Постанова № 43758841, 07.04.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2015 року м. Київ 810/461/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

до Київської міської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (далі - позивач, ТОВ "Фоззі-Фуд", Товариство) з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (далі - Митний орган) про коригування митної вартості від 05.08.2014 №100250002/2014/000251/1, від 05.08.2014 №100250002/2014/000249/1, від 05.08.2014 №100250002/2014/000250/1, від 12.08.2014 №100250002/2014/000263/1, від 12.08.2014 №100250002/2014/000262/2, від 12.08.2014 №100250002/2014/000261/1, від 12.08.2014 №100250002/2014/000260/1, від 13.08.2014 №100250002/2014/000264/1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при митному оформленні товарів, що ввозились на територію України, Товариство самостійно визначило їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту), заявило відповідні показники в митних деклараціях, до яких, у тому числі додатково, додало документи, що її підтверджують, та в яких зазначено всі кількісні та якісні показники товарів, що ввозилися. Однак, на думку позивача, Митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товарів, визначеною за ціною договору (контракту), не врахував подані Товариством додаткові у встановлений законом термін документи та незаконно прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.

Позивач наголошує на тому, що відповідач при витребуванні додаткових документів щодо підтвердження митної вартості ввезеного товару не зазначив обставин, які ці документи повинні підтвердити.

Також зазначив, що Митним органом у спірних рішеннях не обґрунтовано причин, через які не визнано заявлену митну вартість ввезеного товару, та не наведено обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю, визначеного Митним органом.

Відповідач проти адміністративного позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначив, що при митному оформленні вартість товарів, заявлена позивачем, викликала обґрунтований сумнів. Так, було встановлено, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари, а саме: відповідно до вимог контракту зазначаються строки виписки рахунку «не пізніше ніж за 5 днів до поставки товару», проте CMR та TIR були відкриті 08.08.2014, в той час дата складання інвойсу становить 25.07.2014, що впливає на вартість товару в залежності від формування інвойсу.

На підставі викладеного, Митним органом запропоновано Товариству надати низку додаткових документів, але надані останнім документи не могли бути підставою для перегляду рішень про коригування митної вартості товару, оскільки декларантом не дотримано вимог Митного кодексу України в частині терміну подання таких документів.

07.04.2015 через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі.

В судове засідання, призначене на 07.04.2015, представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце проведення судового засідання, не прибув. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або оголошення перерви в судовому засіданні від відповідача до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що у вказаній справі відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, а також немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 КАС України.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов таких висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", код за ЄДРПОУ 32294926, зареєстроване як юридична особа 02.12.2002.

29.11.2012 між ТОВ "Фоззі-Фуд" (покупець) та юридичною особою Iceland Pelagic ehf, Ісландія (продавець) укладено контракт № 455 (т. 1 а.с. 18-22), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець покупає рибну продукцію в асортименті, кількості, за цінами, відповідно до інвойсів, які є невід'ємною частиною контракту. Ціни на товар встановлюються в інвойсах на кожну партію товару. Інвойси на кожну партію товару виписуються не раніше, ніж за 5 днів до поставки товару. Ціна включає в себе вартість продукту, тари, термоусадочної упаковки, маркування, завантаження, розходи з митного оформлення вантажу у країні продавця. Валютою контракту є долар США. Загальна сума контракту становить 800000,00 доларів США. Усі ціни за даним контрактом, а також умови поставок за умовами CIF/FCA Клайпеда, Литва, відповідно до Incoterms, 2010. Місце доставки товару - митний пост "Київ - Західний", м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4. Платежі за товар здійснюються шляхом грошового переказу у долларах США на банківський рахунок продавця через 45 днів з дати інвойсу, відповідно до п. 2.1. контракту та за умови надання повного пакету документів, вказаних у розділі 7 контракту.

На підставі зазначеного контракту позивачем імпортовані рибні продукти, а саме свіжоморожена ціла скумбрія (Frozen Mackerel/Scomber Scombrus), торговельна марка Iceland Pelagic ehf, виробник Iceland Pelagic ehf (Vestmannaeyja A500), країна виробництва: Ісландія (IS); код УКТ ЗЕД 0303541010 (надалі за текстом також - Товар).

З метою митного оформлення Товару позивачем до Митного органу подані наступні митні декларації (надалі за текстом також - МД):

1) № 10025000/2014/067085 від 05.08.2014;

2) №100250002/2014/067054 від 05.08.2014;

3) №100250002/2014/067046 від 05.08.2014;

4) №100250002/2014/067331 від 12.08.2014;

5) №100250002/2014/067344 від 12.08.2014;

6) №100250002/2014/067341 від 12.08.2014;

7) №100250002/2014/067328 від 12.08.2014;

8) №100250002/2014/067334 від 12.08.2014.

Відповідно до вказаних декларацій митна вартість товару склала 1,97 та 1,87 доларів США.

На підтвердження митної вартості Товару Товариством до зазначених декларацій додані наступні документи: контракт № 455 від 29.11.2012; рахунки-фактури; міжнародні автомобільні накладні (CMR); довідки про транспортні витрати; договори про надання послуг з організації перевезень; договори про надання послуг з організації перевезень; страхові поліси.

Під час митного оформлення Митним органом на адресу Товариства надіслані електронні повідомлення із пропозицією надати додаткові документи, а саме: якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; за власним бажанням інші додаткові наявні у декларанта або уповноваженої ним особи документи для підтвердження заявленої митної вартості товару; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. У низці спірних рішень також витребувано копію митної декларації країни відправлення.

На зазначені пропозиції Товариством до Митного органу відповідними листами надані додаткові документи: прайс-листи виробника товару; комерційні пропозиції; договори про перевезення; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу від 29.11.2012 №455; договори страхування.

Відповідними листами Товариством також повідомлено Митний орган про неможливість надання інших документів у зв'язку з їх відсутністю.

За результатами опрацювання зазначених митних декларацій Митним органом сформовано картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів та прийняті оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів, якими скориговано митну вартість імпортованого Товариством товару, а саме: заявлена митна вартість товару становила 1,97 дол. США та 1,87 дол. США, після коригування по всім МД - 2,23 дол. США.

У графах 33 оскаржуваних рішеннях підставою для коригування митної вартості Товару у всіх випадках визначено наступний чинник: відповідно до пункту 2.1 контракту від 29.11.2012 № 455 зазначаються строки виписки рахунку «не пізніше ніж за 5 днів до поставки товару», дата складання інвойсу перевищує вказаний терпін до відкриття CMR. У низці рішень формулювання наступне: умови оплати по контракту не відповідають умовам оплати по інвойсу.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до оскаржуваних рішень митна вартість товарів визначалася відповідачем за резервним методом та ґрунтується на раніше визнаних митним органом вартостях.

З метою випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання Товариством подані нові митні декларації, у яких вказано митну вартість товару на рівні, визначеному Митним органом (МД від 05.08.2014 №100250002/2014/067085, від 05.08.2014 №100250002/2014/067086, від 05.08.2014 №100250002/2014/067084, від 12.08.2014 №100250002/2014/067351, від 12.08.2014 №100250002/2014/067353, від 12.08.2014 №100250002/2014/067352, від 13.08.2014 №100250002/2014/067359 та від 13.08.2014 №100250002/2014/067361).

Листом № УРБ 10/14-4871 від 24.10.2014 позивач звернувся до Митного органу із заявою про визнання митної вартості товарів, оформлених за вищевказаними митними деклараціями, до якої додав копії додаткових документів.

На зазначений лист митним органом надано відповідь від 03.11.2014 №12231/1/26-70-52-05 про відсутність підстав для перегляду прийнятих рішень про коригування митної вартості товарів листом.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями Митного органу, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів, регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 (далі - Митний кодекс України), а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного Кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Згідно зі статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного Кодексу України).

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, серед іншого, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Приведена норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, згідно з якими митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 Митного кодексу України, серед іншого, передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного Кодексу України.

Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Водночас, право митного органу на витребування додаткових документів закон пов'язує з вичерпним переліком підстав, які стосуються недоліків у наданих для митного оформлення товарів основних документах для підтвердження митної вартості товарів, перелік яких наведено у частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Такими імперативними умовами є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів та/або існування обґрунтованих підстав вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

При цьому суд звертає увагу на те, що право витребовувати додаткові документи не означає безапеляційного неврахування наданих під час проведення консультацій документів та в процедурі підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються.

З аналізу приведених норм також вбачається наявність у митного органу обов'язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, для витребування доказів на спростування наявності впливу взаємозв'язку покупця та продавця на митну вартість задекларованого товару митниця зобов'язана обґрунтувати обставини, які свідчать про ймовірність існування такого взаємозв'язку.

При цьому, згідно із частиною четвертою статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року для цілей цієї Угоди особи вважаються пов'язаними між собою, тільки якщо: вони є службовцями або директорами підприємств один в одного; вони юридично визнані партнерами по бізнесу; вони є роботодавцем і працівником; будь-яка особа безпосередньо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них; один з них безпосередньо або опосередковано контролює іншого; обидва безпосередньо або опосередковано контролюються третьою особою; разом вони безпосередньо або опосередковано контролюють третю особу; вони є членами однієї й тієї самої сім'ї. Особи, які пов'язані одна з одною в бізнесі таким чином, що одна з них є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося, уважаються пов'язаними для цілей цієї Угоди, якщо вони підпадають під вказані критерії.

