Ухвала суду № 43752391, 21.04.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження№22ц/790/1472/15 Головуючий 1 інстанції - Гаврилюк С.М.

Справа № 639/9381/13-ц Доповідач -Коровін С.Г.

Категорія:договірні

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2015 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі :

Головуючого-судді: Коровіна С.Г.

Суддів : Коваленко І.П.,

Довгаль А.П.

При секретарі: - Огарьовій О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль » до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль » звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просили в погашення заборгованості за кредитним договором № 014/1800/82/103043 від 12.09.2008 року в сумі 64 941,27 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 519 075 грн.58 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 ,загально площею 91,5 кв.м. ,що належить відповідачу на праві приватної власності, та визначити спосіб її реалізації шляхом застосування процедури продажу , встановленою ст. 38 Закону України «Про іпотеку», надавши позивачу право на її продаж будь-якій особі покупцеві за ціною, встановленої на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид нерухомого майна на момент укладення договору купівлі-продажу,з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, дублікатів правоустановчих документів на нерухоме майно у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій,необхідних для продажу предмета іпотеки. Надати позивачу право за рахунок продажу вказаного предмету іпотеки задовольнити вимоги та витрати, пов'язані з його реалізацією та стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 3 441 грн.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 12 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір , відповідно до умов якого Банком було надано кредит відповідачу в сумі 48960 доларів США строком по 12 вересня 2018 року з виплатою нею щомісячних відсотків за користування кредитом в розмірі 14,85 % річних, починаючи з місяця,наступного за місяцем отримання кредиту та при кінцевому погашенні кредиту.

Представник позивача зазначав, що на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 12 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір наступної іпотеки, предметом якого є зазначена вище квартира.

Також зазначав, що з метою зменшення фінансового навантаження 11 березня 2011 року сторони уклали додаткову угоду до вказаного кредитного договору , відповідно до умов якої, строк кредиту збільшився на 87 календарних днів та дата останнього погашення кредиту встановлена 12 грудня 2025 року.

Відповідач позовні вимоги визнала частково оспорюючи нараховані позивачем пеню. Свої заперечення обґрунтовувала тим,що щомісячні платежі, передбачені додатковою угодою сплачувала регулярно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року вказані позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 12 вересня 2008 року в розмірі 64941,27 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 519075,58 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 Визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеку» та надано право АТ «Райффайзен Банк Аваль» право на продаж предмету іпотеки за ціною, встановленою на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні цини на цей вид нерухомого майна на момент укладання до говору купівлі-продажу, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухоме майно у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави, дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Надано право АТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» за рахунок продажу предмета іпотеки задовольнити вимоги та витрати, пов'язані з реалізацією предмету іпотеки за кредитним договором від 12 вересня 2008 року у розмірі 64941,27 доларів США, що за офіціальним курсом НБУ становить 519075,58 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи та наявним у справі доказам.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням апеляційного суду Харківської області від 14.04.2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подали на нього касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року касаційна скарга публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк» Аваль» задоволена частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2014 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні сторони підтримали свої вимоги. Апелянт наполягала на скасуванні рішення суду першої інстанції і відмові у задоволенні позову. ОСОБА_3 наполягала на тому, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.9, 109 ЖК України , ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Вона вважає, що неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування повинні здійснювати контроль за дотриманням батьками та особами, які їх заміняють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Апелянт вважає, що відсутня попередня згода органів опіки та піклування для здійснення правочинів стосовно нерухомого майна право власності або користування на які мають діти. Суд першої інстанції не врахував того, що в спірній квартирі проживає неповнолітня ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка в разі звернення стягнення на предмет іпотеки буде позбавлена права на житло, оскільки у її батьків іншого житла немає.

Крім того апелянт посилалася на те, що, на її думку, є підстави для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Представник позивача вважав, що рішення суду відповідає вимогам закону і фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши обставини справи колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2013 року ПАТ «Райффазен Банк Аваль» звернулося до суду з зазначеним позовом. Позивач посилався на те, що 12 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір. Згідно договору позичальнику ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 48960 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,85% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з погашенням заборгованості щомісячними платежами терміном до 12 вересня 2018 року.

11 березня 2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору згідно умов якої сторони домовилися про збільшення строку на повернення кредиту до 12 грудня 2025 року.

На забезпечення виконання цього зобов'язання 12 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_3 надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що боржник ОСОБА_3 належним чином умови кредитного договору не виконувала, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 24 вересня 2013 року становила 64941,27 доларів США.

У зв'язку з цим позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 64941,27 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складала 519075,58 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_3, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 91,5 кв. м., шляхом продажу зазначеного предмету іпотеки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Задовольняючи позовні вимоги і приймаючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що згідно пункту 7.1 Договору наступної іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право вимагати дострокове виконання зобов'язання забезпеченого іпотекою зобов'язання, а в разі їх невиконання звернути стягнення на предмет наступної іпотеки і задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки у випадках: повного або часткового невиконання або неналежного виконання всіх або окремих зобов'язань, що забезпечені іпотекою згідно зі статтею 2 вказаного договору та в інших випадках, передбачених кредитним договором; у разі порушення.

Згідно ст.7 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках передбачених вказаною статтею, відповідно до розділу V Закону України «Про Іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що містяться у цьому договорі.

Судом першої інстанції встановлено, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав і надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 48960 доларів США зі сплатою за користування кредитом 14,85% річних, а з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України банк та ОСОБА_3 11.03.2009 року укладено додаткову угоду №014/1800/82/103043/1 до кредитного договору і сторони збільшили строк кредиту до 12.12.2025 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальником за кредитним договором сторони уклали договір наступної іпотеки №014/1800/82/103043/1. Відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, а саме квартира АДРЕСА_1. з матеріалів справи вбачається і це зазначено в договорі іпотеки, що на час його укладання ніхто з повнолітніх чи неповнолітніх осіб у спірній квартирі не проживав і не був зареєстрований. При таких обставинах згоди Органів опіки і піклування на укладення такого договору не було потрібне. Крім того спірна квартира придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу і її діти не є власниками цього майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконувала і станом на 24.09.2013 року у неї виникла заборгованість перед банком в розмірі 64941,27 доларів США, що за курсом НБУ становило 409578,11 грн. Сума заборгованості за відсотками за кредитом становила 4351,8 доларів США, що за курсом НБУ складало 34783,94 грн. Нарахована позивачем пеня склала 9347 доларів США, що за курсом НБУ становила 74713,53 грн.

ОСОБА_3 проти заборгованості, крім заборгованості по пені, не заперечувала, посилалася на економічні проблеми у державі, втрату заробітку. Свого обґрунтованого розрахунку заборгованості не надала.

У відповідності до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 9 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, банк має право вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум належних до сплати на дату пред'явлення вимог, включаючи проценти за кредитом (в тому числі , прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до кредитного договору.

Враховуючи неналежне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору на адресу боржника банком направлялася вимога про дострокове повне виконання грошових зобов'язань за зазначеним кредитним договором (а.с.54).

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні ОСОБА_3 фактично визнала заборгованість перед банком. У відповідності до вимог ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У відповідності до ст.12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

З матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2008 року ОСОБА_3, яка зареєстрована в АДРЕСА_2 (вона ж Позичальник) уклала з уповноваженим представником банку договір наступної іпотеки. В п.3.6 договору зазначено, що іпотекодавець засвідчує і гарантує, що на момент укладення цього договору в жилому приміщенні, яке є предметом іпотеки ніхто не буде проживати. Крім того в договорі зазначено, що надається нотаріально посвідчена згода усіх повнолітніх осіб, які проживають в житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, на добровільне виселення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки. А також засвідчила, про наявність згоди органу опіки і піклування на передачу нерухомого майна в іпотеку. З фотокопії паспорту відповідача (а.с.8-10) вбачається, що у 2003-2003 році ОСОБА_7 була зареєстрована по АДРЕСА_2. після придбання спірної квартири 16 вересня 2005 року вона зареєструвалася в цій квартирі, а 26.08.2008 року перед отримання кредиту 12.09.2008 року і укладенням договору іпотеки 12.09.2008 року знов зареєструвалася по АДРЕСА_2 і повідомила банк про те, що в житловому приміщенні, що є предметом іпотеки ніхто не зареєстрований. В спірній квартирі відповідач повторно зареєструвалася 11.02.2009 року.

При таких обставинах суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги і звернув стягнення на предмет іпотеки. Права неповнолітніх та інших повнолітніх осі рішенням суду не порушені, оскільки на час укладення договору іпотеки вони в спірному приміщенні не проживали і не були зареєстровані, що підтверджено письмовими доказами - договором іпотеки, копіями паспорту відповідача.

У відповідності до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.304 ЦПК України Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Колегія, перевіривши обставини справи вважає, що висновки суду відповідають наявним у справі доказам, вимогам Закону України «Про іпотеку» і не протерічіть Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Колегія не вбачає підстав до скасування зазначеного рішення. Рішення суду відповідає наданим сторонами доказам вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно п.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304 від 03 червня 2014 року, який набрав чинності після ухвалення оскаржуваного рішення, передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

Застосування зазначеного закону можливо якщо апеляційний суд встановить порушення судом першої інстанції вимог процесуального и матеріального права, які є підставою для скасування рішення суду. Сам по собі зазначений закон не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд не міг його застосовувати, оскільки його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

Крім того зазначеним Законом передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника)нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку» за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя. З матеріалів справи вбачається, що як до придбання спірного житла так і на час його придбання відповідач проживала і була зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 зазначене свідчить про те, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідача та її дітей, оскільки на час отримання кредиту та укладення договору іпотеки відповідачка та її діти були забезпечені житлом за іншою адресою.

При таких обставинах підстав застосовувати Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року при розгляді цієї справи підстав немає.

Колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції і відхиляє апеляційну скаргу.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -