Постанова № 43763818, 16.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. справа№ 910/24238/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Задворна Н.М.

відповідача-1 - не з'явилися

відповідача-2 - Кравченко Р.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна»

на рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2015 р.

у справі № 910/24238/14 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Транс»

2. Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»

про відшкодування шкоди в сумі 266 269,81 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Транс» (далі - відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (далі - відповідач-2) про солідарне стягнення з відповідачів 241 927,10 грн шкоди, завданої під час перевезення.

В процесі розгляду справи від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути солідарно з відповідачів 266 269,81 грн шкоди.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.01.2015 р. у справі № 910/24238/14 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 22.01.2015 р. у справі № 910/24238/14, Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що оскільки прийнятий до перевезення ТОВ «Імперіал-Транс» вантаж було доставлено до місця призначення у пошкодженому та непридатному для подальшої реалізації стані, тому для перевізника настала відповідальність за пошкодження вантажу, передбачена договором перевезення та чинним законодавством України. Крім того, оскільки на момент здійснення перевезення вантаж був застрахований ПрАТ «АСК «Інго Україна», тому останній несе солідарну відповідальність разом з відповідачем-1 за пошкоджений вантаж.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/24238/14, а розгляд справи призначено на 17.03.2015 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 р. розгляд справи було відкладено до 02.04.2015 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 р. розгляд справи було відкладено до 16.04.2015 р.

В засідання суду, призначене на 16.04.2015 р., представник відповідача-1 втретє не з`явився, хоча повідомлявся про час і місце розгляду скарги.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.01.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Щедро» та Товариством з обмежено Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» було укладено договір транспортного експедирування № 47.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Згідно з п. 3.1.1 договору експедитор для виконання доручення клієнта здійснює добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладає угоди з третіми особами від свого імені та за рахунок клієнта. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування перевізників, агентів, інших третіх осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення ними договору.

На виконання умов вказаного вище договору, 01.08.2013 р. між ТОВ «Заммлер Україна» (далі - замовник) та ТОВ «Імперіал-Транс» (далі - перевізник) було укладено договір перевезення № zop-428.

Відповідно до п. 2.1 укладеного договору замовник доручає, а перевізник надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок замовника. Перевізник зобов'язується доставити зазначений в заявках замовника вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену в заявках плату.

29.08.2013 р. ТОВ «Заммлер Україна» надало ТОВ «Імперіал-Транс» заявку на перевезення вантажу № ZR-73-1309-018, відповідно до якої перевізник подав до навантаження автомобіль марки «ДАФ», реєстраційний номер АІ 2796 ЕС, з напівпричепом, реєстраційний номер АІ 6884 ХО, під керуванням Шулика О.Є.

29.08.2013 р. ТОВ «Імперіал-Транс», в особі Шулика О.Є., прийняв до перевезення вантаж, а саме: масложирову продукцію та європіддони на загальну суму 238 719,43 грн, що підтверджується актами приймання-передачі товару, товарно-транспортними накладними № Х-000003699 та № Х-000003700.

Місце приймання вантажу м. Харків, пр.-т Ілліча, 120, с. Васіщево, вул. Овочева, 15; вантажоодержувач - Сімферопольська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро», адреса: м. Сімферополь, Євпаторійське шосе, 6.

При виконанні даного перевезення 29.08.2013 р. на об'їзній дорозі Харків-Сімферополь в Новомосковському районі Дніпропетровської області відбулося зіткнення автомобіля марки «Рено», реєстраційний номер АР 8580 АН, під керуванням водія Протасова С.Г з автомобілем перевізника Шулика О.Є.

31.08.2013 р. у пункт призначення ТОВ «Заммлер Україна» було доставлено пошкоджений товар в іншому транспортному засобі - автомобілі «ДАФ», реєстраційний номер АІ 5792 ЕС, з напівпричепом реєстраційний номер АІ 6890 ХО.

У висновку Торгово-промислової палати № О-809 від 14.02.2014 р. було встановлено, що при транспортуванні (перевезенні) вантажу утворився критичний дефект транспортних та споживчих упаковок товару в асортименті, а саме 6939 упаковок в 929 ящиках та 5626 упаковок (розсип) не відповідають вимогам ДСТУ на відповідний вид продукції, медико-біологічним вимогам та санітарним вимогам якості продовольчої сировини та харчових продуктів № 5061-89, Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» з втратою товарного виду та якості на 100%. Дана продукція є неякісною та небезпечною, не може використовуватися за прямим призначенням.

Крім того, у вказаному висновку було встановлено, що загальна сума матеріальних збитків (без врахування ПДВ) складає: збитки від втрати товарного виду та якості товару - 164 240,47 грн; вартість недоставленого товару - 76 900,38 грн.

У зв'язку із викладеними обставинами ТОВ «Торговий дім «Щедро» звернулось з позовом до ТОВ «Заммлер Україна», треті особи ТОВ «Імперіал Транс», ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» про стягнення заборгованості з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору транспортного експедирування № 47 від 02.01.2013 р. у розмірі 237 183,43 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/3436/14 від 20.05.2014 р. позов ТОВ «Торговий дім «Щедро» було задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2014 р. вказане рішення Господарського суду м. Києва було залишено без змін.

