Рішення № 43747979, 23.04.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/4663/14-ц Головуючий у І інстанції Мора О. М. Провадження № 22-ц/780/2280/15 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 4 23.04.2015

РІШЕННЯ

іменем України

23 квітня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Гуль В.В.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Обухівська районна державна адміністрація, Садове товариство «Сонячне», Головне управління юстиції у м. Києві, Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності, поділ часток в спільному майні, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, вселення до будинку, усунення перешкод у здійсненні повноважень права власності, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який надалі уточнила і мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її колишній чоловік ОСОБА_5, після смерті якого відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як дружина і донька померлого прийняли спадщину за законом в установленому порядку. Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 22 листопада 2012 року, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 успадкували кожна по 1/4 частині садового будинку АДРЕСА_1 Крім того, ОСОБА_3 як дружині померлого нотаріусом було видано свідоцтво про право на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частку цього ж садового будинку НОМЕР_1 Також ОСОБА_3 і ОСОБА_4 успадкували кожна по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0700 га для ведення садівництва, на якій розташований садовий будинок АДРЕСА_1

Вказує, що видані відповідачам свідоцтва порушують її права та законні інтереси, поскільки вона має право на 1/2 частину вказаних садового будинку та земельної ділянки. Зокрема земельна ділянка площею 0,0700 га в садовому товаристві «Сонячне» в с.Підгірці була отримана в користування для ведення садівництва у 1987 році, тобто в період перебування її із ОСОБА_5 у шлюбі, який був зареєстрований у 1986 році. Окрім того, зазначений садовий будинок фактично був збудований спільно нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_5 під час перебування в зареєстрованому шлюбі, який був лише формально розірваний 10 листопада 1992 року, а фактично вони продовжували разом проживати понад трьох років. Посилалася, що ще в період зареєстрованого шлюбу було збудовано з цегли весь садовий будинок, а саме: технічний поверх, який включав комору, гараж, майстерню, перший поверх, який складався з однієї жилої кімнати, кухні, балкону, та були збудовані господарські споруди: два сараї огорожу і хвіртку, що підтверджується за вказаний термін з 1988 року по 1994 рік квитанціями, товарними чеками, товарно-транспортними накладними на придбання різноманітних будівельних матеріалів.

Зазначала, що після розірвання шлюбу та фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_5, який у 2007 році зареєстрував шлюб із ОСОБА_3, між ними існувала певна домовленість щодо спільного користування спірним садовим будинком, оскільки він визнавав за нею право власності на 1/2 частину на зазначене будинковолодіння. По теперішній час вона користується садовим будинком, обробляє земельну ділянку. Відповідачка ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 утриманням садового будинку і земельної ділянки не цікавилась, не сплачувала необхідні обов'язкові платежі та повідомила, що належну їй частку в зазначеному садовому будинковолодінні має намір продати. Посилалася, що її дочка ОСОБА_4 визнає за нею право власності на частку в спірному будинку, а ОСОБА_3 взагалі не визнає за нею такого права та перешкоджає в користуванні спірним нерухомим майном, зухвало ігнорує всі її пропозиції, постійно конфліктує, у зв'язку з чим всі її спроби дійти нормальних добросусідських відносин є марними.

У зв'язку з наведеним просила: поновити їй процесуальний строк позовної давності для звернення до суду; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частиеу садового будинку АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_5 31 січня 2008 року Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області; визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_1, як частку у спільній сумісній власності пережившого подружжя, видане Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 22 листопада 2012 року на ім'я ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_2, право власності на 1/2 частку садового будинку АДРЕСА_1 з частки відповідачки ОСОБА_3 в даному садовому будинку; поділити в натурі частки в садовому будинку АДРЕСА_1,виділивши ОСОБА_2: приміщення майстерні за № І площею - 8,4 кв.м.; приміщення комори за № II площею - 3,5 кв.м.; приміщення тамбуру за № І-1 площею - 1,9 кв.м.; приміщення кухні за № І-2 площею - 18,3 кв.м.; а всього приміщень загальною площею 32,1 кв. м, а також решту приміщень: приміщення гаража за № ІІІ площею - 18,3 кв. м; приміщення житлової кімнати за № І-3 площею - 16,4 кв.м; і приміщення за № І-4 балкону площею - 6,6 кв. м; залишити у спільній частковій власності відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відповідно в рівних частках по 1/4 частці кожній, за підстав права власності на спадщину за законом; визнати частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0700 га для ведення садівництва в с/т «Сонячне» в с.Підгірці Обухівського району Київської області, серії ЯА № 380733 (кадастровий номер НОМЕР_2), виданий Обухівською районною державною адміністрацією Київської області 12 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_5; визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,0700 га для ведення садівництва в с/т «Сонячне» в с.Підгірці Обухівського району Київської області, видані Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 22 листопада 2012 року відповідно в рівних частинах на ім'я ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в частині 1/2 часток кожної із співвідповідачів, тобто по 0,0350 га земельної ділянки; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину (0,0350га) земельної ділянки для ведення садівництва в с/т «Сонячне» в с.Підгірці Обухівського району Київської області; земельну ділянку площею 0,0700 га в с/т «Сонячне» в с.Підгірці Обухівського району Київської області залишити в користуванні у визначеній спільній частковій власності; вселити ОСОБА_2 до садового будинку АДРЕСА_1 відповідно до визначеної поділом частки даного садового будинку; усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_2 повноважень права власності будинком АДРЕСА_1 і земельною ділянкою за вищевказаною адресою, що чиняться ОСОБА_3 і ОСОБА_4; покласти на відповідачку ОСОБА_3 сплату всіх судових витрат.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права. Скаргу мотивує тим, що суд дав невірну оцінку доказам у справі іприйшов до хибного висновку про відсутність у неї права на 1/2 частину земельної ділянки і садового будинку АДРЕСА_1 Крім того, суд першої інстанції передчасно ухвалив рішення, не зупинивши провадження, до вирішення судом касаційної інстанції її скарги у справі № 372/965/13-ц. Відмовляючи у позові, суд безпідставно застосував строк позовної давності, не врахувавши, що вона користувалася спірним майном і її право порушено після смерті колишнього чоловіка в момент успадкування цього майна відповідачаи ОСОБА_3 і ОСОБА_4

В суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для його скасування.

