Постанова № 43759935, 23.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2015 року № 826/16294/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді - Добрівської Н.А., суддів: Гарника К.Ю., Катющенка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Пенсійного фонду Українипро визнання бездіяльності актом порушення матеріальних прав позивача, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Пенсійного фонду України про:

1) визнання бездіяльності відповідача - виконання зобов'язань по внесенню змін в основний документ діяльності ПФУ - «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року - актом порушення матеріальних прав позивача;

2) зобов'язати відповідача негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням КСУ Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року;

3) зобов'язати відповідача визначити уповноважене територіальне управління ПФУ (бажано за місцем поживання позивача перед виїздом з України) і дати йому вказівку: прийняти у позивача необхідні документи для призначення пенсії за віком; призначити та виплачувати позивачу в Ізраїль пенсію за віком з 03.08.2014 року (дата першого звернення позивача до ПФУ) у відповідності до Конституції України та діючими законами України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що до травня 2000 року вона проживала в місті Сімферополь і працювала на підприємствах України до 2000 року. 01 травня 2000 року вона виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач 28 лютого 2013 року та 29 серпня 2014 року направила заяву до правління Пенсійного фонду України про призначення та виплати їй через будь-який уповноважений територіальний орган Пенсійного фонду України пенсії за трудовим стажем у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року за №25-рп/2009, у відповідь на яку отримала від Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України лист від 24.09.2014р. №9797/Л-11, в якому останній вказує на необхідність подання позивачем документів до територіального органу Пенсійного фонду для призначення пенсії особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про визнання бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в основний документ діяльності ПФУ - «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року - актом порушення матеріальних прав ОСОБА_1 та про зобов'язання Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням КСУ Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року.

Київський апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою від 17 лютого 2015 року скасував ухвалу суду першої інстанції від 27 листопада 2014 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, визнавши причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними і направив справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду в цій частині.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року адміністративна справа прийнята до провадження і призначена до розгляду в судовому засіданні.

В судове засідання позивач не з'явилась, про день, час і місце повідомлялась у відповідності до норм процесуального права.

З огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження укладення позивачем договору про надання правової допомоги або про уповноваження іншої особи на представництво її інтересів під час розгляду справи, висловлене у телеграмі ОСОБА_3 клопотання про забезпечення явки представника позивача до суду визнано судом таким, що не підлягає задоволенню, як необґрунтоване.

При цьому, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просила здійснювати розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача надав для приєднання до матеріалів справи письмово викладені заперечення, в яких просив відмовити у задоволені позову та одночасно заявив клопотання про розгляд справи у відсутність представника Пенсійного фонду України.

З огляду на неявку в судове засідання сторін, та враховуючи заявлені клопотання про здійснення розгляду справи у їх відсутність, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів.

Ознайомившись з письмово викладеними позиціями позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.09.1965р. по 30.06.1970р. навчалась у Московському медичному стоматологічному інституті і працювала до 2000р. на підприємствах України.

01 травня 2000 року позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Будь-яких доводів з наданням належних і допустимих доказів на підтвердження отримання позивачем пенсії до виїзду за межі України ОСОБА_1 не наведено.

В серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Міністра соціальної політики України та до Голови Правління Пенсійного фонду України з листом, в якому наполягала на наявності у неї права на отримання пенсії з огляду на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року.

Посилаючись на протиправність бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не приведення у відповідність до вказаного рішення Конституційного Суду України затвердженого відповідачем Порядку подачі та оформлення документів для призначення пенсії, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовними вимогами, що є предметом розгляду у даній справі.

З огляду на повідомлені учасниками процесу обставини та наведені на їх обґрунтування доводи з врахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи, при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача колегія суддів виходить з наступного.

Згідно пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 384, (далі - Положення №384), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (пункт 2 Положення №384).

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 покладено саме на Верховну Раду України обов'язок приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

У Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), зазначено, що цей Порядок регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Порядок №22-1 є підзаконним нормативно-правовим актом, який приймається у відповідності до актів, що мають вищу юридичну силу (Конституція України, Закони України).

Водночас, ні на день звернення ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України із відповідною заявою, ні на день звернення позивача до суду із даним позовом, ні станом на момент постановлення судом рішення у даній справі, Верховною Радою України відповідні зміни до законодавчих актів, зокрема до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не внесені.

Так, стаття 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону з 01.04.2015 року визначає, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Останні зміни, що внесені до наведеної норми, були здійснені на підставі Закону України від 03.08.2006р. №67-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо виплати пенсій громадянам України, які перебувають за кордоном».

Враховуючи викладене з урахуванням компетенції Пенсійного фонду України, правові підстави для внесення змін останнім до Порядку №22-1 відсутні.

Відповідно до пункту 10 Положення №384 керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 11 Положення №384 правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;

2) затверджує за погодженням із Міністром річний план роботи Пенсійного фонду України, заходи щодо реалізації основних напрямів та пріоритетних цілей його діяльності відповідно до визначених завдань;

3) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4) заслуховує звіти керівників головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про результати їх діяльності;

5) затверджує положення про територіальні органи Пенсійного фонду України;

6) затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України, контролює додержання їх вимог;

7) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України.

Рішення правління Пенсійного фонду України оформлюються постановами.

З огляду на наведене твердження позивача про протиправність бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в основний документ діяльності ПФУ - «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнаються судом такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Колегія суддів вважає за доцільне також зазначити, що заява про призначення пенсії подається заявником до уповноваженого територіального органу ПФУ, який визнається з урахуванням вимог ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вищезгаданих положень Порядку №22-1, постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-4.

Оскільки жодних доказів в підтвердження призначення ОСОБА_1 пенсії до виїзду на постійне проживання за межі України (01.05.2000р.) позивачем не надано, а також доказів прийняття Правлінням Пенсійного фонду України в існуючому складі рішення стосовно позивача, доводи ОСОБА_1 щодо порушення Правлінням ПФУ її матеріальних прав є безпідставними.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням КСУ Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки вказана вимога є похідною від попередньої, а відтак не призведе до захисту уявлених позивачем порушених прав у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, аналіз правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що внесення та затвердження змін в нормативно-правові акти, віднесено до повноважень Правління Пенсійного фонду України, які в розумінні Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі - також «Рекомендація R (80)2») є дискреційними повноваженнями.

Відповідно до названих Рекомендацій суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, при прийнятті в межах своєї компетенції актів та/або внесення в них певних змін Правління Пенсійного фонду України діє відповідно до покладених на нього функцій і завдань, у межах власної дискреції, що визначається завданнями та функціями, покладеними на даний орган.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження відповідача.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені у справі обставини та положення законодавства в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи відсутність інших доводів позивача на обґрунтування даних позовних вимог, колегія суддів вважає вимоги позивача недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 122, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в основний документ діяльності ПФУ - «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року - актом порушення матеріальних прав ОСОБА_1 та про зобов'язання Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням КСУ Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.А. Добрівська

Судді К.Ю. Гарник

В.П. Катющенко