 5 цього договору.

Відповідно до п. 5.3 Іпотечного договору у разі законодавчої можливості застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз.2 ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку") право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п.5.1. цього іпотечного договору.

08 грудня 2011 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами передало своє право вимоги за вказаним Договором про надання споживчого кредиту ПАТ "Дельта Банк" (а.с. 58-61).

Відповідач не виконував умови кредитного та іпотечного договорів.

У зв'язку з викладеним банк 26 червня 2013 року надіслав відповідачу лист, в якому повідомляв про існуючу заборгованість у розмірі 483 594 грн. 48 коп. та вимагав відповідача погасити її або передати предмет застави для можливості здійснити його реалізацію у добровільному порядку. Судова колегія звертає увагу на наступні факти. По-перше, у даному повідомленні не пропонувалося відповідачу передати у власність позивача предмет іпотеки, по- друге, відсутні дані про вручення вказаного застереження відповідачу.

Станом на 19 березня 2013 року прострочена заборгованість ОСОБА_4 по процентам за користування кредитом складає 19087, 85 доларів США (152569,19 грн.), а заборгованість за кредитом складає 40166,80 доларів США (321053,23 грн), згідно довідки від 19.03.2013 року (а.с. 38).

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.5.2 іпотечного договору в повідомленні Іпотекодержатель зазначає який з способів задоволення вимог Іпотекодержателя , що передбачений ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується Іпотекодержателем для задоволення вимог.

Згідно п.п. 5.3 іпотечного договору від 01 листопада 2006 року у разі законодавчої можливості застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз. 2 ч.3 ст. 36 ЗУ "Про іпотеку") право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення , про яке йдеться в п.5.1 цього іпотечного договору.

З урахуванням того, що законом передбачена можливість передачі предмета іпотеки банку в разі невиконання умов кредитного та іпотечного договорів, приймаючи до уваги, що вказаний спосіб забезпечення виконання кредитного договору був обумовлений сторонами при укладанні договору іпотеки, судова колегія вважає, що позивач мав можливість задовольнити свої вимоги шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки. На підставі викладеного судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його зміни.

При ухваленні рішення судова колегія вважає, що задоволення позивних вимог шляхом передачі позивачу у власність предмета іпотеки, здійснення реєстрації права власності за позивачем , припинення права власності відповідача на спірну квартиру та його виселення не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 п.1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Оскільки відповідачу надавався кредит в доларах США, квартира має площу менш як 140 кв. м., відповідач використовує квартиру для власного проживання, іншого житла не має, підлягає застосуванню п.1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті",що є підставою для відмові в позові.

Судова колегія звертає увагу, що окрім того відповідно до п. 5.3 іпотечного договору від 01 листопада 2006 року передбачена можливість передачі предмета іпотеки банку у разі законодавчої можливості. Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" така законодавча можливість відсутня.

Згідно з п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування , не змінюючи суть рішення , і вони стосуються окремих його частин , зокрема виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню , розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін, з його уточненням чи доповненням.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п. 1,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2014 року -змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"-відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов

І.А. Артеменко

В.І. Сватаненко