Апелянт ОСОБА_2 і відповідачка ОСОБА_4 належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, обидві подали заяви про відкладення розгляду справи, не надавши ніяких доказів про поважність причин неявки, що згідно ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Решта учасників належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із 18 червня 1986 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 10 листопада 1992 року.

Після розлучення ОСОБА_5 в порядку безоплатної приватизації набув права власності на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0700 га, розташовану у садовому товаристві «Сонячне» Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, що стверджується державним актом серії ЯА № 380733, виданим 12 жовтня 2006 року на його ім'я Обухівською районною державною адміністрацією Київської області.

9 березня 2007 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3

В період вказаного шлюбу ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Підгірцівською сільською радою 31 січня 2008 року, набув права власності на новостворене майно, а саме на збудований садовий будинок АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0700 га та 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_1

Спадкоємцями померлого за законом на момент смерті були його дружина ОСОБА_3 і дочка від першого шлюбу ОСОБА_4, які у встановлений строк прийняли спадщину і 22 листопада 2012 року отримали у Дев'ятій Київській державній нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом кожна на 1/2 частину земельної ділянки та 1/4 частину садового будинку кожна.

Крім того, ОСОБА_3 як пережившій дружині Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 22 листопада 2012 року видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_1 як частку у спільній сумісній власності.

Також судом встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2014 року, частково задоволено позов ОСОБА_4 та поділено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в натурі відповідно до часток у праві власності садовий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0700 га залишено у спільній частковій власності сторін.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що як земельна ділянка площею 0,0700 га, так і садовий будинок АДРЕСА_1 набуті у власність ОСОБА_5 після розірвання у 1992 році шлюбу із позивачкою ОСОБА_2, не відносяться до їх спільного сумісного майна подружжя, а відтак позивачка не має права на дане майно.

При цьому суд виходив з того, що садовий будинок АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_5 в період перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 і є їх спільною сумісною власністю подружжя.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Доводи апеляційної скаги про те, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про відсутність у ОСОБА_2 права на 1/2 частину земельної ділянки і садового будинку АДРЕСА_1 колегія суддів вважає необгрунтованими.

Всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів, що як земельна ділянка, так і садовий будинок набуті нею та ОСОБА_5 в період шлюбу і є їх спільною сумісною власністю.

Навпаки такі доводи апелянта спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що земельна ділянка для ведення садівництва площею 0,0700 га в садовому товаристві «Сонячне» приватизована ОСОБА_5 у 2006 році, тобто через 14 років після розлучення із позивачкою у 1992 році. Крім того, доводи апелянта щодо наявності у неї прав на спірну ділянку як на майно подружжя не грунтуються на законі, бо спірна ділянка відповідно до положень ст.ст.116, 118 ЗК України отримана ОСОБА_5у власність із земель державної

власності в порядку безоплатної приватизації, а відтак ділянка є отриманою громадянином часткою із земельного фонду і не відносяться спільного майна подружжя.

Крім того, доводи апелянта щодо наявності у неї прав на будинок, суперечать матеріалам справи, з яких вбачається, щоправо власності на садовий будинок АДРЕСА_1 набуте ОСОБА_5 у 2008 році, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 і є їх спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання апелянта на передчасність ухвалення рішення з огляду на необхідність зупинення провадження до вирішення судом касаційної інстанції касаційної скарги у справі № 372/965/13-ц безпідставні. Передбачені законом підстави для зупинення розгляду справи у суду першої інстанції були відсутні.

В той же час колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправомірного застосування судом строку позовної давності при вирішенні даного спору з наступних міркувань.

Відповідно до положень ст.ст.256,267 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Згідно приписів ст.ст.214,215 ЦПК України, суд в обов'язковому порядку спочатку має встановити чи були порушені невизнані або оспорені права позивача, а вже потім вирішувати чи підлягає порушене право до захисту, чи слід застосувати строк позовної давності. Недоведеність позову є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Аналогічні роз'яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю позовних вимог ОСОБА_2, що є самостійною підставою відмови у позові і з чим погоджується колегія суддів. За таких обставин застосування судом першої інстанції в даній справі спливу позовної давності як підстави відмови у позові порушує приницип законності і обгрунтованості рішення.

Згідно роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин. Якщо помилки у такому рішенні стосуються правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З викладених підстав колегія суддів вважає за необхідне відповідно до положень ст.309 ЦПК України змінити рішення суду першої інстанції, виключивши із мотивувальної частини посилання на пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності як підставу відмови у задоволенні позову.

В іншій частині колегія суддів залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2015 рокузмінити, виключивши із мотивувальної частини рішення посилання на пропуск ОСОБА_2 строку звернення до суду за захистом свого права як підставу відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :