Постанова № 43771664, 06.04.2015, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/1962/15-а

2-а/335/58/2015

06 квітня 2015 року м. Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Гашук К.В., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію.

В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 (далі позивач) зазначив, що оскільки він досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 29 років, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становить більше 14 років, тому 11.02.2015 року поштою направив до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач) заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII), яку відповідач отримав 12.02.2015 року, що підтверджується фіскальним чеком оператора звязку «Укрпошта» та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте листом за № 99/м-9 від 26 лютого 2015 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовило позивачу у призначені пенсії, посилаючись на те, що відповідно до пункту "б" статті 12 зазначеного Закону, право на пенсію за вислугу років мають військовослужбовці (прирівняні до них особи), які на день звільнення зі служби досягли 45-річного віку та за наявності інших обов'язкових показників.

Позивач вважає, що відповідач необґрунтовано відмовив у призначенні пенсії, оскільки на час звернення позивача існували всі встановленні пунктом "б" статті 12 Закону N 2262-XII умови для призначення позивачу пенсії за вислугу років, оскільки згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на викладене, позивач просив суд визнати визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправними та зобов'язати відповідача призначити йому пенсію з 11 лютого 2015 року.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

01.04.2015 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшли заперечення на адміністративний позов за змістом яких відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що станом на 11.02.2015 р. ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1), досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 29 років (з 01 вересня 1985 р. по 10 лютого 2015 р.), відповідно до довідки ГУ УМВС України в Запорізькій області від 30.01.2015 р. про проходження служби в органах внутрішніх справ за послужним списком особової справи із зазначенням посади і підрозділу та часу роботи (періоду) позивач в період з 20 лютого 1992 р. по 02 жовтня 2001 р. проходив службу в органах внутрішніх справ: 20.02.1992 - 01.11.1992 - контролер слідчого ізолятора № 1 УВС Запорізького облвиконкому; 01.11.1992 - 01.07.1994 - міліціонер-кінолог ізолятору тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб УВС м. Запоріжжя; 01.07.1994 - 06.06.1995 - старший інспектор-кінолог обєднаного розплідника службових собак УВС м. Запоріжжя; 06.06.1995 - 01.04.1996 - черговий ізолятору тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області; 01.04.1996 - 02.10.2001 - інспектор-черговий ізолятору тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області.

11.02.2015 року позивач направив до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач) заяву про призначення пенсію за вислугу років відповідно до Закону України N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII), яку відповідач отримав 12.02.2015 року, що підтверджується фіскальним чеком оператора звязку «Укрпошта» та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Листом за № 99/м-9 від 26 лютого 2015 року відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії, посилаючись на те, що відповідно до пункту "б" статті 12 зазначеного Закону, право на пенсію за вислугу років мають військовослужбовці (прирівняні до них особи), які на день звільнення зі служби досягли 45-річного віку та за наявності інших обов'язкових показників.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Конституція України гарантує впевненість громадян у тому, що їхнє теперішнє становище не буде погіршено прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком (статті 1, 3 Конституції України). При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України), усі люди є рівні у своїх правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень прав і свобод громадян за будь-якими ознаками (стаття 21, частина перша статті 24 Основного Закону України).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005).

Відповідно до статті 1 Закону України від 9 квітня 1992 року N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом за наявності встановленої ним вислуги на військовій службі та службі в органах внутрішніх справ, мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до ст. 171 Закону N 2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «г» пункту 3 постанови КМУ від 17 липня 1992 р. N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» передбачено, що до вислуги років зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів - особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу, зокрема, у слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового тримання), згідно з пунктом 1 постанови КМУ від 17 липня 1992 року N 393, до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у ОСОБА_2 колишнього СРСР.

Таким чином, вислуга років позивача в органах внутрішніх справ становить більше 14 років (без врахування місяців та днів) (2 роки - дійсна військова служба у ОСОБА_2 колишнього СРСР (14.06.1989 - 28.06.1991); 11 місяців (у пільговому обчислені) - контролер слідчого ізолятора № 1 УВС Запорізького облвиконкому (20.02.1992 - 01.11.1992); 2 роки 2 місяці (у пільговому обчислені) - міліціонер-кінолог ізолятору тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб УВС м. Запоріжжя (01.11.1992 - 01.07.1994); 11 місяців - старший інспектор-кінолог обєднаного розплідника службових собак УВС м. Запоріжжя (01.07.1994 - 06.06.1995); 8 років 4 місяці (у пільговому обчислені) - черговий ізолятору тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області, з 01.04.1996 - інспектор-черговий ізолятору тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області (06.06.1995 - 02.10.2001).

Редакція пункту "б" статті 12 Закону N 2262-XII протягом дії цього закону змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби. У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець (прирівняні до них особи) міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності трудового стажу 25 років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить вислуга в органах внутрішніх справ та на військовій службі.

Так, пункт "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції Закону від 4 лютого 1994 року передбачав право на пенсію за вислугу років осіб офіцерського складу та осіб середнього, старшого і вищого складу органів внутрішніх справ, які звільнені зі служби за віком, у зв'язку із хворобою, скороченням штатів або обмеженим станом здоров'я і які на день звільнення досягли 45-річного віку та мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Проте в редакції п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та наявності загального трудового стажу 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день звільнення, була замінена словами "незалежно від підстав та часу звільнення".

Тобто після набрання чинності зазначеного Закону в редакції від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та наявності загального трудового стажу 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день звільнення відпала та братися до уваги не може.

Крім того, у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.04.05 року № 4 «Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» розяснено, що може бути призначена пенсія військовослужбовцям раніше звільненим зі служби за умов встановлених пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо [Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення N 5-рп/2002)]. Отже, для окремих категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов'язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб. Обмеження цих гарантій не відповідає статтям 3, 22, 48 Конституції України. Тому право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню або обмеженню згідно з вимогами статей 22 та 64 Конституції України.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення. Саме до цього зводяться правові висновки, висловлені Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 21-630а14, в постанові від 06 лютого 2012 року у справі № 21-322а11 та в постанові від 25 вересня 2012 року у справі № 21-230а12 (рішення № 42905865, 23740249 та № 27362826 відповідно у Єдиному державному реєстрі судових рішень), ухвалених за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносин.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9«Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Положення про Пенсійний фонд України (затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 384/2011), Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Таким чином, починаючи з 6 серпня 2002 р. до внесення у 2006 році змін до закону, незалежно від підстав та часу звільнення, військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію згідно з Законом N 2262-XII, може бути призначена пенсія за вислугу років, за умови, що цим особам виповнилося 45 років і що вони мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить вислуга в органах внутрішніх справ та на військовій службі.

Отже, позивач має право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 29 років, з яких вислуга в органах внутрішніх справ становить більше 14 років (без врахування місяців та днів).

Відтак, з урахуванням, положень статей 21, 22, 24 та 64 Конституції України відповідач повинен призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Керуючись ст. ст.11,17,71,86,183-2 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання задовольнити.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років оформлену листом за № 99/м-9 від 26.02.2015 р. протиправними.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) призначити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» з 12 лютого 2015 року.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі, протягом 10 днів з дня отримання постанови, апеляційної скарги.

Суддя: К.В. Гашук