Рішення № 43771520, 16.04.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р.Справа № 916/137/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Вінюков В.М.,

від відповідача - Прохода Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Агрофірми „Евріка" (товариство з обмеженою відповідальністю) до Приватного акціонерного товариства "Селена" про стягнення 869378,84 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 06.04.2015 р. оголошувалась перерва до 16.04.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У січні 2015 р. Агрофірма „Евріка" (товариство з обмеженою відповідальністю) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Селена" про стягнення заборгованості за договором від 01.03.2013 р. № 34 в загальному розмірі 920177,94 грн., у т.ч. 618564,40 грн. - основного боргу, 121856,44 грн. - штрафу, 7184,85 грн. - пені, 143207,35 грн. - інфляційних втрат, 29364,90 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

01.03.2013 р. між ПрАТ „Селена" (замовник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Злагода" (виконавець), правонаступником якого є Агрофірма „Евріка" (товариство з обмеженою відповідальністю), було укладено договір № 34, відповідно до п. 1.1. якого договору виконавець зобов'язується виробити на замовлення замовника і передати останньому визначену договором сільськогосподарську продукцію (надалі - товар), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його за встановленими цінами відповідно до умов договору. Згідно з п. 1.2. договору товаром вважається ячмінь яровий.

Відповідно до п. 4.1. договору ціна договору є вартістю всього товару виготовленого і переданого виконавцем і прийнятого замовником відповідно до договору. Вартість товару становить 1810,00 грн. за тону в тому числі 20% ПДВ.

Згідно п. 4.2. договору оплата товару здійснюється по факту прийняття замовником товару, поставленого згідно договору.

Відповідно до п. 4.3. договору замовник здійснює оплату товару за наступним графіком: 1 платіж - 15 серпня 2013 року - 50% від суми всіх поставок, здійснених згідно даного договору, 2 платіж - до 15 вересня 2013 року - 50% від суми всіх поставок, здійснених згідно даного договору.

Відповідно до п. 4.4. договору оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця або іншим не забороненим чинним законодавством способом.

Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору згідно з видатковою накладною від 22.07.2013 р. № 19, підписаною представниками сторін договору, податковою накладною від 22.07.2013 р., виконавець виробив за замовленням замовника та фактично передав замовнику, а замовник фактично одержав товар - ячмінь яровий у кількості 673240 кг, що складає 673,240 тонн, вартістю 1218564,40 грн. з ПДВ.

Згідно п. 1.6. договору товар вважається, переданим замовникові з моменту фактичної передачі товару та підписання представниками сторін товаросупровідних документів на товар.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату товару, що передається йому відповідно до договору.

Згідно із п.п. 2.2.1. п. 2.2. договору виконавець має право вимагати своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що передається у межах договору.

Так, позивач, виходячи з п. 4.3. договору, стверджує, що замовник повинен був оплатити товар таким чином: 1 платіж - 15 серпня 2013 року в сумі 609 282,20 грн. з ПДВ, 2 платіж - до 15 вересня 2013 року в сумі 609282,20 грн. з ПДВ. Проте, за ствердженнями позивача, замовник оплатив частково 1-ий платіж за вироблений на замовлення та поставлений товар 20.11.2013 р. лише в сумі 600000,00 грн. з ПДВ, тобто замовником не оплачено частину 1-го платежу в сумі 9282,20 грн. з ПДВ та взагалі не оплачено 2-ий платіж до 15 вересня 2013 року в сумі 609282,20 грн. з ПДВ. Відтак, несплачена за договором вартість товару склала в сумі 618564,40 грн. з ПДВ.

Між тим позивач наголошує, що згідно зі статутом Агрофірми „Евріка" (ТОВ), державну реєстрацію змін до якого проведено 31.07.2014 року, остання являється правонаступником юридичних осіб СТОВ „Агросвіт" та СТОВ „Злагода", тому вважає, що набув всі права виконавця за вказаним договором.

Як зазначає позивач, він звертався до відповідача із претензією від 28.08.2014 року № 219, яка була отримана відповідачем 16.09.2014 року, проте відповіді на претензію отримано не було.

При цьому у зв'язку з невиконанням замовником грошового зобов'язання у строк, встановлений договором, позивач відповідно до п. 5.3. договору застосував до відповідача штраф у розмірі 10% від простроченої суми та пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, а саме відповідачу нараховано 121856,44 грн. штрафу та 7184,85 грн. пені за період прострочення з 12.01.2014 р. по 20.05.2014 р.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідачу було нараховано інфляційні втрати в розмірі 143207,35 грн. та 3% річних в сумі 29364,90 грн. за весь період прострочення оплати 1 и 2 платежів, починаючи з 16.08.2013 р.

До того ж позивач зазначив, що 15.12.2014 року між Агрофірмою „Евріка" (ТОВ) та адвокатом Доброход Іриною Сергіївною було укладено договір про надання правової допомоги № 15/12/14, в п. 4.1. якого визначена вартість юридичних послуг в розмірі 1000,00 грн. за годину, потрачену на надання юридичних послуг за договором. Так, позивач вказує, що за вказаним договором про надання правової допомоги на користь адвоката було сплачено 10000,00 грн., які відповідач має відшкодувати позивачу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.01.2015 р. (суддя Степанова Л.В.) позовну заяву Агрофірми "Евріка" (ТОВ) прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/137/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

З огляду на перебування судді Степанової Л.В. з 26.02.2015 р. на лікарняному згідно з розпорядженням керівника апарату суду № 260 від 03.03.2015 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого вказану справу № 916/137/15-г передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 03.03.2015 р. справу № 916/137/15-г прийнято до провадження судді господарського Петрова В.С. та розгляд справи призначено в засіданні суду.

03.03.2015 р. позивачем було подано до господарського суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по оплаті товару за договором від 01.03.2013 р. № 34 в сумі 518564,40 грн., штраф за прострочення оплати товару в сумі 21856,44 грн., пеню за прострочення оплати товару в сумі 7074,70 грн., інфляційні втрати в сумі 190157,17 грн., 3% річних за прострочення оплати товару в сумі 31726,13 грн. Так, у вказаній заяві позивач зазначив, що станом на 03.03.2015 року заборгованість відповідача зі сплати 1-го платежу за товар погашена повністю, також частково погашена наявна заборгованість по 2-му платежу за товар на суму 90717,80 грн., тому заборгованість відповідача по вказаному платежу за товар складає 518564,40 грн. При цьому за прострочення оплати 1-го платежу в сумі 9282,20 грн. за товар замовнику за період з 13.01.2014 року по 20.05.2014 року нарахована пеня у розмірі 239,05 грн., а за прострочення оплати 20-го платежу за товар в сумі 609282,20 грн. за період з 13.01.2014 р. по 16.03.2014 р. замовнику нарахована пеня у розмірі 6835,65 грн. Також за прострочення 1-го платежу та 2-го платежу за товар замовнику нарахований штраф в загальній сумі 121856,44 грн. (60928,22 грн. по кожному платежу). Як зазначає позивач, за прострочення оплати 1-го платежу за товар за період з 16.08.2013 р. по 19.11.2013 р. замовнику нараховані інфляційні втрати у сумі 3660,57 грн. З огляду на те, що з 20.11.2013 р. по 09.02.2015 р. включно мала місце прострочена заборгованість у розмірі 9282,20 грн. зі сплати 1-го платежу за договором, то за період з 20.11.2013 року по 09.02.2015 року замовнику нараховані інфляційні втрати у сумі 2727,50 грн. Крім того, враховуючи те, що лише 10.02.2015 р. була погашена частково наявна заборгованість зі сплати 2-го платежу за товар на суму 90717,80 грн., то за прострочення оплати 2-го платежу в сумі 609282,20 грн. за товар за період з 16.09.2013 р. по 09.02.2015 р. замовнику нараховані інфляційні втрати у сумі 183769,10 грн., а за прострочення оплати 1-го платежу за товар у сумі 609282,20 грн. за період з 16.08.2013 р. по 19.11.2013 р. замовнику нараховані 3% річних від простроченої суми у розмірі 4807,49 грн. Поряд з цим відповідачу нараховано 3% річних за прострочення оплати 1-го платежу на суму 9282,20 грн. за період з 20.11.2013 р. по 09.02.2015 р., що склали 341,03 грн., а за прострочення 2-го платежу на суму 609282,20 грн. за період з 16.09.2013 р. по 09.02.2015 р. 3% річних склали в сумі 25639,93 грн., також за прострочення 2-го платежу на суму 518564,40 грн. за період з 10.02.2015 р. по 03.03.2015 р. 3% річних склали 937,68 грн. Відтак, загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача, складає 869378,84 грн., наразі позивач просив покласти на відповідача витрати за договором про надання правової допомоги в сумі 10000,00 грн. та судовий збір.

Відповідач заявлені позовні вимоги визнає частково, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 113-114 т. 1) та письмових поясненнях на заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 162-165 т. 1, а.с. 22-23 т. 2). Зокрема, відповідач не заперечує проти позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 518564,49 грн. та 3% річних в сумі 31726,13 грн., а у задоволенні вимог про стягнення штрафу в сумі 121856,44 грн. та пені в сумі 7074,70 грн. відповідач просить відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності, вимоги про стягнення втрат від інфляції відповідач вважає недоведеними. При цьому відповідач вказує, що строк виконання за першим платежем в розмірі 609282,20 гри. сплив 15 серпня 2013 року, тому строк позовної давності за вимогами, пов'язаними з цим платежем, почав перебіг 16 серпня 2013 р., в свою чергу строк позовної давності за вимогами щодо неустойки закінчився 16 серпня 2014 р. Аналогічно другий платіж мав бути оплачений до 15 вересня 2013 року, відповідно перебіг позовної давності почався з 16.09.2013 р. та закінчився 16.09.2014 р. згідно ст. 258 ЦК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 березня.2013 року між Приватним акціонерним товариством „Селена" (замовник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Злагода" (виконавець) було укладено договір № 34, відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується виробити за замовленням замовника і передати замовнику визначену договором сільськогосподарську продукцію (надалі - товар), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

За п. 1.2. договору товаром вважається ячмінь яровий.

Згідно п. 1.6. договору товар вважається переданим замовникові з моменту фактичної передачі товару та підписання представниками сторін товаросупровідних документів на товар, якими є товаротранспортна накладна, видаткова накладна, податкова накладна (п. 2.1.1 договору) .

Відповідно п. 2.1. договору виконавець зобов'язаний передати товар та товаросупровідні документи (товаротранспортну накладну, видаткову накладну на товар, податкову накладну) замовнику на вказаному замовником складі - віл. Шабська, 1, с. Салгани, Б-Дністровський район, Одеська область) не пізніше 31 липня 2013 року.

Відповідно до п. 3.1.1. договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату товару, що передається йому відповідно до договору.

За умовами п. 4.1. договору ціна договору є вартістю всього товару, виготовленого і переданого виконавцем і прийнятого замовником відповідно до даного договору. Вартість товару становить 1810,00 грн. за тону, в тому числі 20% ПДВ. Оплата товару здійснюється по факту прийняття замовником товару, поставленого згідно договору (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору замовник здійснює оплату товару за наступним графіком: 1 платіж - 15 серпня 2013 року - 50% від суми всіх поставок, здійснених згідно даного договору, 2 платіж - до 15 вересня 2013 року - 50% від суми всіх поставок, здійснених згідно даного договору.

Згідно до п. 4.4. договору оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця або інше незабороненим чинним законодавством способом.

Строк дії договору визначено в п. 6.1. договору, за яким останній набрав чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2013 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між ПрАТ „Селена" (замовник) та СТОВ „Злагода" договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як з'ясовано судом, на виконання умов вищевказаного договору № 34 СТОВ „Злагода" було здійснено поставку відповідачу відповідного товару, про що свідчить надана позивачем до суду копія видаткової накладної № 19 від 22.07.2013 року, відповідно якої відповідачу було поставлено ячмінь ярий у кількості 673240 кг на суму 1218564,40 грн.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вказаній видатковій накладній, яка діяла на підставі виданої відповідачем довіреності № 22/2 від 22.07.2013 р.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення п. 1.6 договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаної видаткової накладної, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості згідно виставленого рахунку № 15 від 22.07.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, як з'ясовано судом, 20.11.2013 р. відповідачем було частково сплачено на користь замовника - СТОВ „Злагода" 600000,00 грн., про що свідчить надана позивачем виписка філії ПАТ КБ „Інвестбанк" у м. Одесі (а.с. 48 т. 1), у зв'язку з чим сума несплаченої вартості поставленого відповідачу товару по спірному договору № 34 склала 618564,40 грн. (1218564,40 грн. - 600000,00 грн.).

В подальшому, як з'ясовано судом, у липні 2014 року СТОВ „Злагода" як юридичну особу було припинено та правонаступником останнього стала Агрофірма „Еврика" (ТОВ), про що зазначено у статуті останньої, державну реєстрацію змін до якого проведено 31.07.2014 року.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до ст. 33 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно із ч. 13 ст. 37 Закону приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання, та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З наданого до суду позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 08.04.2015 року вбачається, що єдиним правонаступником Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Злагода" є Агрофірма „Еврика" (товариство з обмеженою відповідальністю).

