Ухвала суду № 43765380, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2015 р. м. Київ К/9991/27384/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УПР-Діапазон»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року

у справі № 2-а-417/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УПР-Діапазон»

до Державної податкової інспекції у місті Вінниці

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «УПР-Діапазон» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Вінниці (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 01 жовтня 2009 року №0003092310/0 та№0003082310/0.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці №0003082310/0 від 01 жовтня 2009 року про зменшення відшкодування податку на додану вартість на суму 187935,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 93968,00 грн., №0003092310/0 від 01 жовтня 2009 року про донарахування податку на додану вартість у сумі 19671,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 9836,00 грн. ТОВ «УПР-Діапазон». Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «УПР-Діапазон» судові витрати у сумі 3,40 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року було скасовано та ухвалено нову, якою в задоволенні позову було відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «УПР-Діапазон», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Вінниці була проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ «УПР-Діапазон» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами отриманих матеріалів стосовно ТОВ «УХЛ С» за період з 01 вересня 2007 року по 01 липня 2008 року, за результатами якої складений акт №2384/2310/33844767 від 22 вересня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 19671,00 грн., у тому: за травень 2008 року - 18643,00 грн., за червень 2008 року - 1028,00 грн.; вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 187935,00 грн., у тому числі: за жовтень 2007 року - 6667,00 грн., за листопад 2007 року - 15529,00 грн., за грудень 2007 року - 36967,00 грн., за січень 2008 року - 22804,00 грн., за лютий 2008 року - 6069,00 грн., за березень 2008 року - 36363,00 грн., за травень 2008 року - 20684,00 грн., за червень 2008 року - 41852,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду та, як наслідок, неправомірно заявив до бюджетного відшкодування податок на додану вартість, сплачений за придбане у ТОВ «УХЛ С» деревне вугілля згідно договору купівлі-продажу № 28 від 18 вересня 2007 року, оскільки: ТОВ «УХЛ С» за юридичною та фактичною адресами (м. Київ, вул. Оболонська, 7) не знаходиться, у зв'язку з чим провести зустрічну перевірку вказаного товариства не видається можливим; ОСОБА_1, який значиться директором та головним бухгалтером ТОВ «УХЛ С», надав пояснення, в яких повідомив, що у кінці серпня 2007 року він продав вказане товариство у зв'язку з відсутністю рентабельності, усі документи та печатку передав новому власнику, прізвища та імені якого не пам'ятає; податкові накладні, виписані на користь ТОВ «УПР-Діапазон», не складав та не підписував; згідно висновку Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1392 від 17 серпня 2009 року договір купівлі-продажу деревного вугілля № 28 від 18 вересня 2007 року та податкові накладні підписані не ОСОБА_1, а іншою особою (особами); згідно пояснень директора ТОВ «УПР-Діапазон» - ОСОБА_2 він нікого з працівників ТОВ «УХЛ С» не знає та ніколи з ними не спілкувався. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що первинні бухгалтерські документи, виписані ТОВ «УХЛ С», не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та, як наслідок, не дають права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

01 жовтня 2009 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0003092310/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «УПР-Діапазон» суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 29507,00 грн., у тому числі: 19671,00 грн. - за основним платежем, 9836,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

01 жовтня 2009 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0003082310/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ТОВ «УПР-Діапазон» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 187937,00 грн. (у тому числі: за жовтень 2007 року - 6667,00 грн., за листопад 2007 року - 15529,00 грн., за грудень 2007 року - 36967,00 грн., за січень 2008 року - 22804,00 грн., за лютий 2008 року - 6069,00 грн., за березень 2008 року - 36363,00 грн., за травень 2008 року - 20684,00 грн., за червень 2008 року - 41852,00 грн.), визначила податкове зобов'язання з податку на додану вартість та зобов'язала сплатити суму податку у розмірі 187935,00 грн. та штрафні (фінансові)Ґ санкції у розмірі 93968,00 грн.

Суд першої інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «УХЛ С» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: банківськими виписками та податковими накладними, які містили усі необхідні реквізити за винятком податкової накладної № 4 від 24 квітня 2008 року, яка не містила підпису особи, що її склала, з урахуванням того, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних, отриманих від продавця, не роблять їх неналежними та недопустимими в якості доказів, а також зважаючи на те, що висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України у Вінницькій області від 15 липня 2010 року № 205-П було підтверджено, що податкові накладні, виписані на користь позивача, були засвідчені печаткою ТОВ «УХЛ С», що свідчить про дотримання позивачем законодавчо закріплених умов, необхідних для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та права на бюджетне відшкодування.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у господарських операціях між позивачем та ТОВ «УХЛ С» від імені ТОВ «УХЛ С» діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів податкової звітності, що встановлено у висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1392 від 17 серпня 2008 року, здійсненого Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз по матеріалах кримінальної справи № 09290246, з огляду на що позивач неправомірно сформував податковий кредит відповідного податкового періоду на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «УХЛ С», та, як наслідок, не має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого позивачем у складі вартості придбаного товару.

Однак, повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Суд касаційної інстанції відзначає, що наявність у покупця (замовника) належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту за такими операціями, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження фактичного виконання умов договору купівлі-продажу деревного вугілля № 28 від 18 вересня 2007 року, укладеного з ТОВ «УХЛ С» (продавцем), позивач посилався на наявність у нього належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, які були вилучені у товариства згідно протоколу виїмки від 30 жовтня 2009 року (арк. справи 50-51), а також на банківські виписки, які підтверджують оплату товару (арк. справи 171-180). Також, позивач посилався на обставини, встановлені у висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України у Вінницькій області від 15 липня 2010 року №205-П (арк. справи 145-154), а також на те, що господарській операції з ТОВ «УХЛ С» здійснювались ним через посередника - особу по імені ОСОБА_1 (ТОВ «Паллада»), який дав йому усну гарантію про порядність ТОВ «УХЛ С», про що він наголошував у своїх поясненнях, наданих 23 липня 2009 року ГВ ПМ ДПІ у м. Вінниці (арк. справи 71-73).

В свою чергу, на підтвердження правомірності висновків, викладених у акті перевірки, та, як наслідок, правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган посилався на те, що ОСОБА_1, який значиться директором та головним бухгалтером ТОВ «УХЛ С», надав пояснення, в яких повідомив, що у кінці серпня 2007 року він продав вказане товариство у зв'язку з відсутністю рентабельності, усі документи та печатку передав новому власнику, прізвища та імені якого не пам'ятає (арк.. справи 65-66); згідно висновку Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1392 від 17 серпня 2009 року, здійсненого по матеріалах кримінальної справи № 09290246, договір купівлі-продажу деревного вугілля № 28 від 18 вересня 2007 року та податкові накладні підписані не ОСОБА_1, а іншою особою (особами) (арк. справи 67-70).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом були правомірно відображені позивачем в податковому обліку, тоді ж як суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, погодившись з доводами податкового органу.

Однак, колегія суддів вважає наведені висновки попередніх судових інстанцій передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному та всебічному встановленні обставин, що мають значення для вирішення спору по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ТОВ «УХЛ С» позивач посилався на те, що вказаний суб'єкт господарювання виписав на його адресу податкові накладні, які містили усі необхідні реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тоді як законодавством України не передбачено обов'язку платника податків перевіряти законність реєстрації контрагента, дійсність свідоцтва платника податку на додану вартість та повноважень особи на підписання податкової накладної. Також, на підтвердження реальності господарських операцій з вказаним контрагентом позивач посилався на те, що розрахунки між учасниками господарських операцій були здійснені в повному обсязі.

Разом з цим, обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом (як-то: докази оприбуткування товару, його використання у власній господарській діяльності або ж реалізації третім особам тощо) судами першої та апеляційної інстанцій перевірені не були.

Також, судами не були перевірені обставини щодо зміни власника ТОВ «УХЛ С» (а також дату відповідної події у випадку її здійснення), оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували або спростовували вказані обставини (як-то: витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, реєстраційна картка суб'єкта господарювання тощо) матеріали справи не містять.

Крім іншого, суди не встановили, стосовно посадової особи якого товариства (ТОВ «УХЛ С» чи ТОВ «УПР-Діапазон») була порушена кримінальна справа № 09290246, та за фактом скоєння якого злочину.

Суд касаційної інстанції зазначає, що в умовах дії закріпленого статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з'ясування обставин у справі обов'язковому дослідженню та оцінці підлягають доводи як позивача, так і відповідача, у зв'язку з чим усі обставини, якими сторони обґрунтовують свої доводи, мають бути ретельно перевірені.

Так, податковий кредит може формуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту. При цьому, законодавством не встановлено вичерпних вимог щодо оформлення результатів виконання послуг, однак ці документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг. Поряд з цим, що сама по собі відсутність окремих документів, а так само недоліків у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки всім наявним у матеріалах справи доказам у сукупності та взаємозв'язку і не перевірили обставини справи щодо фактичного руху активів та змін у власному капіталі чи зобов'язаннях позивача у зв'язку з господарською діяльністю з наведеними вище контрагентами; не перевірили дотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагентів та наявності у розглядуваних операціях ділової мети. Наведене є необхідними умовами для встановлення правильності відображення в податковому обліку господарських операцій платником податку.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також, податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім іншого, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас, судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УПР-Діапазон» задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна