Рішення № 43765048, 22.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015Справа №910/19276/14

За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1) Державного концерну «Укроборонпром», 2)Державного підприємства «Київський бронетанковий завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд»

про визнання недійсним договору та стягнення 12 295 700, 69 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Демидов В.О.

Представники:

від прокуратури: Пантюхов О.В.

від позивача 1: Пащук В.В.

від позивача 2: Костяний О.Ю.

від відповідача: Куц А.В., Волохач В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» та Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» визнання недійсним договору поставки № 057/106 від 13.06.2014 р. укладеного між Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд»; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» 8 778 680, 69 грн. в порядку реституції та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» 3 517 020, 00 грн., як безпідставно набуте майно (кошти).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2014 р. порушено провадження у справі № 910/19276/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.10.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Звертаючись до суду з позовом, Заступник військового прокурора Центрального регіону України також подав заяву про накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд». яку обґрунтовує тим, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення посадовими особами відповідача злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Доказів притягнення посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» до відповідальності за ст. 364 Кримінального кодексу України матеріали справи не місять.

Будь-яких доказів які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду у майбутньому прокурором не надано, у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 р. призначено колегіальний розгляду даної справи.

У процесі розгляду справи сторони подали заяву про затвердження мирової угоди у даній справі та примірник мирової угоди від 17.12.2014 р.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Відповідно до п. 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін. Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Дослідивши зміст поданої на затвердження суду мирової угоди, судом встановлено, що остання фактично спрямована на зміну умов договору № 057/106 від 13.06.2014 р., який оспорюється, як незаконний.

При цьому, затвердження мирової угоди в наданій сторонами редакції не вирішує спору між сторонами, що розглядається у даній справі.

З таких обставин суд дійшов висновку, що вказана мирова угода не відповідає загальним вимогами Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд відмовив у її затвердженні.

У судовому засіданні 26.01.2015 р. представник Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» подав заяву, в якій просить суд розірвати договір № 057/106 від 13.06.2014 р., укладений між Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь ЛТД» в порядку ст. 651 Цивільного кодексу України.

28.01.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва прокурор подав заяву, у якій просить розірвати договір № 057/106 від 13.06.2014 р. укладений між Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь ЛТД» обґрунтовуючи таку вимогу ст. 651 Цивільного кодексу України, та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь ЛТД» повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» 9 583 550, 69 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Розглянувши вищевказані заяви учасників провадження у справі, суд відзначає, що за приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Згідно з п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Вдтак, міна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

В той же час, як вбачається з змісту заяв Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» та прокурора, змінюючи предмет позову, ними одночасно змінено обґрунтуваннязаявлених вимог, що суперечить нормам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищенаведене, суд відмовив у задоволенні вказаних заяв Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» та прокурора в частині вимоги про розірвання договору та задовольнив заяву прокурора в частині зміни кількісних показників раніше заявленої вимоги про зобов'язання повернути грошові кошти.

18.02.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій остання просить розірвати договір поставки № 057/106 від 13.06.2014 р., зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» 6 945 140, 00 грн. та накласти арешт на грошові кошти, розміщені на будь-яких рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд».

У процесі провадження у справі Державний концерн «Укроборонпром» подав письмові пояснення у справі, у яких зазначає, що відповідно до п. 5 додаткової угоди № 3 договір № 057/106 від 13.06.2014 р. в частині поставок продукції діє до 31.01.2015 р. та, відповідно, на даний час строк його діє закінчився.

При цьому, Державний концерн «Укроборонпром» зазначає, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» не виконало зобов'язання щодо поставки продукції, правова підстава для набуття грошових коштів відпала.

Відповідач подав пояснення по справі, у яких зазначає, що 24.02.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» та Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» підписано специфікацію № 4 до договору № 057/106 від 13.06.2014 р.. відповідно до якої відповідач зобов'язався передати у власність позивача 2 товар на загальну суму 6 928 032, 00 грн. та на виконання вищевказаної специфікації відповідачем поставлено товар на суму 1 912 932, 00 грн. 16.03.2015 р. та 07.04.2015 р., у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 5 031 345, 85 грн.

14.04.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач 2 просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» на користь Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» грошові кошти у сумі 5 031 254, 31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015 р. у даній справі прийнято відмову Державного концерну «Укроборонпром» від позову у справі № 910/19276/14 в частині визнання недійсним договору поставки № 057/106 від 13.06.2014 р. та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» грошові кошти в порядку реституції; припинено провадження у цих частинах.

20.04.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої прокурор просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» грошові кошти у сумі 5 031 254, 31 грн.

20.04.2015 р. Державний концерн «Укроборонпром» через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить зобов'язати Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» грошові кошти у сумі 4 928 455, 11 грн.

20.04.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач 2 просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» на користь Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» грошові кошти у сумі 4 928 455, 11 грн.

Виходячи зі змісту ст. 22 Господарського процесуального кодексу України,а також приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд прийняв до розгляду заяви учасників процесу в частині зменшення позовних вимог.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що Заступник військового прокурора Центрального регіону України в даному випадку представляє інтереси держави та позов поданий саме ним, враховуючи, що прокурор заперечує суму боргу, визначену позивачами, суд задовольнив заяву, у зв'язку з чим в межах даної справи розглядаються вимоги Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» та Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» про зобов'язання останнього повернути кошти у сумі 5 031 254, 31 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

У даному судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про стягнення з Військової прокуратури Центрального регіону України витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» на послуги адвоката у сумі 13 414, 50 грн. та клопотання про відкладення розгляду з метою надання часу для відповіді на лист позивача 2 щодо до поставки товару за договором.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні з тих підстав ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, як необґрунтоване.