Враховуючи викладене, суд вважає, що до позивача перейшли всі права та обов'язки СТОВ „Злагода", які випливають зі спірного договору № 34. Зокрема, згідно акту № 2 з передачі залишків по рахункам СТОВ „Злагода" (а.с. 49) позивачу було передано вказану заборгованість відповідача в сумі 618564,40 грн.

Так, позивачем була направлена відповідачу претензія від 28.08.2014 року № 219 про сплату заборгованості за вищевказаним договором в сумі 618564,40 грн. Разом з тим, як встановлено судом, під час розгляду справи відповідачем було сплачено на користь позивача 100000,00 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою філії ПАТ КБ „Інвестбанк" у м. Одесі за 10.02.2015 р. (а.с. 153 т. 1).

Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений і неоплачений товар по спірному договору поставки № 34 складає 518564,40 грн. (618564,40 грн. - 100000,00 грн.), яка повністю визнається відповідачем. Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за спірним договором поставки № 34 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 518564,40 грн.

До того ж відповідач вважається таким, що прострочив, оскільки не приступив до виконання зобов'язання та не виконав його у строк, встановлений спірним договором, що випливає зі змісту ст. 612 ЦК України.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно чинного законодавства України.

Згідно п. 5.3. договору за несвоєчасну оплату товару замовник сплачує виконавцеві штраф у розмірі 10% від простроченої суми та пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Так, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Так, з огляду на те, що за умовами п. 4.3 договору строк здійснення першого платежу в розмірі 609282,20 грн. встановлено 15 серпня 2013 року, а другого платежу в розмірі 609282,20 грн. - 15 вересня 2013 року, відповідно прострочка виконання вказаного зобов'язання мала місце з 16 серпня 2013 року та відповідно з 16 вересня 2013 року. Так, за прострочення оплати 1-го платежу за товар в сумі 9282,20 грн. (з огляду на здійснення часткової оплати в сумі 600000,00 грн. 20.11.2013 р.) відповідачу за період з 13.01.2014 року по 20.05.2014 року нарахована пеня у розмірі 239,05 грн., а за прострочення 2-го платежу за товар за період з 13.01.2014 року по 16.03.2014 року на суму 609282,20 грн. відповідачу нарахована пеня у розмірі 6835,65 грн., розрахунки якої наведені в заяві про зменшення позовних вимог (а.с. 127-138 т. 1). Також позивачем нараховано відповідачу штраф в розмірі 10% по кожному платежу (609282,20 грн. х 10%), що складає 121856,44 грн. (60928,22 грн. + 60928,22 грн.).

Між тим відповідач, заперечуючи проти вимог про стягнення пені і штрафу, посилається на пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на положення ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, та з огляду на заявлення відповідачем про застосування строку позовної давності, відповідно є підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення пені і штрафу.

Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Як вказано в п. 4.2 Постанові Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3).

Згідно п. 4.4.2 вказаної Постанови Пленуму ВГСУ з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Так, пред'явлений позивачем позов подано до господарського суду у січні 2015 р. (відповідно до реєстраційного штампу відділу канцелярії суду). Між тим з огляду на те, що строк виконання за першим платежем в розмірі 609282,20 гри. сплив 15 серпня 2013 року, а за другим - 15 вересня 2015 року, відповідно строк позовної давності за вимогами, пов'язаними з вказаними платежами, почав перебіг відповідно 16 серпня 2013 року та 16 вересня 2013 року. В свою чергу строк позовної давності за вимогами щодо неустойки по першому платежу закінчився 16 серпня 2014 року, а по другому - 16 вересня 2014 року. Поважних причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення нарахованої пені та штрафу за вказаний період прострочення позивачем не наведено. Доводи позивача про те, що у зв'язку з частковою оплатою першого платежу в сумі 600000,00 грн., яка відбулася 19.11.2013 р., строк позовної давності за вимогами щодо першого платежу перервався в порядку ч. 1 ст. 264 ЦК України та 20.11.2013 р. перебіг строку позовної давності почався спочатку заново відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України, судом до уваги не приймаються. Адже сплата часткового платежу по договору не свідчить про визнання відповідачем боргу по пені та штрафу.

