Постанова № 43763955, 22.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. Справа № 922/5470/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Царенко Ю.І., (довіреність б/н від 05.03.2015 р.);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2023Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2015р. у справі №922/5470/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків,

про стягнення 294450,51 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (відповідача), посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг №00007381 від 24.05.2013 р. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.02.2015р. у справі №922/5470/14 (суддя Макаренко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" основну заборгованість за період з 16.01.2014 р. по 29.03.2014 р. в розмірі 11132,87 грн., збитки (реальні збитки) в розмірі 37 732,69 грн., пеню в розмірі 758,64 грн., 3% в розмірі 287,74 грн. та 998,24 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Видано наказ.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області 10.02.2015р. у справі №922/5470/14 в частині відмови у стягненні 228212,08 грн. збитків, 1115,00 грн. штрафу, 879,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 14331,85 грн. та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, а саме: Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (Ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 61140, АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", (ідентифікаційний код 35571472, місцезнаходження: 02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, ЇВ, п/р 26004011991000, Філія "КІБ" ПАТ "Креді Агріколь Банк", м. Київ, МФО 300379) 294 450,51 грн. (двісті дев'яносто чотири тисячі чотириста п'ятдесят тисяч гривень 51 копійок), а саме: основну суму заборгованості за період з 16.01.2014р. по 29.03.2014р. в розмірі 11 132,87грн., збитки у розмірі 265 944,77грн., штраф у розмірі 1 115,00 грн., пеню в розмірі 758,64 грн., 3% з розмірі 287,74грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 879,64грн., неустойка 14 331,85грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, до канцелярії суду повернулась ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Вищий господарський суд України в абз. 3 пункту 3.9.1 Постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначив, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, у відповідності до вимог процесуального законодавства судом були вжиті належні заходи щодо повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього в судовому засіданні уповноваженого представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

24.05.2013 року між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем (Лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00007381.

Згідно з преамбулою Додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий спільно іменується як "Контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до Контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі Об'єкту лізингу Лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому Контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими застосованими положеннями українського законодавства (надалі - Контракт).

Відповідно до п.3.1. Контракту предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - "Об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації Лізингоодержувача та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір Дилера-продавця, у якого Порше Лізинг Україна придбавало Об'єкт лізингу.

Відповідно до п.4.1. Контракту Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкт лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

В п.6.1. Контракту сторони домовилися про те, що для експлуатації Об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе:

- відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування;

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов'язаний з оплати та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт Об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або пов'язані з Контрактом).

За умовами п.6.5. Контракту лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених Контрактом.

Таким чином, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа (т. 1 а.с. 32-35).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за Контрактом належним чином, передав відповідачу, а відповідач прийняв Об'єкт лізингу - транспортний засіб транспортний засіб: VW, модель - T5GP Коmbi 2. 0 I TDI, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, рік виробництва - 2013, колір сірий, державний номер НОМЕР_2, вартість Об'єкту лізингу 306225,00 грн., авансовий платіж - 61 245,00 грн., що підтверджується актом Прийому передачі №00007381 від 24.05.2013 р. (т.1 а.с. 36).

На виконання п.6.5. Контракту позивач надіслав на адресу відповідача рахунки-фактури на оплату лізингових платежів за січень, лютий та березень 2014 р., про що свідчать надані позивачем копії рахунків-фактур №00174935 від 02.01.2014 р. на суму 6 794,84 грн., №00180820 від 03.02.2014 р. на суму 7 110,58 грн. та №00186869 від 03.03.2014 р. на суму 8 731,08 грн. (т.1 а.с.45-47).

Проте, відповідач в узгоджені сторонами терміни оплати лізингових платежів рахунки-фактури не оплатив, внаслідок чого станом на 18.08.2014 р. у відповідача утворилась заборгованість за лізинговими платежами за період з 16.01.2014 р. по 29.03.2014 р. в розмірі 11 132,87 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком (т.1 а.с. 16).

За умовами п.п. 12.6.1. п.1.2.6. Контракту має право в односторонньому порядку розірвати цей Контракт/відмовитись від Контракту, та, також серед іншого, право на повернення Об'єкту лізингу, зокрема у випадку якщо Лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Згідно з п.12.9. Контракту у разі припинення лізингу відповідно до п.12 Контракту, відмови Лізингоодержувача, придбати Об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2. Контракту, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення Об'єкта лізингу відповідно до інших положень Контракту, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу за свій власний рахунок відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між ринковою вартістю Об'єкт лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття виплат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Позивач надіслав відповідачеві вимогу (вих. № 00007381 від 17.03.2014 р.) про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (т.1 а.с. 71-73). Ці вимоги відповідачем отримано 18.03.2014 р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 73), але відповідач відповіді на дані вимоги не надав, заборгованість не сплатив, Об'єкт лізингу позивачеві не повернув.

За умовами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Враховуючи вкладене, місцевий суд дійшов вірного висновку, що датою розірвання Контракту є дата отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору - 18.03.2014 р.

З огляду на викладені обставини позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 11132,87 грн. основного боргу за період з 16.01.2014 р. по 29.03.2014р., 220 665,54 грн. збитків (упущеної вигоди), 45 279,23 грн. збитків (реальних збитків), 1115,00 грн. штрафу, 758,64 грн. пені, 287,74 грн. 3% річних, 879,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 14 331,85 грн. неустойки.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за період з 16.01.2014 р. по 29.03.2014 р. в розмірі 11132,87 грн., збитків (реальні збитки) в розмірі 37 732,69 грн., пені в розмірі 758,64 грн., 3% річних в розмірі 287,74 грн., суд першої інстанції зазначив, що вони є обґрунтованими, з огляду на наступне.

В силу ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідачем доказів оплати заборгованості не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції, отже місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу за період з 16.01.2014 р. по 29.03.2014 р. в розмірі 11132,87 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 8.2.1. п.8.2. Контракту у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання, мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірного нарахування позивачем пені в розмірі 758,64 грн., що відповідає вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до п.п.8.2.2. п.8.2. Контракту у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати надіслані позивачем (п.8.3.1. договору: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку вимогу).

При цьому за умовами п.п.8.3.1. п.8.3. Контракту якщо Лізингоодержувач прострочить виплату Лізингового платежу протягом більш ніж на 10 (десяти) робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Контракту сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Контрактом.

В матеріалах справи містяться нагадування про несплату, які були надіслані позивачем на адресу відповідача, а саме:

- перше нагадування від 03.10.2013 року - штраф 123,22 грн.,

- друге нагадування від 16.10.2013 року - штраф 163,89 грн.,

- третє нагадування від 05.11.2013 року - штраф 205,00 грн.,

- третє нагадування від 18.11.2013 року - штраф 205,42 грн.,

- третє нагадування від 04.12.2013 року - штраф 206,25 грн.,

- третє нагадування від 16.12.2013 року - штраф 208,02 грн.,

- третє нагадування від 03.01.2014 року - штраф 207,75 грн.,

- третє нагадування від 16.01.2014 року - штраф 208,50 грн.,

- третє нагадування від 05.02.2014 року - штраф 221,50 грн.,

- третє нагадування від 17.02.2014 року - штраф 222,00 грн.,

- третє нагадування від 17.03.2014 року - штраф 255,25 грн. (т.1 а.с. 48-58).

Враховуючи те, що позивач не надав до суду ні першого, ні другого нагадувань про несплату лізингових платежів за рахунками-фактурами, які є предметом розгляду даної справи і те, що умовами Контракту не передбачено можливості стягнення штрафу за направлення кількох третіх вимог, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1115,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 287,74 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Разом з тим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 879,64 грн., неустойки в розмірі подвійної плати за користування Об'єктом оренди в розмірі 14 331,85 грн., штрафу в розмірі 1115,00 грн., збитків (упущеної вигоди) в розмірі 220 665,54 грн. та збитків (реальних збитків) в розмірі 7 546,54 грн., з огляду на наступне.

В обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування Об'єктом лізингу в розмірі 14 331,85 грн., позивач посилається на положення ч. 2 ст. 785 ЦК України, в якій визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Такі твердження позивача є неправомірними, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Таке ж положення міститься у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відповідно до якої відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлені цим Законом.

Наслідки неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені у ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", зокрема у п. 6, який передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Приписами ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України установлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Аналіз вказаних норм матеріального права надає суду підстави для висновку про те, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.

Наведена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18.12.2012 року у справі № 3-68гс12.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі у розмірі подвійної плати за користування Об'єктом лізингу в розмірі 14 331,85 грн. задоволенню не підлягають.

Позивач в обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача 879,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами зазначає, що відповідач, не виконавши зобов'язання щодо сплати основної суми заборгованості відповідно до умов договору, фактично утримував належні позивачеві грошові кошти без достатньої правової підстави, а отже користувався чужими грошовими коштами.

При цьому позивач посилається на ч. 1 ст. 8 ЦК України, якою визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином правова позиція позивача з приводу нарахування зазначених процентів полягає у проведенні аналогії щодо застосування ст. 1048 ЦК України.

Дослідивши дані вимоги позивача та проаналізувавши його доводи, суд дійшов такого висновку.

Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Приписами ст. 806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Зі змісту укладеного сторонами договору вбачається, що сторони не визначили ані розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, ані відповідної формули, за якою позивач здійснюватиме нарахування відповідачеві процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому чинним законодавством не передбачено можливості застосування до договору фінансового лізингу положень про позику, договори лізингу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні правовідносини, тому застосування до спірних правовідносин положень статті 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України в постанові від 27.12.2010 року по справі № 9/67-38.

З огляду на вище викладені приписи закону суд вважає, що позивач безпідставно нарахував відповідачеві до стягнення 879,64 грн. процентів за користування чужими грошовими коштам, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині слід залишити без задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 220 665,54 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Приписами ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

За змістом ст. 623 ЦК України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 р. у справі №42/266-6/492).

При цьому відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Однак, позивач не надав доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди).

У даній справі позивач кваліфікує збитки як несплачені відповідачем грошові кошти за користування Об'єктом лізингу, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 ЦК України та свідчить про обрання невірного способу захисту.

Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Доказів проведення таких дій позивачем до судам першої та апеляційної інстанції не надано.

Отже, позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

За таких обставин судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 220665,54 грн. є неправомірними і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків (реальних збитків) в розмірі 45 279,23 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. п. 3, 4, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до положень статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

З метою супроводження процесу повернення заборгованості Об'єкта лізингу між позивачем (замовником) та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" (агентством) було укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг б/н від 21.06.2012 р. (а.с. 74-79), за умовами п.1 якого замовник доручає, а агентство приймає на себе зобов'язання надати замовнику юридично-консультаційні послуги відповідно до умов договору, а замовник - прийняти та оплатити їх.

На виконання умов даного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Тріпл Сі" було надано позивачу юридично-консультаційні послуги по поверненню Об'єкту лізингу на загальну суму 37 732,69 грн., про що свідчать акт наданих послуг №185 від 31.01.2014 р., рахунок-фактура №185 від 31.01.2014 р., рахунок-фактура №198 від 28.02.2014 р., акт наданих послуг від 28.02.2014 р., рахунок-фактура №233 від 11.04.2014 р., акт наданих послуг №233 від 11.04.2014 р., рахунок-фактура №250 від 23.04.2014 р., акт наданих послуг №250 від 23.04.2014 р., виконавчий напис №611 від 11.04.2014 р., акт опису й арешту майна від 23.04.2014 р. та постанова про закінчення виконавчого провадження №42959899 від 23.04.2014 р.

Згідно з розділом 6 договору про надання юридично-консультаційних послуг б/н від 21.06.2012 р. замовник виплачує агентству ціну юридично-консультаційних послуг, без ПДВ.

Позивач, в свою чергу, оплатив надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Тріпл Сі" послуги по поверненню Об'єкту лізингу в повному обсязі на загальну суму 37 732,69 грн., про що свідчать платіжні доручення: №500014900 від 11.02.2014 р., №50015421 від 06.03.2014 р., №50016356 від 17.04.2014 р. та №50013486 від 25.04.2014 р., з яких: витрати у зв'язку зі стягненням заборгованості в досудовому порядку в розмірі 1548,00 грн., витрати у зв'язку з вчиненням виконавчого напису в розмірі 3500,00 грн., витрати у зв'язку з поверненням об'єкту лізингу в розмірі 31084,69 грн. та витрати у зв'язку зі зверненням до суду з метою стягнення заборгованості в судовому порядку в розмірі 1600,00 грн.

Отже, позивачем було понесено витрат на оплату послуг, наданих ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", на загальну суму 37732,69 грн.

За умовами п.13.5. Контракту Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (повернення) Об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням Об'єкту лізингу.

Позивач у позові та в апеляційній скарзі зазначає, що ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" є платником податку на додану вартість, тому витрати, понесені позивачем у зв'язку зі зверненням до ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", підлягають стягненню з урахуванням ПДВ - в розмірі 45 279,23 грн., оскільки позивач є платником ПДВ (розрахунок: 1548,00 грн. + 3500,00 грн. + 31 084,69 грн. + 1600,00 грн.) * 20% = 37732,69 грн. * 20% = 45 279,23 грн.) (т.1 а.с. 7).

Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено нарахування податку на додану вартість на суми понесених збитків і те, що доказів сплати позивачем суми податку на додану вартість з перерахованих позивачем на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Тріпл Сі" сум, позивачем до суду надано, суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків (реальних збитків) обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково в розмірі 37 732,69 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків (реальних збитків) в розмірі 7 546,54 грн., суд вважає за необхідне відмовити у зв'язку з безпідставним пред'явленням до стягнення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основної заборгованості за період з 16.01.2014 р. по 29.03.2014 р. в розмірі 11 132,87 грн., збитків (реальних збитків) в розмірі 37 732,69 грн., пені в розмірі 758,64 грн. та 3% в розмірі 287,74 грн. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 879,64 грн., неустойки в розмірі подвійної плати за користування Об'єктом оренди в розмірі 14331,85 грн., штрафу в розмірі 1115,00 грн., збитків (упущеної вигоди) в розмірі 220 665,54 грн. та збитків (реальних збитків) в розмірі 7 546,54 грн. слід відмовити. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2015 року у справі №922/5470/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2015 року у справі №922/5470/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.04.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.