Постанова № 43763977, 22.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. Справа № 922/221/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - не з'явився;

першого відповідача - Білик Н.В. (довіреність б/н від 21.01.2015 року);

другого відповідача -Дребот І.А. (довіреність б/н від 18.02.2015 року);

третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2052Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2015 року у справі №922/221/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", м. Київ

до 1.Приватного підприємства "Зірка-2004", м. Харків,

2. Приватного підприємства "АОСТА", смт. Мала Данилівка, Харківська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, м. Харків

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.10.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською М.М. та зареєстрований в реєстрі за №1758, що укладений між ПП "Зірка-2004" та ПП "АОСТА" в частині відчуженні вбудованих нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 190 кв.м., а саме: перший поверх - №48-15,3 кв.м., №49-19,8 кв.м., №50-15,7 кв.м., №51-22,6 кв.м., №65-40,2 кв.м., №65а-13,8 кв.м., №65б-28,3 кв.м., №Іа-2,1 кв.м., №IV (частково) - 32,2 кв.м.. за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 39 (літ.А-5) та повернути сторони договору у первісний стан;

2) зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції провести державну реєстрацію припинення права власності на нерухоме майно Приватного підприємства "АОСТА" (код ЄДРПОУ 39239018), а саме - вбудованих нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 190 кв.м., а саме: перший поверх - №48-15,3 кв.м., №49-19,8 кв.м., №50-15,7 кв.м., №51-22,6 кв.м., №65-40,2 кв.м., №65а-13,8 кв.м., №65б-28,3 кв.м., №Іа-2,1 кв.м., №IV (частково) - 32,2 кв.м. за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 39 (літ.А-5);

3) зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції провести державну реєстрацію виникнення права власності на нерухоме майно, а саме - вбудованих нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 190 кв.м., а саме: перший поверх - №48-15,3 кв.м., №49-19,8 кв.м., №50-15,7 кв.м., №51-22,6 кв.м., №65-40,2 кв.м., №65а-13,8 кв.м., №65б-28,3 кв.м., №Іа-2,1 кв.м., №IV (частково) - 32,2 кв.м. за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 39 (літ.А-5) за Приватним підприємством "Зірка-2004" (код ЄДРПОУ 32950347).

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.03.2015 року у справі №922/221/15 (суддя Ольшанченко В.І.) в позові до Приватного підприємства "Зірка-2004" відмовлено повністю. В позові до Приватного підприємства "АОСТА" відмовлено повністю. В позові до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції відмовлено повністю.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2015 року у справі №922/221/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2015 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 22.04.2015 року.

21.04.2015 року від представника другого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6512), в якому він вважає апеляційну скаргу позивача необґрунтованою та безпідставною, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач та третя особа, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку представників в судове засідання.

Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№6514 від 21.04.2015 року), в якому він просить перенести судове засідання на іншу дату у зв'язку з його відрядженням.

Розглянувши заявлене клопотання представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог статті 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Відповідно до пункту 3.9.2 ч. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію позивача достатньо повно викладено в апеляційній скарзі, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача та третьої особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідачів, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

05.08.2013 р. між позивачем та ПП "Зірка-2004" був укладений договір оренди приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В. та зареєстрований в реєстрі за №3266, (надалі - договір оренди), за яким орендодавець (ПП "Зірка-2004") передає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 190,0 кв.м., розташовані за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 39 (Літ. А- 5): перший поверх - №48 - 15,3 кв.м., №49 - 19,8 кв.м., №50 - 15,7 кв.м., №51 - 22,6 кв.м., №65 - 40,2 кв.м., №65а - 13,8 кв.м., №65б - 28,3 кв.м., №Іа - 2,1 кв.м., №IV (частково) - 32,2 кв.м., згідно технічного паспорту №80431, виготовленого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 30.01.2013 р. для розміщення відділення ПАТ "ВБР".

Згідно з п. 5.1 договору оренди строк оренди встановлено з 05.08.2013 р. до 05.08.2018 р. включно.

05.08.2013 р. між сторонами договору оренди був підписаний акт прийому-передачі майна за договором оренди приміщення без зауважень.

05.08.2013 р. договір оренди був внесений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується копією витягу за індексним номером 7557589.

У п. 10.4 договору оренди сторони домовились, що орендар не відмовляється від свого переважного права, передбаченого чинним законодавством України, стосовно придбання приміщення у разі продажу орендодавцем об'єкту оренди третім особам за ціною орендодавця.

Відповідно до п. 10.5 договору оренди орендар, як сторона договору, погоджується, що у випадку, якщо орендодавець прийме рішення про відчуження приміщення, права орендаря згідно цього договору продовжують діяти відносно нового власника на весь термін дії цього договору, про що орендодавець зобов'язується повідомити такого нового власника до моменту відчуження приміщення.

17.10.2014 р. між відповідачами ПП "Зірка-2004" та ПП "АОСТА" був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською М.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1758 (надалі - договір купівлі-продажу), за яким продавець (ПП "Зірка-2004") передає у власність покупця, а покупець (ПП "АОСТА") набуває у власність нежитлові приміщення підвалу № І-ІІІ, VIII-XVII, XVI-a, XVI-б площею 297,5 кв.м., цокольного поверху № 1-3, 7-25 27, 24а, 24б, І, площею 488,0 кв.м., 1-го поверху №36, 38, 39, 39а, 39б, 40, 42, 46, 47, 43, 44, 44а, 44б, 45, 48-54, 58, 58а, 58б, 59, 59а, 59б, 60, 60а, 61-63, 63а, 64, 64а, 65, 65а, 65б, І, Іа, ІІ, IV-VII, IX-XIV площею 944,2 кв.м. в літ. "А-5" загальною площею 1729,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 39.