Відтак, вказані обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність визначених в ст. 264 ЦК України підстав для переривання строку позовної давності для звернення позивача до суду з вимогами до відповідача про стягнення пені і штрафу.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення з відповідача нарахованої пені в загальній сумі 7074,70 грн. та штрафу в сумі 121856,44 грн. сплинув, вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню судом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 190157,17 грн. та 3% річних в сумі 31726,13 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з перевезення вантажів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № 34 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого йому товару за договором № 34, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму боргу по кожному платежу, що складають за наведеним в заяві про зменшення позовних вимог розрахунком 31726,13 грн. та визнаються відповідачем.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 190 157,17 грн., наведений в заяві про зменшення позовних вимог (а.с. 127-138 т. 1) та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням вірного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на відповідну суму боргу. Доводи відповідача про недоведеність вказаних вимог позивача судом до уваги не приймаються з огляду на їх необґрунтованість на ненадання доказів на спростування вказаних вимог позивача.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 740447,70 грн. (518564,40 грн. основного боргу + 31726,13 грн. 3% річних + 190157,17 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Агрофірми „Евріка" (товариство з обмеженою відповідальністю) частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми боргу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката за договором про надання правової допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому за положеннями ч. 6 ст. 28 цього ж Кодексу повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2014 року між Агрофірмою „Евріка" (ТОВ) та адвокатом Доброход Іриною Сергіївною було укладено договір про надання правової допомоги № 15/12/14, відповідно якого адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу у вигляді надання передбачених договором юридичних послуг з питань стягнення на користь клієнта заборгованості із приватного акціонерного товариства „Селена" за договором № 34 від 01.03.2013 року, штрафних санкцій, інфляційних витрат, та 3% річних у відповідній господарській справі.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість юридичних послуг за цим договором складає 1000,00 грн. за годину потрачену на надання юридичних послуг за договором. Орієнтовний час, що буде витрачений на надання юридичних послуг за договором складає 10 год. 00 хвилин.

Згідно п. 4.2. договору клієнт сплачує адвокату гонорар за договором у сумі 10000,00 грн., виходячи з п. 4.1. договору впродовж 20 робочих днів після підписання сторонами цього договору.

Строк дії договору визначено в п. 8.1. договору, за яким останній набрав чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання його умов сторонами.

Відповідно до вказаного договору адвокат Доброход Ірина Сергіївна, повноваження якого підтверджуються копією наявного в матеріалах справи свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2326 від 14.09.2012 р., надав позивачу відповідні юридичні послуги з підготовки документів, здійснення правового аналізу документів, здійснення розрахунку заборгованості, надання консультацій, про що свідчить наданий позивачем акт приймання-передачі юридичних послуг від 13.01.2015 р., який підтверджує саме виконання робіт та надання позивачу послуг за вказаним договором № 15/12/14 від 15.12.2014 р. Також позивачем надано рахунок-фактуру від 30.12.2014 р. на суму 10000,00 грн. та платіжне доручення № 137 від 29.01.2015 р. на підтвердження понесення позивачем витрат на оплату вказаних послуг адвоката.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями) визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що понесені позивачем витрати в розмірі 10000,00 грн., що сплачені адвокату Доброход І.С. як за юридичні послуги згідно договору від 15.12.2014 р., є адвокатськими витратами по справі відповідно до ст. 44 ГПК України.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті адвокатських послуг, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми боргу (740447,70 грн. х 10000,00 грн. / 869378,84 грн.)..

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Агрофірми „Евріка" (товариство з обмеженою відповідальністю) до Приватного акціонерного товариства "Селена" про стягнення 869378,84 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного акціонерного товариства "Селена" (67624, Одеська область, Біляївський район, с. Дачне, вул. Гаркавого, буд. 5; код ЄДРПОУ 30818912) на користь Агрофірми „Евріка" (товариство з обмеженою відповідальністю) (67840, Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Заводська, буд. 20; код ЄДРПОУ 20934070; р/р 2600730356980 у філії ПАТ „КБ Інвестбанк" у м. Одесі, МОФ 328094) заборгованість по оплаті товару за договором № 34 від 01.03.2013 р. в сумі 518564/п'ятсот вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят чотири/грн. 40 коп., інфляційні втрати в сумі 190157/сто дев'яносто тисяч сто п'ятдесят сім/грн. 17 коп., 3% річних в сумі 31726/тридцять одна тисяча сімсот двадцять шість/грн. 13 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 14808/чотирнадцять тисяч вісімсот вісім/грн. 96 коп., витрати на послуги адвоката в сумі 8516/вісім тисяч п'ятсот шістнадцять/грн. 97 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Агрофірми „Евріка" (товариство з обмеженою відповідальністю) до Приватного акціонерного товариства "Селена" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21 квітня 2015 р.

Суддя В.С. Петров