Рішення № 43752505, 24.04.2015, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/1987/15-ц

Провадження № 2/727/862/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року. Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді - Кирилюк Л.К.

при секретарі - Палилюлько Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення коштів за прострочення виконання зобовязань.

Посилалась на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року її позов до ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь у відшкодування матеріальної шкоди суму 43446 грн., у відшкодування моральної шкоди суму 5000 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 442 грн. 96 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 грн., витрати за проведення повторної будівельно-технічної експертизи в сумі 3156 грн., а всього суму 52164 грн. 96 коп. Дане рішення набрало законної сили 26 червня 2013 року, в звязку з чим судом 18 липня 2013 року було видано виконавчий лист та направлено на виконання.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ ОСОБА_3 від 22 липня 2013 року відкрито виконавче провадження по виконанню даного виконавчого листа, однак до даного часу рішення суду не виконано.

Відповідно до ст.509 ч.1 та ч.2 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема такою підставою відповідно до п.3 ч.2 цієї статті є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Після ухвалення рішення суду деліктні правовідносини, що виникли між нею та відповідачкою щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, трансформувалися у зобовязальні правовідносини зі сплати на її користь присуджених грошових коштів. Таке зобовязання зводиться до сплати грошей, а тому є грошовим зобовязанням.

Згідно ст.ст.526, 598, 599, 625 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобовязання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з цих положень, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому дана норма закону не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішенням судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення боргу не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_2 прострочила виконання зобовязання, починаючи з 26 червня 2013 року до 12 березня 2015 року, тому інфляційні втрати за цей період на прострочену суму боргу 52164 грн. 96 коп. складають 18760 грн. 93 коп. та 3% річних в сумі 2671 грн. 13 коп.

Просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на її користь 3% річних в сумі 2671 грн. 13 коп. та інфляційні втрати в сумі 18760 грн. 93 коп. за прострочення виконання зобовязань за рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року.

Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки 3% річних в сумі 2671 грн. 13 коп. та інфляційні втрати в сумі 18760 грн. 93 коп. за прострочення виконання зобовязань за рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року з підстав, вказаних в позовній заяві, повністю підтвердивши викладені в ній обставини.

Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимог не визнала, пояснила, що дійсно рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року з відповідачки на користь позивачки ОСОБА_1 стягнуто у відшкодування матеріальної шкоди суму 43446 грн., у відшкодування моральної шкоди суму 5000 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 442 грн. 96 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 грн., витрати за проведення повторної будівельно-технічної експертизи в сумі 3156 грн., а всього суму 52164 грн. 96 коп. На виконання рішення суду був виданий виконавчий лист, який направлений на виконання в Шевченківський ВДВС і виконувався в примусовому порядку.

Не погоджується з доводами позивачки з наступних підстав:

Грошові зобовязання, відповідальність за які встановлена ст.625 ЦК України, на що посилається позивачка, передбачають виключно договірні, а не деліктні правовідносини.

Згідно ст.509 ч.1 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. В звязку з цим грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З урахуванням цього положення ст.625 ЦК України регулюють зобовязальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому частина 3 статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що цивільні права та обовязки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.625 цього Кодексу у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобовязань.

Крім того, з рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року зобовязальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Крім того, відшкодування шкоди це відповідальність, а не боргове (грошове)

зобовязання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності. Тому вважає, що дія ст.625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у звязку із завданням шкоди.

Така правова позиція містить в Інформаційному листі Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року № 10-74/0/4-13.

Крім того, відповідальність боржника за несвоєчасне виконання рішення суду, в тому числі по відшкодуванню шкоди, визначена спеціальними нормами ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 10 вересня 2014 року), згідно якої у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною 2 ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржника у той самий строк рішення, за яким боржник зобовязаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника фізичної особи і розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника юридичної особи.

Постановою державного виконавця від 10 вересня 2014 року з відповідачки як боржника у виконавчому провадженні стягнуто виконавчий збір в сумі 5216 грн. 50 коп., тобто стягнення інфляційних втрат та 3% річних з неї відповідно до ст. 625 ЦК України призведе до подвійної відповідальності.

Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивачки та відповідачки, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 26 червня 2013 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди суму 43446 грн., у відшкодування моральної шкоди суму 5000 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 442 грн. 96 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 грн., витрати за проведення повторної будівельно-технічної експертизи в сумі 3156 грн., а всього суму 52164 грн. 96 коп. Зобовязано ОСОБА_2 для відновлення квартири АДРЕСА_1 виконати необхідні роботи в квартирі № 9: влаштувати перемички над утвореними прорізами, влаштувати основу під димоходом другого поверху, забезпечивши передачу навантаження від вище розташованих каналів на прилеглу стіну або влаштувати нові канали; виготовити проект, який погодити в установленому порядку щодо міжповерхового перекриття над приміщенням № 1 (нумерація згідно таблиці № 1 до висновку експертизи) та виконати передбачені проектом роботи (копія рішення та ухвали на а.с.4-6, 7-8). Дане рішення набрало законної сили 26 червня 2013 року, в звязку з чим судом 18 липня 2013 року було видано виконавчий лист та направлено на виконання (копія виконавчого листа на а.с.9).

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького міського управління юстиції ОСОБА_3 від 22 липня 2013 року відкрито виконавче провадження по виконанню даного виконавчого листа (копія постанови на а.с.10), однак рішення суду відповідачкою вчасно виконано не було, що визнала також її представник в судовому засіданні, у звязку з чим відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» з ОСОБА_2 як з боржника постановами від 10 вересня 2014 року (а.с.27-28) стягнуто виконавчий збір в сумі 5216 грн. 50 коп. та витрати на проведення виконавчих дій в сумі 750 гривень. Рішення суду в частині стягнення грошових коштів в сумі 52164 грн. 96 коп. відповідачкою було виконано тільки 13 березня 2015 року, цю суму сплачено через банк (копія чека на а.с.30), а в частині виконання робіт для відновлення квартири не виконано до даного часу, у звязку з чим двічі на неї державним виконавцем накладався штраф, після чого він звернувся з поданням до правоохоронних органів про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності та виніс постанову від 16 березня 2015 року (а.с.29) про закінчення цього виконавчого провадження.

Відповідно до ст.509 ч.1 та ч.2 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Згідно пункту 3 частини 2 цієї статті однією з підстав виникнення зобовязання є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Деліктні правовідносини, що виникли між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок пошкодження квартири, після ухвалення судом рішення, яке набрало чинності 26 червня 2013 року, трансформувалися у зобовязальні правовідносини зі сплати відповідачкою на користь позивачки присуджених грошових коштів, внаслідок чого стали грошовим зобовязанням.

Згідно ст.ст.526, 598 ч.1, 599, 625 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобовязання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи ці положення закону, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому дана норма закону не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішенням судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення боргу не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 року по справі № 3-65гс11 та від 01 жовтня 2014 року по справі № 6-113цс14 і відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх судів України.

Відносно зазначених вимог закону судом встановлено, що з 26 червня 2013 року з дня набрання чинності рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року у відповідачки ОСОБА_2 перед позивачкою ОСОБА_1 виникло грошове зобовязання по сплаті коштів в загальній сумі 52164 грн. 96 коп., виконання якого вона прострочила, сплативши цю суму тільки 13 березня 2015 року, у звязку з чим підлягають застосуванню положення ст.625 ч.2 ЦК України, інфляційні втрати на прострочену суму боргу 52164 грн. 96 коп. за період з 26 червня 2013 року до 12 березня 2015 року складають суму 18760 грн. 93 коп. згідно розрахунку (а.с.11) та 3% річних за цей період за 623 дні складають суму 2671 грн. 13 коп.

Таким чином, суд вважає, що з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2013 року по сплаті грошових коштів належить стягнути за період з 26 червня 2013 року по 12 березня 2015 року інфляційні втрати в сумі 18760 грн. 93 коп. та 3% річних в сумі 2671 грн. 13 коп., а всього суму 21432 грн. 06 коп., задовольнивши повністю позовні вимоги, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243 грн. 60 коп. згідно квитанції (а.с.3), оскільки позовні вимоги задоволені.

При цьому суд не враховує як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог посилання відповідачки ОСОБА_2 та її представника на те, що за неналежне і несвоєчасне виконання рішення суду вона понесла відповідальність, передбачену нормами Закону України «Про виконавче провадження», а покладення на боржника у виконавчому провадженні відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, законом не встановлено, тим більше, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних призведе до подвійної відповідальності боржника, оскільки нормами Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання, неналежне чи несвоєчасне виконання рішення суду чи іншого органу передбачено стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та штрафу з боржника на користь виконавчої служби та держави, а не на користь стягувача, який несе матеріальні втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та має право на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.

На підставі викладеного, ст.ст.11, 15, 16, 509, 526, 598, 599, 610, 625 ЦК України, постанов Верховного Суду України № 3-65гс11 від 04 липня 2011 року та № 6-113 цс14 від 01 жовтня 2014 року, керуючись ст.ст.10,11, 60, 208, 209, 212-215, 218, 88 ч.1, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання рішення суду суму 21432 (двадцять одну тисячу чотириста тридцять дві) гривні 06 копійок та у відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору суму 243 гривні 60 копійок.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом десяти днів з дня його

проголошення.

СУДДЯ Л.К.КИРИЛЮК