Ухвала суду № 43760333, 23.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року

справа № П/808/159/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року у справі № П/808/159/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Запоріжкокс» 30 грудня 2013 року звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, згідно якого, просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2013 року №0001072600, №0001082600 та №0001092600.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Техпромінжирінг», викладені у акті від 29 листопада 2013 року №253/26-00/00191224 (далі - акт перевірки) на підставі якого вони були прийняті є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що надані до перевірки позивачем документи не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій, оскільки позивачем не було надано документи що підтверджують пропуск товару на підприємство. Крім того посилався на висновки акта перевірки ТОВ «Техпромінжинірінг» від 25.01.2013 року щодо неможливості проведення перевірки цього підприємства.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПАТ «Запоріжкокс» з питання реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських відносин із платником податків ТОВ «Технопромінжиніринг» за період травень, липень, вересень, жовтень, листопад 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 29 листопада 2013 року №253/26-00/00191224 в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкту оподаткування податком на прибуток від усіх видів діяльності за 2012 рік на суму 535907,00 грн. в тому числі в розрізі періодів: за півріччя 2012 року на 119622,00 грн., три квартали 2012 року на 306777,00 грн., за 2012 рік на 535907,00 грн.;

- п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на 37431,00 грн., в тому числі по періодам: за серпень 2012 року на суму 23621,00 грн., за вересень 2012 року на суму 13810,00 грн.;

- п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на 69750,00 грн. у тому числі по періодам: за травень 2012 року на суму 23924,00 грн., за червень 2012 року на суму 22355,00 грн., за листопад 2012 року на суму 23471,00 грн. (т. 1 а.с.17-33).

Згідно з вказаним актом відповідач дійшов висновку про те, що операції з придбання товарів та послуг по ланцюгу постачання від ТОВ «Технопромінжирінг» до ПАТ «Запоріжкокс» не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети). Мають місце відносини з фіктивним підприємством.

Позиція податкового органу про відсутність факту реального вчинення позивачем господарських операцій за лютий-листопад 2012 року ґрунтується на висновках акта про неможливість проведення перевірки ТОВ «Техпромінжинірінг» у зв’язку з незнаходженням за юридичною адресою.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2013 року:

- №0001072600, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 37431,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 37431,00 грн. (т. 1 а.с.14);

- №0001082600, яким збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 69750,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 34875,00 грн. (т. 1 а.с.15);

- №0001092600, яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 535907,00 грн. (т.1 а.с.16).

Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно з пунктами 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (далі – ПК України), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договорів підряду придбав у ТОВ «Техпромінжинирінг» послуги з сервісного обслуговування повітряно-компресорного обладнання (Atlas Copco, Модуль №2, компрессор 1 WUX 450483 GA 250, компрессор 2 WUX 450485 GA 250, компрессор 3 WUX 450488 GA 250, компрессор 4 WUX 450490 GA 250, осушиватель СD 150API 690355).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини надання послуг, а саме: договорами підряду (т.1 а.с.136-147, 157-168), протоколами узгодження переліку робіт (т.1 а.с.148, 169-171), специфікаціями (т.1 а.с.150,172), планом обслуговування повітряно-компресорного обслуговування (т.1 а.с. 151,173-176), календарними планами (т. 1 а.с. 154, 176), додатковими угодами до договорів (т.1 а.с.153-156, 177-183), листами про зміну умов договору стосовно оформлення первинних документів (т.1 а.с.184-185), актами здачі прийняття робіт (товарів, надання послуг) (т.1 а.с. 205,207,209,211,213,215,217,219 т.2 а.с. 42), банківськими виписками (т.1 а.с.236-244), табелями обліку робочого часу (т.2 а.с. 4-13).

Крім того обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також інші документами, що містяться в матеріалах справи, а саме протоколом засідання тендерного комітету про вибір підрядника (т.1 а.с. 186-189), заявки на оформлення перепусток (т.1 а.с. 191-203), протокол інспекції повітряного компресора (т.2 а.с.43-64,66), технологічні регламенти сжатого повітря (т.2 а.с.84-89).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ПАТ «Техпромінжирінг», за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про надання послуг, оплату їх вартості, використання у власній господарській діяльності.

Посилання відповідача в акті перевірки на акт перевірки ТОВ «Техпромінжинірінг» є неправомірними з наступних підстав.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року адміністративний позов ТОВ «Техпромінжиніринг» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії задоволено. Суд визнав протиправними дії щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ “Техпромінжиніринг” за лютий-листопад 2012 року в електронній базі даних “Деталізована інформація по платнику податку ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України”. Зобов’язано відновити в електронній автоматизованій системі співставлення зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податкову звітність з податку на додану вартість ТОВ “Техпромінжиніринг” за лютий-листопад 2012 року, подану до ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року у справі №804/3935/13-а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року залишено без змін (т.1 а.с.134-135).

Взагалі пов’язування податковим органом в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності з обставинами діяльності контрагентів є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов’язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року у справі № П/808/159/14 – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 24 квітня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко