Постанова № 43758770, 17.04.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2015 року (14:33 год.) м. Київ 810/5620/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді

Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Гай А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, інспектора штабу Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області ОСОБА_4 про визнання протиправними дій,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача-1 - Середюк О.О., довіреність від 29.12.2014 №18300

відповідача-2 - ОСОБА_4, паспорт НОМЕР_1

Суть спору: позивач - ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач-1), інспектора штабу Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області ОСОБА_4 (далі - відповідач-2) про визнання протиправними дій відповідача-1 та відповідача-2, які виразились у посвідченні мокрою печаткою та штампом копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, винесеної 5 листопада 2010 року ЖРЗПЗ 8865 від 27 жовтня 2010 року по зверненню ОСОБА_2 адвокату Харіну М.Б 27 березня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 27 березня 2014 року інспектором штабу Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області ОСОБА_4 було посвідчено мокрою печаткою та штампом «копія» постанову про відмову в порушенні кримінального провадження від 5 листопада 2010 року за заявою ОСОБА_2 та видано зазначену постанову з відповідними печатками гр. Харіну М.Б.

Позивач стверджує, що зазначена постанова містить конфіденційну інформацію про ОСОБА_2, а збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається. Позивач зазначає, що Харін М.Б. не звертався до нього з повідомленнями про збір інформації, водночас будь-якої згоди на передачу конфіденційної інформації позивач відповідачам не надавав. Таким чином, відповідачі не мали права засвідчувати копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи мокрою печаткою та передавати зазначену копію гр. Харіну М.Б.

Відповідач-1 проти позову заперечив, зазначивши, що інспектор штабу Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області ОСОБА_4 при посвідченні копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 листопада 2010 року діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Зауважував, що копію постанови було посвідчено відповідно до статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» на виконання письмового запиту лікаря-психіатра ОСОБА_7 для прийняття рішення про встановлення діагнозу. Також зазначив, що питання правомірності використання печаток і штампів Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області було предметом службової перевірки, за результати якої фактів незаконного використання службовим особами мокрої печатки та штампів для поширення і використання інформації про приватне життя особи без її згоди не встановлено.

ОСОБА_4 (відповідач-2) надала письмові та усні пояснення по суті спору, в яких зазначила, що вказана постанова була посвідчена в межах її функціональних обов'язків та у порядку, що передбачений Інструкцією з оформленням документів у системі МВС України. При цьому наголосила, що посвідчені копії були надані саме ОСОБА_7 на його запит, а не гр. Харіну М.Б., як стверджує позивач.

Позивач у судове засідання 17 квітня 2015 року не з'явився, натомість звернувся до суду із письмовим клопотанням від 17 квітня 2014 року про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач-1 та відповідач-2 у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі з мотивів, наведених у письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача-1 та

відповідача-2, оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2014 року лікар-психіатр ОСОБА_7 звернувся до Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області із заявою з проханням завірити належними чином копії постанов про відмову в порушенні кримінальних справ за фактами звернень гр. ОСОБА_2, що були надані Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області на запит ОСОБА_7 у 2011 році (а.с. 157).

До заяви було додано копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи №6638 від 5 листопада 2010 року (ЖРЗПЗ 8865).

Згідно резолюції начальника Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області вказану заяву передано до виконання.

27 березня 2014 року інспектором штабу Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області ОСОБА_4 було засвідчено вірність копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи №6638 від 5 листопада 2010 року (ЖРЗПЗ 8865) шляхом проставляння мокрої печатки Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області «Для довідок», штампу «Копія вірна» та підпису ОСОБА_4 та видано засвідчену копію постанови лікарю-психіатру ОСОБА_7

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року №2657-ХІI кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Статтею 7 цього ж Закону встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. Міліція оприлюднює інформацію та надає інформацію на запити відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 31 січня 2011 року №2939-VI, яким, зокрема, встановлено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

При цьому під обов'язками суб'єктів владних повноважень, передбачених чинним законодавством, необхідно розуміти також обов'язки цих суб'єктів не тільки під час виконання владних управлінських функцій, а й інші обов'язки, в тому числі ті, що передбачені процесуальним законодавством.

Тобто на визначення інформації публічною не впливає те, при виконанні яких обов'язків суб'єктом владних повноважень вона отримана та яким законодавством ці обов'язки визначені.

Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Наказом Головного управління МВС України у Київській області від 30 червня 2009 року затверджено Положення про Броварський міський відділ Головного управління МВС України в Київській області, пунктом 4.3 якого встановлено, що відділ відповідно до покладених на нього завдань приймає і реєструє заяви та повідомлення про злочини і адміністративні правопорушення, своєчасно приймає за ними рішення.

Таким чином, відповідач є розпорядником стосовно публічної інформації щодо звернень осіб із заявами про кримінальні правопорушення та рішень, які прийняті за результатами таких звернень.

Перелік публічної інформації, доступ до якої обмежений, встановлено статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у силу якої інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація, таємна інформація, службова інформація.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Натомість у розумінні Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Слід зауважити, що визначення, наведене у Законі України «Про інформацію», є ширшим. Цей Закон на відміну від Закону України «Про доступ до публічної інформації» до конфіденційної інформації відносить відомості про фізичну особу, якими є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, у зв'язку з ухваленням Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закон України «Про інформацію» втратив значення базового закону в галузі інформаційного законодавства.

Розпорядники публічної інформації під час віднесення публічної інформації до інформації з обмеженим доступом повинні застосовувати приписи Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки публічна інформація є обмеженою лише у випадках, передбачених цим Законом, норми якого є спеціальними порівняно з нормами Закону України «Про інформацію».

З огляду на викладене у відносинах, пов'язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» про конфіденційну інформацію дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб'єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша і друга статті 13 Закону).

Таким чином, Законом України «Про доступ до публічної інформації» встановлений вичерпний перелік обставин, з якими пов'язується можливість обмежити доступ до інформації.

При цьому, законодавець допускає обмеження доступу до публічної інформації при дотриманні вищезазначених вимог саме в сукупності.

Викладене дає підстави стверджувати, що якщо при вирішенні питання обмеження доступу до інформації не буде встановлено відповідність всім трьом вимогам, передбаченим частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», то інформація повинна бути розкрита.

Такий підхід ґрунтується на презумпції відкритості публічної інформації і виходить з того, що доступ до інформації може бути обмежено, лише якщо розпорядник інформації обґрунтує це з посиланням на критерії, які передбачені частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач-2 не мав підстав для обмеження доступу до інформації, що міститься в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 листопада 2010 року №6638, а відтак вчинення дій щодо засвідчення зазначеної копії на запит ОСОБА_7 та видача засвідченої копії постанови не потребує згоди позивача.

Також суд дійшов висновку, що засвідчена відповідачем-2 постанова про відмову у порушенні кримінальної справи була використана лікарем-психіатром ОСОБА_7 правомірно, оскільки безпосередньо стосувалась розгляду цивільної справи №1007/9309/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 пор захист честі, гідності та ділової репутації.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 10 Цивільного процесуального кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Водночас статтею 59 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як вбачається із журналу судового засідання Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №1007/9309/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 пор захист честі, гідності та ділової репутації від 28 березня 2014 року, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 листопада 2010 року №6638 була долучена до матеріалів справи як доказ. При цьому ОСОБА_2 не заперечував проти долучення вказаної постанови до справи (а.с. 203-206).

Крім того, слід зауважити, що відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

У ході розгляду справи судом встановлено, що 2 березня 2011 року лікар-психіатр ОСОБА_7 звернувся із запитом до Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області про надання копій звернень (заяв) гр. ОСОБА_2 з метою прийняття рішення медичного характеру (а.с. 79).

У відповідь на вказаний запит Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області листом від 4 березня 2011 року №07/3440 направлено лікарю-психіатру ОСОБА_7 копії постанов про відмову в порушенні кримінальних справ, у тому числі від 5 листопада 2010 року №6638 (а.с. 80).

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-III передбачено, що лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про заходи та організацію взаємодії закладів охорони здоров'я й органів внутрішніх справ щодо запобігання небезпечним діям з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади, затвердженої спільним Наказом МОЗ України і МВС України від 19 грудня 2000 року №346/877, органи охорони здоров'я та психіатричні заклади зобов'язані здійснювати заходи профілактики й лікування, а також взаємодіяти з органами внутрішніх справ щодо запобігання небезпечним діям з боку осіб, у яких установлено тяжкі психічні розлади, внаслідок чого вони вчинять чи виявляють реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для них чи оточуючих, або неспроможні самостійно задовольняти свої основні життєві потреби у разі ненадання їм психіатричної допомоги.

Пунктом 2.6 цієї ж Інструкції встановлено, що орган внутрішніх справ направляє до ПНД інформацію про осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади і яким призначена амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, у разі, зокрема появи в них реальних намірів вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для них чи оточуючих, і про необхідність огляду цих осіб лікарем-психіатром.

Отже, суд приходить до висновку, що інформація, яка міститься у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 листопада 2010 року №6638 була поширена відповідачем-1 раніше на законних підставах.

Шодо безпосереднього засвідчення мокрою печаткою Броварського ГУ МВС України в Київській області та штампом «копія» постанови від 5 листопада 2010 року №6638, суд звертає увагу на наступне.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 липня 2012 року №650 затверджено Інструкцію з оформлення документів у системі Міністерства внутрішніх справ України (далі - Інструкція)

Вимоги Інструкції поширюються на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - накази, доручення, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, які створюються в результаті діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління МВС.

Інструкція встановлює склад реквізитів документів, вимоги до змісту і розташування реквізитів документів, вимоги до бланків та оформлення документів, вимоги до документів, які виготовляють за допомогою друкувальних засобів.

Пунктом 2.26.1. Інструкції встановлено, що Міністерство може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ньому. Копія документа виготовляється і видається тільки з дозволу Міністра, першого заступника Міністра, заступників Міністра або керівника структурного підрозділу.

Копії документів, крім тих, що мають гриф обмеження доступу, за запитами на інформацію фізичних та юридичних осіб видаються відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до пункту 2.26 Інструкції відмітка про засвідчення копії документа має такі складові: словосполучення „Згідно з оригіналом ", назву посади, звання, підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали і прізвище, дату засвідчення копії (проставляють нижче реквізиту „Підпис").

Судом встановлено, що відповідно до функціональних обов'язків інспектора штабу Броварського МВ ГУ МВС України, інспектор штабу, зокрема, приймає від працівників Броварського МВ висновки про відсутність кримінального правопорушення, перевіряє правильність їх заповнення, та завіряє їх; реєструє ці матеріали в журналі обліку матеріалів.

Суд бере до уваги, що за результатами службового розслідування щодо факту неправомірного надання інформації стосовно гр. ОСОБА_2 стороннім особам та неправомірному засвідченні копій документів, які у подальшому використовувалися у судових засіданнях, не встановлено незаконного використання службовими особами мокрої печатки та штампів Броварського МВ.

Таким чином, суд погоджується із доводами відповідачів, що відповідач-2 при засвідченні копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 листопада 2010 року №6638 діяла в межах чинного законодавства та згідно зі своїми функціональними обов'язками.

З огляду на викладене, суд зазначає, що передача відповідачем-1 на запит

ОСОБА_7 інформації щодо відмови у порушенні кримінальної справи за заявами ОСОБА_2, не суперечить вимогам чинного законодавства. Відтак суд не знаходить підстав для визнання дій відповідача-1 та відповідача-2 при засвідченні та відачі копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 листопада 2010 року №6638 протиправними.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростували доводи відповідачів, позивач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 73,08 грн. відповідно до положень статті 94 КАС поверненню не підлягають.

Судом 17 квітня 2015 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови. Повний текст судового рішення виготовлено 21 квітня 2015 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.