Присутні у судовому засіданні учасники процесу підтримали свої позиції.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 22.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.06.2014 р. між Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» укладено договір поставки № 057/106, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач 2 - прийняти та оплати металопрокат, зазначений у додатках до договору (специфікації).

Відповідно до п. 2.2. договору відвантаження товару проводиться у погоджений с сторонами строк, але не більше 7-денний строк з дня попередньої оплати.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата товару здійснюється у відповідності з рахунком-фактурою шляхом 100 % попередньої оплати.

Термін дії договору, відповідно до п. 11.1., встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2014 р. в частині поставок продукції, а в частині оплати - до повного виконання.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 16.06.2014 р. до договору поставки № 057/106 від 13.06.2014 р. відвантаження товару проводиться у погоджений сторонами строк, але не більше 90-та днів з дня отримання попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учинками провадження у справі, позивачем 2 та відповідачем були підписані специфікації до договору № 057/106 від 13.06.2014 р., в яких визначено перелік товарів, ціни та строк їх поставки - 60 днів з дня отримання попередньої оплати.

Відповідно до платіжних доручень № 140 від 18.06.2014 р. та № 220 від 23.06.2104 р. Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» здійснено оплату на загальну суму 12 295 700, 69 грн., з яких 2 712 150, 00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» 02.10.2014 р.повернуто на рахунок позивача 2 -

20.10.2014 р. між Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» укладено додаткову угоду № 2 до договору № 057/106 від 13.06.2014 р. відповідно до якої сторони погодили отримання від Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» грошових коштів у сумі 12 295 700, 69 грн. та повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» 2 712 150, 00 грн. на рахунок позивача 2.

Відповідно до п. 4. додаткової угоди № 2 від 10.10.2014 р. сторони погодили нові специфікації до договору на суму 9 583 550, 69 грн., у зв'язку з чим специфікації №№ 1-10, укладені з 18.06.2014 р. до 23.06.2014 р., втратили свою чинність.

20.10.2014 р. сторонами підписано специфікацію №1 до договору № 057/106 від 13.06.2014 р. на суму 9 583 550, 69 грн. відповідно до якої строк поставки товару - 30 календарних днів з моменту підписання специфікації; товар є оплаченим позивачем 2.

Як вбачається з наявних у справі видаткових накладних та підтверджується поясненнями сторін, станом на день прийняття рішення у даній справі відповідачем поставлено, а Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» прийнято обумовлений договором № 057/106 від 13.06.2014 р. товар на загальну суму 4 552 296, 38 грн.

Також судом встановлено, що 24.02.2015 р. відповідачем та позивачем 2 підписано специфікацію № 4 до договору № 057/106 від 13.06.2014 р. на суму 6 928 032, 00 грн. зі строком поставки товару - 20.03.2015 р. та оплатою після постачання товару на склад позивача 2.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» порушено умови договору № 057/106 від 13.06.2014 р. щодо строків поставки товару, оплаченого Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» відповідно до умов вищевказаного договору.

При цьому, прокурор зазначає, що у відповідача відсутні підстави для утримання грошових коштів, сплачених Державним підприємством «Київський бронетанковий завод», на виконання умов спірного договору.

Нормативно обґрунтовуючи позов, прокурор посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа зобов'язана повернути майно, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

За змістом договору № 057/106 від 13.06.2014 р. (відповідно до специфікації № 1 від 20.10.2014 р.) відповідач зобов'язаний був поставити товар протягом 30 календарних днів з моменту підписання специфікації, тобто, не пізніше 20.11.2014 р.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В той же час, з наявних у справі документів вбачається, що фактично відповідачем поставлено товар за договором № 057/106 від 13.06.2014 р. на суму 4 655 095, 58 грн.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договором № 057/106 від 13.06.2014 р. встановлено, що в частині поставок продукції, він діє до 31.12.2014 р.

Таким чином, приймаючи до уваги, що строк дії договору № 057/106 від 13.06.2014 р. встановлено до 31.12.2014 р., враховуючи відсутність відомостей про його пролонгацію, укладення додаткових угод у порядку, визначеному чинним законодавством України, суд дійшов висновку, що вказаний договір припинився 31.12.2014 р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

При цьому, будь-яких відомостей про повернення грошових коштів Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» відповідачем суду не надано, та, при цьому, вказана обставина не заперечується учасниками провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч.ч. ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, виходячи з вищенаведених норм, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 р. та відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для врахування судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25.02.2015 р. у справі № 910/1913/14, відповідно до якого у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, однак звертає увагу, що в межах даної справі для застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України є припинення підстави (строку дії договору), за якою відповідачем були набуті грошові кошти.

Що ж до здійснення відповідачем поставки товару на підставі специфікації № 4 від 24.02.2015 р., суд відзначає, що така поставка здійснювалась поза межами терміну дії договору № 057/106 від 13.06.2014 р. та, відповідно, відносини сторін щодо такої поставки вищевказаним договором не регулюються.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що внаслідок фактичної поставки відповідачем товару, вказаного у специфікації № 4 від 24.02.2015 р., між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов про обґрунтованість вимог прокурора про стягнення з відповідача безпідставно одержаних коштів на користь Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» у розмірі 5 031 254, 31 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених прокурором вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку задоволення позову.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» та Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» задовольнити.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Сталь Лтд» (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 12, оф. 11, код ЄДРПОУ 37955491), повернути Державному підприємству «Київський бронетанковий завод» (04119, м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А, код ЄДРПОУ 14302557) грошові кошти у розмірі 5 031 254, 31 (п'ять мільйонів тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят чотири грн. 31 коп.) грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 22.04.2015 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Демидов В.О.