Ухвала суду № 43765202, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.04.2015р. м. Київ К/800/13393/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року

у справі № 1570/3857/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марина-Клуб»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марина-Клуб» (далі - ТОВ «Марина-Клуб»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС; відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00015323301/0 від 11 липня 2011 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано ненаданням товариством на перевірку доказів використання розглядуваних земельних ділянок у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року апеляційну скаргу ТОВ «Марина-Клуб» задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року скасовано. Адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00015323301/0 від 11 липня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Марина-Клуб» щодо дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати земельного податку за період з 11 грудня 2008 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 1069/23-02/36288497/63 від 20 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 00015323301/0 від 11 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку в розмірі 1 245 666,01 грн. (1 037 627,51 грн. - основний платіж, 208 038,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством статей 7, 14 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 274, 285 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку із заниженням земельного податку за 2009 рік на суму в розмірі 830 102,00 грн. та за 2011 рік на суму в розмірі 207 525,51 грн., несвоєчасним поданням податкових розрахунків земельного податку за 2008 та 2010 роки, а також неподанням відповідного розрахунку за 2009 рік.

Задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Абзацом «г» підпункту 1 пункту 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що з 01 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV ПК України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва платники єдиного податку не є платниками земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.

За змістом статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту - приросту (збереження) активів та/або їх вартості, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Проте, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Як з'ясовано судом апеляційної інстанції, основним видом діяльності позивача є будівництво будівель та продаж власного нерухомого майна.

В охоплений перевіркою період товариство здійснювало господарську діяльність, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

В грудні 2008 року позивачем придбано земельні ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 89/2 - 89/16, з метою будівництва та експлуатації будинків відпочинку.

Протягом 2009 року ТОВ «Марина-Клуб» здійснювалось отримання необхідних для будівництва бази сімейного відпочинку дозвільних документів, на підтвердження чого останнім долучено до матеріалів справи рішення Одеської міської ради № 1210 від 25 грудня 2009 року, яким товариству надано згоду на розроблення «Містобудівного обґрунтування будівництва бази відпочинку сімейного типу за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 89/2 - 89/16»; дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на виконання будівельних робіт № 492 від 05 червня 2009 року; договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 25 грудня 2009 року, укладений з виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано прийняв вказані документи до уваги, надав їм належну правову оцінку та відхилив посилання податкового органу, підтримане судом першої інстанції, на ненадання представлених документів на перевірку, як на підставу для відмови в задоволенні позову.

Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.