Постанова № 43764220, 22.04.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 920/1749/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015р. у справі господарського суду№920/1749/14 Сумської області за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доСумського національного аграрного університету про за участю представників сторін: позивача - відповідача - стягнення 65 111,55грн. Прокофьєва Л.В. дов. № 14-4 від 13.01.2015 не з'явився В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Сумського національного аграрного університету про стягнення з відповідача на користь позивача 0,02грн. основного боргу, інфляційних втрат у розмірі 8917,76грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 11105,84грн., пені у розмірі 23161,28грн., 7% штрафу з простроченої суми у розмірі 21926,65грн., а всього 65111,55грн., за прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по виконанню умов договору купівлі-продажу природного газу №12/87-ТЕ-29 від 28.09.2012р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.11.2014 (суддя Лиховид Б.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 (судді Пуль О.А., Білоусова Я.О., Шевель О.В.) позовні вимоги задоволено (з урахуванням зменшення судом розміру пені на 11580,64грн.), стягнуто з відповідача 0,02грн. основного боргу, 11580,64грн. пені, 21926,65грн. штрафу, 11105,84грн. 3% річних, 8917,76грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення судами розміру пені на 11580,64грн., ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зменшення судами розміру пені на 11580,64грн. та прийняти в скасованій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі . В решті оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Сумський Національний аграрний університет проти касаційної скарги заперечує, вважає судові рішення в частині зменшення розміру пені справедливими та обґрунтованими, просить залишити судові рішення судів попередніх інстанцій в силі, а касаційну скаргу відхилити.

Заслухавши пояснення присутнього представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 28.09.2012 був укладений договір №12/87-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу у 2012 році, який підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печатками сторін та визнаний судами таким, що відповідає вимогам, передбаченим ст.ст.628, 639 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2012 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору.

Згідно із п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вирішуючи справу по суті, суди виходили з того, що відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" свої зобов'язання відповідно до договору №12/87-ТЕ-29 від 28.09.2012 виконало. Факт поставки природного газу відповідачу у 2012 році підтверджується, зокрема, Актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2012р., від 31.10.2012р., від 30.11.2012р., від 31.12.2012р., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін та відповідачем не оспорювався.

Відповідач Сумський національний аграрний університет свої зобов'язання за договором №12/87-ТЕ-29 від 28.09.2012р. виконував неналежним чином, а саме оплату за отриманий природний газ здійснював з простроченням, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача на свою користь залишку основного боргу у розмірі 0,02грн.станом на 01.04.2014, а також пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає позовні вимоги частково в частині суми основного боргу, 3% річних, штрафу та інфляційних втрат та зазначав, що ним було вчинено всі належні від нього дії щодо отримання субвенції з бюджету та забезпечення розрахунку з позивачем за отриманий природний газ.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно із ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Аналогічна норма щодо виконання зобов'язань міститься в ст.526 Цивільного кодексу України, а відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що відповідач порушував вимоги вказаних норм та умови укладеного між сторонами договору, а саме допускав прострочення виконання грошового зобов'язання. За таких обставин, суди дійшли до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, за несвоєчасну оплату отриманого відповідачем природного газу, позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача пені у розмірі 23 161,28грн. та штрафу у розмірі 21926,65грн.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного природного газу у вигляді стягнення пені та 7% штрафу передбачена п.7.2 договору №12/87-ТЕ-29 від 28.09.2012р., згідно якого у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення платежу понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі семи відсотків від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч.2 ст.343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, проте розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу передбачені умовами договору, пеня та штраф нараховані з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому позовні вимоги в зазначеній частині визнані судами обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. на підставі ст.ст.549-552 Цивільного кодексу України.

Однак, при цьому суди попередніх інстанцій скористались правами, передбаченими ст.551 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського Кодексу та ч.1 п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Частина третя статті 551 ЦК України встановлює,, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України також встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Ч. 1 п.3 ст.83 ГПК України передбачає, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій враховано, що відповідач Сумський Національний аграрний університет є вищим навчальним закладом державної форми власності, за Договором отримував газ для виробництва теплової енергії, що споживається в навчальних корпусах, гуртожитках та населенням.

Університет є отримувачем субвенцій з Держбюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, відповідачем було вчинено всі належні дії щодо забезпечення своєчасного розрахунку з позивачем за отриманий природний газ, по мірі отримання міжбюджетних трансфертів субвенцій університет погашав заборгованість за спожитий газ, відповідачем сума основного боргу фактично сплачена перед позивачем у повному обсязі.

Враховуючи принципи добросовісності, розумності та справедливості, закріплені в ст.3 Цивільного Кодексу України та, керуючись ст.233 ГК і ст.551 ЦК України, суди дійшли до висновку про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 50%. Штраф було стягнуто в повному заявленому обсязі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що позивачем ПАТ НАК "Нафтогаз України" було у жовтні 2014 року заявлено позов, в тому числі про стягнення неустойки - пені та штрафу по заборгованості станом на 31.12.2012 року, по яких статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено скорочений строк позовної давності в один рік.

Згідно із ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сумський Національний аграрний університет не заявляв під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій клопотання про застосування позовної давності, тому суди попередніх інстанцій підставно не застосували позовну давність.

Щодо стягнення з відповідача 11105,84грн. 3% річних та 8917,76грн. інфляційних збитків, то суди виходили з того, що згідно із ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, суди дійшли висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних збитків є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято законні, обґрунтовані та справедливі рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015р. у справі №920/1749/14 господарського суду Сумської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова