Постанова № 43763914, 24.04.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2015 р. Справа № 909/34/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л.., Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року по справі №909/34/14 за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Техмаш" про стягнення заборгованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Рочняк О.В.) рішенням від 18 березня 2014 року по справі №909/34/14 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Техмаш" на користь ОСОБА_2 1268,19 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати. Припинив провадження у справі в частині стягнення 1363,34 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати. У решті позовних вимог відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить Львівський апеляційний господарський суд скасувати частково рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року по справіі №909/34/14 та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України. Відповідач визнав факт заборогованості з виплати 2631,53 грн. заробітної плати при звільненні позивача. Відтак суд повинен був стягнути з відповідача як заборговану заробітну плату, так і його середній заробіток за весь час затримки виплати належних позивачу сум розрахункових. Позиція Конституційного Суду України про початок відліку строку при зверенні з позовом про стягнення середньомісячного заробітку обмежує гарантоване ст. 55 Конституції України право особи на звернення до суду.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2, матеріали справи №909/34/14 і вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року по справі №909/34/14 слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно з матеріалами справи у січні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Техмаш" про стягнення заборгованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням поданих уточнень позивач просив суд стягнути з відповідача 2 631,53 грн. заборгованої заробітної плати та 19 379,80 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14 березня 3013 року до 18 березня 2014 року.

Постановляючи оскаржене рішення Господарський суд Івано-Франківської області виходив із наступних підстав і обставин.

ОСОБА_2 працювала у ТзОВ "Завод "Техмаш" завідуючою медпунктом. Наказом від 13 березня 2013 року №15-к ОСОБА_2 звільнена з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпУ України з 13 березня 2013 року, про що зроблено відповідний запис запис у її трудовій книжці.

Позовна заява подана до господарського суду Івано-Франківської області, який розглядає справу №909/244/13-г про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Техмаш" (ідентифікаційний код 32364153). Провадження у справі №909/244/13-г про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Техмаш" порушене ухвалою від 26 березня 2013 року. Ухвалою від 27 червня 2013 року затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Техмаш", куди включено заборгованість боржника щодо виплати заробітної плати та аліментів на загальну суму 1681607,01 грн. У тому числі станом на 26 березня 2013 року заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_2 становить 1363,34 грн. і ця сума входить у загальну суму, включенув реєстр вимог кредиторів.

Разом з тим відповідач надав суду довідку про те, що заборгованість з оплати праці перед ОСОБА_2 станом на 17 березня 2014 року становить 2631,53 грн.

Тому суд в частині стягнення 1363,34 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати припинив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Суд керувався положеннями ч. 4 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про те, що у разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Решту вимог позивача щодо стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати в сумі 1268,19 грн. суд визнав обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення виходячи із приписів статті 47 КЗпП України про те, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Суд встановив, і цей факт визнали сторони, що з моменту звільнення до теперішнього часу позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі. Тому суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 березня 2013 року до 18 березня 2014 року у сумі 19379,80 грн. з тих підстав, що у позивача не виникло право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку до проведення з ним остаточного розрахунку.

Такого висновку суд дійшов на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4рп/2012 у справі №1-5/2012, положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України, п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Відповідно до вимог частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Як роз'яснено п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Верховний Суд України у постанові від 29 січня 2014 року, прийнятій з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до вимог ст. 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України у день звільнення ОСОБА_2 (13 березня 2013 року) ТзОВ "Завод "Техмаш" зобов'язане було виплатити їй усі належні працівникові суми.

З доданих до позовної заяви розрахункових листів слідує, що станом на початок березня 2013 року заборгованість ТзОВ "Завод "Техмаш" з виплати заробітної плати ОСОБА_2 становила 7276,82 грн., а станом на 31 березня 2013 року заборгованість ТзОВ "Завод "Техмаш" з виплати заборгованої заробітної плати ОСОБА_2 становила 2718,73 грн.

Станом на 17 березня 2014 року заборгованість з оплати праці перед ОСОБА_2 становила 2631,53 грн. При цьому частина із цієї суми 1363,34 грн. входить у загальну суму, включену в реєстр вимог кредиторів ТзОВ "Завод "Техмаш", затверджений ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 27 червня 2013 року.

Отже відповідач не провів розрахунку з ОСОБА_2 при її звільненні у строки, визначені ст. 116 КЗпП України. Також у матеріалах справи відсутні докази проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_2 і цей факт унеможливлює застосування до ТзОВ "Завод "Техмаш" відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу - стягнення на користь позивача його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим на виконання приписів частини першої статті 117 КЗпП України ТзОВ "Завод "Техмаш" після проведення фактичного розрахунку із ОСОБА_2, як із звільненим працівником, повинне виплатити ОСОБА_2 її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. А ОСОБА_2 вправі у встановлений законом строк звернутись до ТзОВ "Завод "Техмаш" щодо сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Львівський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року по справі №909/34/14 постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Скаржник належними і допустимими доказами не спростував висновків суду першої інстанції.

За змістом ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року у справі №909/34/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.

суддя Кордюк Г.Т.