У п. 1.4 договору купівлі-продажу продавець свідчить, що згадане в договорі майно на момент укладання цього договору не продане, не подароване, не відчужене іншим способом, завдатків за майно від інших осіб не отримано, договори управління щодо нього не укладалися, жодних прав на нього (в тому числі - права користування) у третіх осіб не має. Внаслідок відчуження вищевказаного майна не буде порушене прав та законних інтересів інших осіб.

Згідно з п. 4.1 зазначеного договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати за даним договором вищевказані нежитлові приміщення, вільні від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб.

17.10.2014 р. сторонами договору купівлі-продажу був підписаний акт приймання-передачі нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу без зауважень.

17.10.2014 р. договір купівлі-продажу був внесений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською М.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується копією витягу за індексним номером 28279982.

Як зазначає позивач, серед приміщень, що придбані на підставі наведеного договору купівлі-продажу, є і орендовані ПАТ "ВБР" приміщення першого поверху загальною площею 190,0 кв.м., а саме: приміщення №48 - 15,3 кв.м., №49 - 19,8 кв.м., №50 - 15,7 кв.м., №51 - 22,6 кв.м., №65 - 40,2 кв.м., №65а - 13,8 кв.м., №65б - 28,3 кв.м., №Іа - 2,1 кв.м., №IV (частково) - 32,2 кв.м., що стало підставою для звернення з позовом до господарського суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що посилання позивача на норми статей 626, 628, 629, 659, 759, 760, 777 ЦК України та статей 283, 284, 289 ГК України, як на підставу для визнання спірного договору недійсним є помилковим, оскільки жодна з правових норм, на які він посилається, не містить такого правового наслідку, як визнання угоди недійсною, а вони є загальними нормами, що визначають поняття права власності, його зміст та здійснення права власності, підстави його набуття та можливість пред'явлення позову власником про визнання права власності, якщо це право оспорюється, а також встановлюють вимогу щодо обов'язковості договору. Отже, позовні вимоги до відповідачів ПП "Зірка-2004" та ПП "АОСТА" необґрунтованими, недоведеними та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі, оскільки позивачем невірно вибраний спосіб захисту, який не захищає переважне право орендаря.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки переважне право на придбання орендованого приміщення не є підставою для визнання недійсним договору.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Дана стаття надає наймачеві переважне право придбати річ, що є об'єктом найму в разі її продажу наймодавцем. Порядок реалізації цього права наймачем законом не визначений. Наймодавець, який бажає продати річ, що передана в найм, зобов'язаний перш за все повідомити наймача про свій намір та про умови продажу. І лише в разі відмови наймача купити річ на запропонованих умовах наймодавець вправі запропонувати річ іншим особам. Але якщо немає бажаючих купити річ на умовах, запропонованих наймодавцем, і він погодиться продати її на умовах, які задовольняють наймача, останній знову має переважне право на купівлю речі.

Згідно з п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексові, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ч. і ст. 207 ГК судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. №з, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року - №13 та від 25 травня 1998 р. №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", встановлено, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до пункту 2 якої встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За таких обставин, місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що посилання позивача на норми статей 626, 628, 629, 659 759, 760, 777 ЦК України та статей 283, 284, 289 ГК України, як на підставу для визнання спірного договору недійсним є помилковим, оскільки жодна з правових норм, на які він посилається, не містить такого правового наслідку, як визнання угоди недійсною, а вони є загальними нормами, що 1 визначають поняття права власності, його зміст та здійснення права власності, підстави його набуття та можливість пред'явлення позову власником про визнання права власності, якщо це право оспорюється, а також встановлюють вимогу щодо обов'язковості договору.

Відповідно до ст. 659 ЦК України продавець зобов'язаний попередити покупця про права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). Однак зазначена норма, у разі невиконання цієї вимоги, наділяє правом саме покупця вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, а не визнання його недійсним за позовом ПАТ «ВБР».

Що ж стосується посилання на норми статей 759, 760, 777 ЦК України та і статей 283, 284, 289 ГК, то вони визначають поняття договору найму, оренди майна (статті 759 ЦК України і 283 ГК), предмет договору найму й умови договору оренди (статті 760 ЦК України і 284 ГК), а також переважні права наймача і викуп (приватизацію) об'єкта оренди (статті 777 ЦК України, 289 ГК), які також не передбачають таких правових наслідків, як визнання угоди недійсною, а порядок їх захисту здійснюється шляхом звернення з позовом про перевід прав наймача чи покупця у разі укладання договорів найму чи купівлі-продажу з третіми особами без дотримання зазначених вимог закону. Крім того, позивачу слід було врахувати, що відповідно до вимог ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять як права, так і обов'язки наймодавця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.10.2007 р. по справі №20-12/070.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що місцевим судом правомірно визнано позовні вимоги до відповідачів ПП "Зірка-2004" та ПП "АОСТА" необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем невірно вибраний спосіб захисту, який не захищає переважне право орендаря. Разом з тим, в позовних вимогах до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції місцевий суд також правомірно відмовив, оскільки Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції є третьою особою, а до третьої особи неможна заявляти позовні вимоги.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом України.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що наведені позивачем доводи не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2015 року у справі №922/221/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 23.04.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.