Як вбачається з наявних матеріалів, витребовуючи у позивача додаткові документи, відповідач послався на ту обставину, що наявна у митного органу інформація щодо митної вартості імпортованого товару, призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості. Передумовою для цього стало те, що під час митного контролю спрацювала АСАУР (автоматизована система аналізу та управління ризиками).

Стосовно посилання Митного органу в оскаржуваних рішеннях на неузгодженість встановлених контрактом № 455 від 29.11.2012 та наданих до митного оформлення CMR суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, вказана неузгодженість полягає у наступному: відповідно до вимог контракту зазначаються строки виписки рахунку «не пізніше ніж за 5 днів до поставки товару», проте CMR та TIR були відкриті 08.08.2014, в той час дата складання інвойсу становить 25.07.2014.

Суд вважає безпідставними такі твердження відповідача та, погоджуючись із позицією позивача, зазначає, що контролюючі органи не наділені повноваженнями щодо контролю виконання сторонами договору (контракту) передбачених такою угодою умов.

При цьому, стверджуючи, що вказана обставина впливає на вартість товару в залежності від формування інвойсу, відповідач не надає жодних доказів наявності такого впливу, зокрема статистичних даних щодо середньої вартості відповідного товару у відповідний період, математичних розрахунків відхилення такої середньої вартості від заявленої позивачем під час митного оформлення тощо.

Стосовно витребовування Митним органом митних декларацій країни відправлення імпортованого позивачем товару суд зазначає наступне.

Про неможливість подання навіть копії вантажної митної декларації країни відправлення повідомлено Держмитслужбу Представництвом України при Європейських Співтовариствах (лист від 20.08.2009 року № 3111/16-230-1791) за результатами робочої зустрічі, проведеної 19.08.2009 року з представниками Генерального директорату з оподаткування та митного союзу Європейської комісії.

За повідомленням Представництва України при Європейських Співтовариствах, Європейською стороною поінформовано про неприйнятність застосування подібної практики відносно імпортерів країн-членів ЄС, у зв'язку з тим, що імпортер (мається на увазі резидент України): по-перше, не є власником експортної декларації, вона належить експортерові та митним органам країни експорту, при цьому імпортер не має доступу до експортної декларації; по-друге, з 1 липня 2009 року митними органами ЄС для оформлення приймається виключно електронні декларації, декларації в паперовому форматі не використовуються; по-третє, якщо товари експортуються після режиму транзиту (залізниця, TIR), застосовується спрощена процедура митного оформлення у режимі експорт. Крім цього, Європейська Комісія ще листом від 27.03.2008 року наголосила, що вимога надання копії експортної вантажної митної декларації не відповідає міжнародним митним стандартам, сучасній митній практиці і може бути розглянута як торговельний бар'єр (відповідь Держмитслужби України на лист Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2009 № 767 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".

Отже, відповідач під час розгляду справи не довів суду того, що позивач у деклараціях митної вартості зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості, або що надані митному органу документи містили розбіжності.

У даній справі судом також не встановлено існування обмежень для визначення митної вартості задекларованих товарів за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Не заслуговують на увагу й твердження відповідача про не дотримання Товариством вимог Митного кодексу України в частині терміну подання додаткових документів та неможливості у зв'язку з цим взяти таки документи до уваги, у зв'язку з наступним.

Так, частиною 8 статті 55 Митного кодексу України встановлено 80-денний строк з дня випуску товарів для надання документів декларантом.

Частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05. 1972 встановлено, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. За змістом статті 2 цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "dies ad quem" означає день, у який цей строк спливає.

В свою чергу, статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що додаткові документи разом із листом №УРБ 10/14-4871 від 24.10.2014 подані Товариством на 80-ий день від 05.08.2014, тобто із дотриманням встановленого законом 80-денного строку з дня випуску товарів.

Також суд зауважує на тому, що спрацювання форми контролю АСАУР як самостійна підстава для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої декларантом митної вартості, а також як підстава для обмеження у застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору, законодавством не передбачена. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.02.2015 № К/800/13328/13.

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність у Митного органу підстав витребовувати додаткові документи, перелік яких наведений у частині третій статті 53 Митного кодексу України.

Крім того, спірні рішення не містять обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної Митним органом у рішеннях, що доводило б обґрунтованість рівня скоригованої ним митної вартості товару, та не розкривають конкретних фактів, які вплинули на таке коригування, що вказує на їх невідповідність вимогам частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Частиною другою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено обґрунтованих обставин, які б свідчили про наявні розбіжності, що не дають можливість підтвердити числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Також відповідачем не доведено неможливості застосування основного методу визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

В свою чергу суд констатує, що надані позивачем для митного оформлення документи, визначені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі підтверджують заявлену митну вартість ввезеного Товару та містять усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Таким чином, у відповідача під час прийняття рішень про коригування митної вартості товарів не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товарів за ціною договору.

Відповідно до пункту 1 Загального вступного коментарю до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (набула чинності для України 16.05.2008) первинною основою для митної вартості за цією Угодою є "контрактна вартість", як це визначено в Статті 1 даної Угоди. Статті від 2 до 7 передбачають методи визначення митної вартості у випадках, коли вона не може бути визначена згідно з положеннями Статті 1.

З наведеного вбачається, що Митний орган не обґрунтував у своїх рішеннях та під час судового розгляду, що документи, подані Товариством для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, не навів обставини, які мали були бути підтвердженні додатково запитаними митним органом документами.

Згідно з частиною третьою статті 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Отже, відповідачем при невизнанні митної вартості, заявленої Товариством, та визначенні митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом, необґрунтовано із посиланням на надані декларантом документи, причини неможливості застосування першого методу визначення митної вартості, тому митна вартість повинна бути визнана автоматично.

Митним органом не доведено неможливості застосування інших методів визначення митної вартості, окрім резервного.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2015 та від 05.03.2015 (повторно) відповідача зобов'язано надати суду витяг з цінової бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби за період з 13.03.2014 по 13.08.2014 по товару: "скумбрія свіжоморожена ціла" за кодом УКТ ЗЕД 0303541010.

Вимоги приведених ухвал відповідачем не виконані.

У ході судового розгляду справи Митним органом не доведено неможливості застосування інших методів визначення митної вартості, окрім резервного.

Згідно з частиною 4 статті 57 Митного кодексу України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до вимог графи 33 "Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, зареєстрованого в Мін'юсті 01.06.2012 за № 883/21195, у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, у графі 33 зазначено, що процедура консультацій проведена та вказані причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів, окрім резервного.

Проте, відображення даного факту у рішенні не є достатнім та беззаперечним доказом проведення консультації у разі заперечення цього факту декларантом, оскільки консультація проводиться до прийняття рішення.

Так, митне оформлення товарів здійснювалось шляхом електронного декларування. При цьому, ніякої іншої інформації, крім вимоги про надання додаткових документів та прийнятого рішення про коригування митної вартості до Товариства не надходило, що свідчить про відсутність зі сторони митного органу будь-якої спрямованості на діалог з декларантом з метою визначення основи митної вартості.

При цьому, у графі 33 оскаржуваних рішеннях не зафіксовані результати проведеної консультації, а лише вказані причини через які не можуть бути застосовані попередні методи визначення митної вартості товарів.

Верховний Суд України неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. Так, Верховний Суд України зазначає, що у разі незгоди митного органу із митною вартістю імпортованого товару він відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України зобов'язаний провести процедуру консультацій, у ході яких мав би дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів. (постанови Верховного Суду України від 14.05.2013 у справі № 21-130а13, від 21.01.2011 у справі № 21- 56а10, від 07.02.2011 у справі № 21-76а10, від 14.11.2011 у справі № 21-213а11, від 06.02.2012 у справі № 21-418а11, від 03.07.2012 у справі № 21-197а12).

Суд також зауважує, що Митний орган при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться у ЄАІС Держмитслужби України, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. Та обставина, що у ЄАІС Держмитслужби України є інформація про те, що товар, який задекларовано однією особою, іншими особами задекларований та розмитнювався за іншою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено обґрунтованості виникнення сумнівів щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей та правомірності своїх дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору та застосування інших методів, крім шостого (резервного), а також прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Митний орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв оскаржувані рішення, відтак такі рішення підлягають скасуванню.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про коригування митної вартості № 100250002/2014/000251/1 від 05 серпня 2014 року, № 100250002/2014/000249/1 від 05 серпня 2014 року, № 100250002/2014/000250/1 від 05 серпня 2014 року, № 100250002/2014/000263/1 від 12 серпня 2014 року, № 100250002/2014/000262/2 від 12 серпня 2014 року, № 100250002/2014/000261/1 від 12 серпня 2014 року, № 100250002/2014/000260/1 від 12 серпня 2014 року, № 100250002/2014/000264/1 від 13 серпня 2014 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" судовий збір у розмірі 241 (двісті сорок одна) грн. 75 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.