Приймаючи рішення, місцевий суд виходив з того, що ні відповідач, ні треті особи не довели, що доставлена частина вантажу одержала пошкодження саме під час ДТП 29.08.2013 р., а не до зазначеної пригоди та/або під час необережного поводження перевізника (та/або інших залучених до перевезення осіб) з вантажем при його перевантаженні після ДТП до іншого транспортного засобу та подальшому перевезенні до пункту розвантаження на іншому транспортному засобі.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводиться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Таким чином, обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 р. по справі № 910/3436/14, мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ГК України).

Відповідно до ст. 308 ЦК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі, якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як передбачено ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Пунктом 17.21 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., передбачено, що за невідповідність наявності вантажу документам на перевезення, недостачу, зіпсування або ушкодження вантажу, який прибув у несправному контейнері або за несправною пломбою вантажовідправника, відповідальність перед вантажоодержувачем несе перевізник, який доставив цей вантаж, якщо не доведе, що недостача, зіпсування, ушкодження вантажу або невідповідність вантажу документам на перевезення сталися з вини вантажовідправника.

Відповідно до п. 15.1 вказаних Правил у разі зіпсування або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.

Однак, в матеріалах справи відсутній відповідний акт, підписаний представниками вантажоотримувача з відміткою останнього про втрату/нестачу вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України).

У відповідності до ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких покладено його виконання, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосередньо виконавця.

У рішенні суду в справі № 910/3436/14 від 20.05.2014 р. судом було встановлено, що в п. 6.2.1 договору транспортного експедирування № 47 від 02.01.2013 р. передбачена відповідальність експедитора, тобто ТОВ «Заммлер Україна» за нестачу/втрату/пошкодження/псування вантажу.

Відповідно до п. 6.2.5 договору експедирування експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Таким чином, саме позивач несе відповідальність за збереження вантажу під час перевезення з моменту його прийняття.

Разом з тим, правовідносини, що склались між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер України» та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», носять інший договірний характер, оскільки виникли на підставі договору страхування.

Так, 23.04.2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» було укладено договір страхування відповідальності транспортного оператора № 202000319.13 (далі - договір страхування).

Відповідно до розділу І п. 1 вказаного договору його предметом є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з відшкодування збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань згідно договорів про надання транспортно-експедиторських послуг, відповідних конвенцій і законодавства, що застосуються стосовно діяльності страхувальника.

Згідно з розділом ІV укладеного договору страховим випадком за договором є виникнення відповідальності страхувальника, зокрема, за збитки у результаті повної або часткової втрати, псування, пошкодження або нестачі вантажу, внаслідок: дорожньо-транспортної пригоди; крадіжки вантажу; намокання вантажу; пожежі; недотримання температурного режиму; операцій з обробки вантажу на території транзитних складів субпідрядниками страхувальника, а саме при здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт та при переміщенні розвантаженого вантажу на складі.

Як передбачено ст. 927 ЦК України, страхування вантажів, пасажирів і багажу проводиться відповідно до закону.

У відповідності до п. 4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні замовник з метою відшкодування заподіяних йому збитків у разі повної або часткової втрати, ушкодження чи псування вантажу при перевезенні, внаслідок стихійного лиха тощо може застрахувати своє майно відповідно до Закону України «Про страхування».

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, обов'язок страховика щодо виплати страхового відшкодування страхувальнику, відповідно до вимог чинного законодавства та укладеного договору, виникає у разі доведеності втрати, псування, пошкодження або нестачі вантажу, саме, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Проте, як було встановлено судом у справі № 910/3436/14 ТОВ «Замлер Україна» не надало доказів того, що вантаж, який був доставлений вантажоодержувачу, було пошкоджено саме під час ДТП 29.08.2013 р., а не до зазначеної пригоди та/або під час необережного поводження перевізника та/або інших залучених Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» до перевезення осіб з вантажем при його перенавантаженні після ДТП до іншого транспортного засобу та подальшому перевезенні до пункту розвантаження на іншому транспортному засобі.

Враховуючи те, що матеріалами справи не підтверджується факт повної або часткової втрати, псування, пошкодження або нестача вантажу, саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 29.08.2013 р., тому відсутні правові підстави для відшкодуванням ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» страхового відшкодування у зв'язку з тим, що відсутній страховий випадок.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Транс» та Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго-Україна» 266 269,81 грн шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно заяви ПрАТ «АСК «Інго-Україна» про застосування позовної давності, колегія його відхиляє, оскільки правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Обґрунтовуючи вказану заяву, відповідач-2 посилається на те, що оскільки відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог, пов'язаних з перевезенням вантажу, застосовується позовна давність в один рік, а позивач звернувся до господарського суду з позовом 20.10.2014 р., в той час як дізнався про порушення свого права 31.08.2013 р., отже пропустив строк для звернення з вказаним позовом.

Так, відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2015 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2015 р. у справі № 910/24238/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/24238/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко