Рішення № 43766381, 20.04.2015, Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/2761/14-ц

Провадження № 2/165/15/15

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Василюка А.В.,

при секретарі Навроцькій М.Р.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представників відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нововолинську цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та стягнення моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди,

встановив:

14 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійні вимоги ОСОБА_7, про витребування з чужого незаконного володіння 1/2 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації права власності на вищевказану частину нерухомого майна.

Вимоги обґрунтовує тим, що йому та його сестрі ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 24 квітня 2014 року рішенням Нововолинського міського суду задоволено позов ОСОБА_7 та припинено його право власності на 1/2 частку вищевказаного нерухомого майна, стягнувши з позивача в його користь вартість цієї частки в розмірі 84896 грн., внесену нею на депозитний рахунок суду. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 03 червня 2014 року його скарга була відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Однак, 10 вересня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ його касаційна скарга задоволена, а рішення Нововолинського міського суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, ухвалою ВССУ від 16 липня 2014 року виконання рішення суду першої інстанції було зупинено до закінчення розгляду касаційної скарги. Пізніше, йому стало відомо, що ОСОБА_7 05 липня 2014 року відчужила спірну квартиру в користь свого сина ОСОБА_3, уклавши договір дарування, що був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 11 листопада 2014 року ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області позов ОСОБА_7 до нього про припинення права власності на частку у спільному майні зі сплатою грошової компенсації цієї частки залишено без розгляду за заявою позивача. Оскільки ОСОБА_3 набув право власності на частину майна, яке ОСОБА_7 не належало і яке вона відчужила неправомірно, просить відновити порушено право та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 в його користь 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вищевказану частину нерухомого майна та стягнути з останнього судові витрати у справі.

Ухвалою суду від 21 січня 2015 року виключено третю особу на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_7 з числа третіх осіб і залучено її до розгляду справи у якості співвідповідача, а ухвалою суду від 05 лютого 2015 року до розгляду вищевказаної цивільної справи залучено співвідповідачем ОСОБА_8, як набувача спірного нерухомого майна.

23 лютого 2015 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. Свій позов обґрунтовує тим, що вимоги заявлені до нього ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки він правомірно володів квартирою і жодним чином не порушував права первісного позивача. Будучи залучений до розгляду справи в якості відповідача, він змушений витрачати кошти на правову допомогу для захисту від його незаконних вимог. Вважає, що із-за вищевказаних обставин ОСОБА_1 завдав йому моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 5000 грн., які просить стягнути з відповідача в свою користь.

30 січня 2015 року ОСОБА_1 подав до суду змінену позовну заяву, просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності на вищевказане майно, стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 в свою користь моральну шкоду, всього в розмірі 15000 грн. (з кожного по 5000 грн.) та стягнути з відповідачів судові витрати у справі, а саме: 970,76 грн. судового збору, 2400 грн. за надання правової допомоги. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди обґрунтовує тим, що відповідачі незаконним шляхом позбавили його права власності на спірне майно, чим спричинили йому моральні страждання, зміну звичного ритму життя, біль, так як він тривалий час змушений був звертатися за правовою допомогою та захищати своє право в судах з метою повернення своєї власності. Під час розгляду справи в суді відповідачі неодноразово намагалися затягнути розгляд справи, зловживаючи своїми процесуальними правами, заявляючи безпідставні відводи до суддів Нововолинського міського суду Волинської області та відчужуючи спірну квартиру під час розгляду справи в суді.

10 березня 2015 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги в частині стягнення судових витрат, а саме просив стягнути з відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 1701,20 грн. судового збору та 2400 грн. витрат на надання правової допомоги адвокатом.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні уточнили розмір понесених витрат на правову допомогу за первісним позовом, визначивши її в сумі 3300 грн., змінений первісний позов підтримали повністю, просили його задоволити. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити, у звязку з його безпідставністю. ОСОБА_1 в суді пояснив, що ОСОБА_8 являється тещею ОСОБА_3 і придбала вона квартиру, знаючи про скасування рішення Нововолинського міського суду судом касаційної інстанції. Однак, підтвердив, що про хід розгляду справи про припинення його права власності в спірному майні ОСОБА_8 не повідомляв та листи їй не надсилав. Зазначив, що вже після постановлення ухвали ВССУ ОСОБА_7 надіслала йому письмову вимогу про звільнення квартири. Вважає, що діями відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 йому заподіяно моральну шкоду. Так, він затратив значний час та сили на судові засідання, крім того його дружина, переживши сильний стрес та хвилювання, перебувала на лікуванні. Підтвердив, що його син на протязі тривалого часу проживає у спірній квартирі, у якій проживає і на даний час.

ОСОБА_2, як представник ОСОБА_1 в суді пояснила, що рішення першої та апеляційної інстанції, винесені за результатами розгляду позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні, були оскаржені в ВССУ її довірителем, про що ОСОБА_7 отримала повідомлення. Попри це, 05 липня 2014 року вона подарувала спірну квартиру своєму синові ОСОБА_3, а той відчужив її ОСОБА_8 Оскільки рішення Нововолинського суду від 24 квітня 2014 року, яким ОСОБА_7 визнано власником 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 скасовано, а ухвалою Іваничівського суду від 11 листопада 2014 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 залишено без розгляду, тому, з метою відновлення порушеного права ОСОБА_1, як власника 1/2 частини спірної квартири, просить первісний позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_3 зустрічний позов підтримав з підстав викладених у ньому, просив його задоволити, а у задоволенні первісного позову просив відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_7, на момент укладення договору дарування була власником усієї спірної квартири, а тому відчужувала її правомірно. Дійсно, він отримував листи від ОСОБА_1, де той повідомляв, що має намір оскаржувати рішення Нововолинського міського суду та апеляційного суду в касаційній інстанції, однак вони були датовані 09 липням 2014 року. З 05 липня по 17 листопада 2014 року він на законних підставах володів спірним майном і розпорядився ним на власний розсуд. Вважає, що договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом свідчить про правомірність набуття ОСОБА_8 спірної квартири. Про те, що ВССУ скасував рішення судів він довідався на попередньому судовому засіданні, у даній справі, оскільки жодних повідомлень ні від ОСОБА_1, ні з інших джерел з цього приводу він не отримував. Вважає, що права останнього порушено не було. Продав він квартиру ОСОБА_8 з тих причин, що йому потрібно було повернути кошти, які були покладені на депозитний рахунок ТУ ДСА у Волинській області. Тещу він не обманював, змови між ним, матірю та ОСОБА_8 ніякої не було.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 позов до свого довірителя ОСОБА_3 не визнала, пояснила, що ОСОБА_7, даруючи квартиру сину ОСОБА_3 діяла в межах повноважень власника житла. А син, правомірно володіючи спірним житлом продав квартиру тещі, так як йому потрібні були кошти. Про те, що рішення Нововолинського міського суду та ухвалу апеляційного суду скасовано ОСОБА_3 стало відомо вже після відчуження квартири ОСОБА_8 Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди пітримує в повному обсязі, з підстав викладених у ній. Вважає, що поданню даного позову, слугував позов, поданий ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, який вважає безпідставним. Про те, що накладено арешт на спірну квартиру вона та ОСОБА_3 дізналися значно пізніше, в процесі ознайомлення з матеріалами цієї справи.

В судове засідання відповідачі за первісним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать розписки про отримання судових повісток (а.с.144-143,156,158).

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_7 - ОСОБА_6 позов до його довірителя не визнав, пояснив, що 19 квітня 2014 року на депозитний рахунок суду ОСОБА_7 внесла вартість 1/2 частини спірної квартири і за рішенням суду (після набрання ним законної сили) набула право власності на цю частку, після чого розпорядилася нею. Крім того, ухвалу про відкриття провадження ВССУ його довіритель отримала лише 21 липня 2014 року, тобто вже після відчуження нею спірного майна, однак чи отримувала вона ухвали цього суду про зупинення виконання рішення суду та про скасування рішення суду першої інстанції йому не відомо. ОСОБА_3 не повідомляв матері про продаж квартири ОСОБА_8, як і не говорила ОСОБА_7 останній про те, що стосовно квартири існує спір. А тому, вважає, що саме ОСОБА_1, перешкоджаючи в доступі до квартири, завдає моральної шкоди відповідачу за первісним позовом.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що її довіритель ОСОБА_8 правомірно набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, оскільки її зять ОСОБА_3 отримав спірне житло в дарунок від матері ОСОБА_7, а та в свою чергу набула право власності на нерухоме майно на підставі рішення Нововолинського міського суду, яке набрало законної сили. Про те, що існує спір стосовно придбаної квартири до відому ОСОБА_8 ніхто не ставив, тому вона не могла знати та не знала про розгляд справи в ВССУ. На власні очі вона бачила нотаріально посвідчений договір дарування, а тому, укладаючи договір купівлі-продажу підстав сумніватися в неї не було. Про те, що в Іваничівському районному суді розглядалася справа стосовно спірного житла вона не знала, як і не було відомо ОСОБА_8 про накладення арешту на спірну квартиру. За таких обставин, вважає, що підстав витребовувати з її законного володіння майно та стягувати з неї в користь ОСОБА_1 моральну шкоду не має.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача ОСОБА_3, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи у їх сукупності дійшов висновку, що первісний позов слід задоволити частково, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової приватної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1, а саме кожному з них належало по 1/2 частині вищевказаного нерухомого майна двохкімнатної квартири загальною площею 43,8 кв.м і 27,7 кв.м. житловою площею, що підтверджується копією витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.5,7) та копією технічного паспорта (а.с.8-9).

Позивач ОСОБА_1, відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.6) набув права власності на 1/2 частину спірного майна на підставі спадкування за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_10, яка померла 22 березня 2008 року.

24 квітня 2014 року рішенням Нововолинського міського суду позов ОСОБА_7 задоволено частково. Припинено право власності на ? частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, стягнувши в його користь із ОСОБА_7 вартість цієї частки в розмірі 84896 грн. внесену нею на депозитний рахунок суду згідно квитанції №50/66 від 19 квітня 2014 року ВАТ "Державного ощадного банку" Нововолинського ТВБВ №100020 ОБ, розрахунковий рахунок №37315003000983 ГУ ДКСУ у Волинській області, отримувач ТУДСА у Волинській області, визнавши за ОСОБА_7 право власності на цю 1/2 частку спірної квартири.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_7 848,96 грн. сплаченого останньою судового збору та 1400 грн. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи, а всього 2248,96 грн. (а.с. 10-11).

Апеляційна скарга ОСОБА_1, ухвалою апеляційного суду Волинської області від 05 червня 2014 року відхилена, а рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2014 року у даній справі залишено без змін (а.с.12-13), тобто рішення набрало законної сили. Однак касаційна скарга ОСОБА_1 була частково задоволена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Ухвалою цього суду від 10 вересня 2014 року рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 05 червня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.17-19).

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні зі сплатою грошової компенсації вартості цієї частки залишено без розгляду, за заявою самого позивача, оскільки предмет спору вибув з власності ОСОБА_7 (а.с.85).

Крім того, ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року було зупинено виконання рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Волинської області від 05 червня 2014 року до закінчення розгляду касаційної скарги судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ (а.с.16).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо обєкта нерухомого майна, квартира за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1802, виданого 17 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області ОСОБА_11 належить ОСОБА_8 (а.с.97).

В судовому засіданні встановлено та підтверджено сторонами по справі, що до скасування рішення суду першої інстанції та до винесення ухвали ВССУ відповідач ОСОБА_7 05 липня 2014 року подарувала вищевказане майно своєму синові ОСОБА_3, а останній 17 листопада 2014 року, тобто вже після постановлення ухвали ВССУ про скасування рішень Нововолинського міського суду та апеляційного судів відчужив квартиру в користь ОСОБА_8

Однак доказів того, що відповідачі за первісним позовом, відчужуючи спірне майно діяли неправомірно судом не встановлено, оскільки суду не надано жодних доказів про те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_8 знали про відкриття касаційного провадження ВССУ, зупинення виконання рішення та в подальшому скасуванні вищевказаним судом рішень судів на час відчуження спірної квартири ні позивачем ні його представником не надано. А навпаки, правдивість пояснень відповідача та представників відповідачів підтверджуються попередженнями про звільнення квартири ОСОБА_12, які датовані 02 липням та 14 серпням 2014 року (а.с.151-152).

Згідно повідомлення ТУ ДСА України у Волинській області від 11 лютого 2015 року №462/04-27 кошти в сумі 84896,17 грн., які надійшли від ОСОБА_7А знаходяться на депозитному рахунку управління (а.с.117).

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчуджене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчуджувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст.388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захистові шляхом задоволення віндикаціного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Оскільки, частина спірної квартири належна ОСОБА_1 вибула з його володіння не з його волі, а за рішенням суду і в даному випадку як ОСОБА_3, так і ОСОБА_8 є добросовісними набувачами квартири за адресою: АДРЕСА_1, 1/2 частина якої після скасування рішення Нововолинського міського суду від 24 квітня 2014 року судом касаційної інстанції, на правовій підставі є власністю позивача ОСОБА_1 за первісним позовом, тому, правомірно, для захисту порушеного права він звернувся з вимогою про витребування майна в добросовісного набувача ОСОБА_8

А тому, суд вважає підставною вимогу позивача ОСОБА_1 про витребування в свою користь з незаконного володіння ОСОБА_8 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що є всі підстави для визнання за позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири, а тому позов в цій частині суд також задоволює.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог первісного позову в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди та повністю зустрічного позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із подальшими змінами), заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно з п.5 вищевказаної постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів,висновків експертів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачі за зустрічним та первісним позовами жодними доказами не довели наявність в них моральної шкоди, протиправність діянь зі сторони як відповідачів за первісним позовом так і зустрічним, а сам по собі захист своїх прав в суді не може бути підставою для задоволення позовів про стягнення моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_1 фактично не був позбавлений права володіння своїм майном, оскільки за його ствердженнями у спірній квартирі проживав і на даний час проживає його син.

Суд, задоволивши частково первісний позов та відмовивши в зустрічному позові розподіляє судові витрати відповідно до ст.88 ЦПК України, а саме залишає за позивачем у зустрічному позові ОСОБА_3 понесений ним судовий збір, а з відповідачів по первісному позову ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 стягує в користь ОСОБА_1 з кожного по 325,60 грн. судового збору, що підтверджено документально (а.с.2, 30, 35, 115).

Враховуючи те, що позивач за первісним позовом, уклавши договір отримав правову допомогу адвоката ОСОБА_2, беручи до уваги вимоги ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справ №4191-17 від 20 грудня 2011 року, а саме складність підготовленого адвокатом ОСОБА_2 позову, враховуючи велику кількість судових засідань, в яких вона брала участь, неодноразову зміну позовних вимог, суд частково задоволює вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 витрат на правову допомогу та стягує в його користь з ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з кожного по 900 грн. витрат на правову допомогу, що підтверджено документально (а.с.26-28, 165-166).

Керуючись ст.10. ст.11, ст.60, ст.88, ст.209, ст.212, ст.213, ст.214, ст.215, ст.218 ЦПК України, на підставі ст.330, ст.388 ЦК України, суд,

вирішив:

Первісний позов задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувати від ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 1/2 (одну другу) частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в користь ОСОБА_1 з кожного по 325 (триста двадцять пять) грн. 60 коп. судового збору та з кожного по 900 (девятсот) грн. за надання правової допомоги, а всього з кожного по 1225 (одну тисячу двісті двадцять пять) грн. 60 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не було скасовано.

Головуючий підпис

Згідно з оригіналом

Суддя А.В. Василюк