Постанова № 43763882, 21.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа№ 910/220/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Сухового В.Г.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Хитрова Л.В.

від відповідача - Ліповуз Д.І.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2015 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа - Гарант»

про стягнення 13 230, 49 грн., -

Постанову принято 21.04.2015 в зв`язку із оголошенням перерви в судовому засіданні відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «СК «Інгосстрах» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «СК «Альфа-Гарант»» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 позовні вимоги були задоволені частково.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в сумі 10679,42 грн.

Ухвалою суду від 06.03.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду в складі колегії: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Верховця А.А. від 31.03.2015 у зв`язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. у відпустці, для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Жук Г.А.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 по справі призначений повторний автоматичний розподіл.

Згідно із протоколом про повторний автоматичний розподіл справ, для розгляду апеляційних скарг визначений склад колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Суховий В.Г.

Ухвалою суду від 21.04.2015 апеляційні скарги прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Суховий В.Г. та визначено, що розгляд скарги відбудеться 21.04.2015.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

03.12.2013 між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту MRH0CPS-13B34SW.

Відповідно до п.5 договору був застрахований транспортний засіб Богдан 211040 д.н.з. АА49570В.

17.05.2014 о 15 год. 00 хв. в Жовтневому районі м. Маріуполі по пр. Металургів біля будинку № 65 гр. відбулася ДТП за участі автомобіля ВАЗ 21023, державний номер 692-12 ЕК під керуванням Крилов Д.С. та автомобіля Богдан, держаний номер АА 4957 ОВ, під керуванням водія Манукян О.Р.

Відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29.05.2014 у справі № 263/4722/14-п Крилов Д.С., керуючи автомобілем ВАЗ 21023, державний номер 692-12 ЕК не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, виїжджаючи з прилеглої території АЗС "ТНК" не надав перевагу у русі автомобілю Богдан, держаний номер АА 4957 ОВ, під керуванням водія Манукян О.Р., якому причинена матеріальна шкода, чим Кирилов Д.С. порушив п.п. 2.3(б), 10.2,10.1 Правил дорожнього руху України.

Даною постановою суду Кирилова Д.С. визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Богдан, держаний номер АА 4957 ОВ.

Відповідно до звіту № 212 від 20.05.2014 матеріальний збиток завданий власникові автомобіля автомобілю Богдан, держаний номер АА 4957 ОВ, в результаті пошкодження при ДТП з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 13 740,49 грн.

На підставі договору добровільного страхування позивачем було складено страховий акт № И-1561 від 13.06.2014, а також розраховано суму страхового відшкодування.

Вказаним страховим актом позивачем визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 13740,49 грн.

Вказане страхове відшкодування було в повному обсязі виплачене страхувальнику, що підтверджується платіжним дорученням № 2578 від 18.06.2014.

Звертаючись із позовною заявою, СК «Інгосстрах» обгрунтовує свої вимоги тим, що оскільки ним було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля Богдан, держаний номер АА 4957ОВ позивач, відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», набув право вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Тож, враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля Богдан, держаний номер АА 4957ОВ у позивача виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку - до ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант».

Отже, у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб ВАЗ 21023, державний номер 692-12 ЕК, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю «Богдан», держаний номер АА 4957 ОВ, застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АC/6849233 (діючий станом на 17.05.2014).

Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000 грн., розмір франшизи визначено в сумі 1 000 грн.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 21023, державний номер 692-12 ЕК, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АC/6849233, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Умовами полісу АС/6849233 розмір франшизи встановлено, тому страхове відшкодування має бути зменшено на його суму - 1000 грн.

Частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному автомобілю «Богдан», держаний номер АА 4957 ОВ було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та беручи до уваги те, що розмір збитків розраховується виходячи із вартості матеріального збитку за вирахуванням суми франшизи, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування обґрунтовано була призначена до стягнення частково в розмірі 12 740,49 грн. (13 740,49 грн. - 1 000,00 грн. = 12 740,49 грн.).

Відповідно до поданої відповідачем апеляційної скарги вбачається, що на думку останнього однією із підстав для скасування прийнятого місцевим судом рішення є звернення позивача із відповідною заявою до відповідача про виплату страхового відшкодування як то передбачено нормами ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, зважаючи на наступне.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

28.08.2012 Верховний Суд України за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України у справі № 23/279 від 06.12.2011 зазначив, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріального відшкодування.

Отже, враховуючи вище зазначене, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, у встановленій формі та порядку, не порушуючи норми чинного законодавства України.

Крім того, відповідач, заперечуючи проти заявленої суми страхового відшкодування, зазначив, що така сума повинна мати менший розмір, а саме 10679,42 грн., оскільки позивачем, при визначені розміру страхового відшкодування не був врахований п. 15.11 договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 03.12.2013, відповідно до якого визначено, що у разі, якщо страхова сума складає певну частку вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку, страхове відшкодування визначається пропорційно відношенню страхової суми до дійсної вартості ТЗ на день настання страхового випадку.

Проте, вказане спростовується наступним.

Представником позивача до матеріалів справи при розгляді апеляційної скарги була долучена копія додаткової угоди № 1 від 06.12.2013 до договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 03.12.2013, відповідно до умов якої вбачається, що сторони, а саме: страховик ПАТ «СК «Інгосстрах» та страхувальник ПАТ КБ «Приватбанк» дійшли домовленості про виключення п. 15.11 із договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 03.12.2013.

Не дивлячись на те, що вказана додаткова угода не подавалася представником позивача до суду першої інстанції, колегією суддів даний доказ приймається до уваги як належний та допустимий, враховуючи наступне.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до п. 2 вказаної постанови, визначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні зокрема такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; и не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Крім того, п. 9 Постанови пленуму Вищого господарського суду № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» визначено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК ( 1798-12 ) покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Як вбачається із пояснень, наданих представником позивача в суді апеляційної інстанції, дана додаткова угода № 1 не подавалася суду першої інстанції, оскільки Господарським судом міста Києва не вивчався п 15.11 договору добровільного страхування наземного транспортного засобу та не вимагалося від сторін подання доказів чи заперечень на необхідність застосування вказаного пункту договору при нарахуванні страхового відшкодування.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, дійсно представником відповідача, при поданні до суду відзиву на позовну заяву зазначалося про п.15.11 договору та проте, чому розмір страхового відшкодування має бути визначений саме із врахуванням такого пункту, проте, відповідно до описової частини оскаржуваного рішення місцевого суду, вбачається, що судом зазначено, що відповідач як підставу своїх заперечень, зазначив лише не подання відповідної заяви до відповідача про виплату страхового відшкодування до звернення із відповідним позовом до суду.

Таким чином, зважаючи на те, що вказана додаткова угода № 1 до договору добровільного страхування наземного транспортного засобу має істотне значення для повного всебічного та об`єктивного розгляду спору та вирішення питання щодо вірності визначення розміру страхового відшкодування, суму якого й оспорює відповідач, не заперечуючи в цілому проти наявності у них обов`язку по відшкодуванню завданої шкоди їх страхувальником, колегією суддів дана угода була прийнята як належний та допустимий доказ, в розумінні ст. 33 ГПК України.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» судом першої інстанції обґрунтовано були задоволені частково.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволенні позовні вимоги ПАТ «СК «Інгосстрах», а тому апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі № 910/220/15-г- без змін.

Матеріали справи № 910/220/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.Г. Суховий