Постанова № 43745901, 22.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. Справа№ 910/24476/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача не з'явився,

від відповідача не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перша Українська страхова»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014

(дата підписання - 12.12.2014)

у справі №910/24476/14 (суддя Балац С.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Мільман Світлани Володимирівни

до Публічного акціонерного товариства «Перша Українська страхова»

про стягнення 79674,96 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 позов Фізичної особи-підприємця Мільман Світлани Володимирівни (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Перша Українська страхова» (далі - відповідач) про стягнення 79674,96 грн задоволено повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 70000,00 грн, 3% річних в сумі 1340,15 грн, інфляційних втрат в сумі 8334,81 грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повідомив відповідача належним чином про дату, час та місце судового засідання; необґрунтовано прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі; не звернув увагу на невиконання позивачем досудового врегулювання господарського спору; відповідач повідомляв позивача про розірвання договору найму по телефону, тому договір найму вважається розірваним; з лютого 2014 року приміщення не використовувалось наймачем, про що позивач був обізнаний.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2015 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 22.04.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

Оскільки від позивача копії процесуальних документів, направлених на адресу: м. Київ, вул. Вузівська,5/164 повертаються адресату «за закінченням терміну зберігання», копія ухвали від 23.03.2015 була також направлена судом апеляційної інстанції на адресу представника згідно довіреності від 02.02.2015 Бакала Я.С.: м. Київ, вул.. Борщагівська,114. Однак, копія ухвали повернулась адресату в зв'язку з «неправильним зазначенням адреси».

Копія ухвали від 23.03.2015, направлена відповідачу на юридичну адресу: м. Київ, вул. А.Барбюса,16/4 повернулась адресату оскільки відповідач «за зазначеною адресою не знаходиться». Тому, копія ухвали повторно направлена відповідачу на адресу для листування: Києво-Святошинський р-н, с.Білогородка, вул. Леніна,84-а, де і була отримана представником відповідача 03.04.2015.

У судове засідання 22.04.2015 представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги відповідача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без участі сторін, з метою дотримання вимог ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статтях 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У частині 1 статті 762 ЦК України зазначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2012 між позивачем (наймодавець) та відповідачем (наймач) укладено договір найму (оренди) житлового приміщення (далі - договір), відповідно до якого наймодавець передає у строкове платне користування (оренду) наймачу житлове приміщення, характеристики якого визначені у п.п.1.1.1-1.1.4 договору (п.1.1 договору).

Передача квартири, що орендується, в користування наймача та повернення її наймодавцю по закінченню терміну дії договору оформлюється актом прийому-передачі (п.1.3 договору).

Строк найму складає 24 місяці з 01.08.2012 по 01.08.2014 (п.3.1 договору в редакції додаткової угоди від 01.07.2013 №1).

Відповідно до п.4.1 договору орендна плата за договором складає 12632,00 грн за кожен місяць оренди, а з 01.07.2013 сторони уклали додаткову угоду №1, якою визначили, що орендна плата за кожен місяць становить 10000,00 грн.

Оплата здійснюється щомісячно до 15 числа поточного місяця дії договору (п.4.2 договору).

Договір може бути розірваний в односторонньому порядку в разі, якщо одна із сторін систематично порушує умови договору та якщо затримується сплата орендної плати за договором на строк більше ніж 30 календарних днів (п.8.2 договору).

Про дострокове розірвання договору сторона-ініціатор письмово повідомляє другу сторону за 30 днів до дати розірвання (п.8.3 договору).

При достроковому розірванні договору сторони зобов'язані провести взаємні розрахунки (п.8.4 договору).

01.08.2012 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду житлове приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі житлового приміщення за договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював оплати за оренду частково (15.07.2013 на суму 12632,00 грн (за червень 2013 року), 03.09.2013 на суму 10000,00 грн (за липень 2013 року), 23.09.2013 на суму 10000,00 грн (за серпень 2013 року), 25.10.2013 на суму 10000,00 грн (за вересень 2013 року), 21.11.2013 на суму 10000,00 грн (за жовтень 2013 року), 30.12.2013 та 08.01.2014 на суму 10000,00 грн (за листопад 2013 року) 26.02.2014 на суму 5000,00 грн (за грудень 2013 року) та 5000,00 грн (за січень 2014 року), в результаті чого у нього утворилась заборгованість за оренду житлового приміщення в сумі 70000,00 грн за період з грудня 2013 року по серпень 2014 року.

Судом першої інстанції в повному обсязі досліджено факт існування заборгованості у відповідача перед позивачем, враховано відсутність належних доказів на його спростування, тому суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 70000,00 грн боргу по орендній платі.

Контррозрахунок суми боргу відповідачем не надано.

Будь-яких письмових претензій чи заперечень за час дії договору оренди відповідач до позивача не надсилав.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 02.12.2014 наводить розрахунок та просить стягнути з відповідача 8334,81 грн інфляційних втрат та 1340,15 грн 3% річних по кожному місяцю окремо.

Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції визнав його вірним та таким, що підлягає задоволенню, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Стосовно доводів апеляційної скарги (що суд першої інстанції не повідомив відповідача належним чином про дату, час та місце судового засідання; необґрунтовано прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі; не звернув увагу на невиконання позивачем досудового врегулювання господарського спору; відповідач повідомляв позивача про розірвання договору найму по телефону, тому договір найму вважається розірваним; з лютого 2014 року приміщення не використовувалось наймачем, про що позивач був обізнаний) колегія суддів зазначає наступне.

1) З наявних в матеріалах справи відомостей про відповідача вбачається, що адреса його місцезнаходження: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 16, офіс 4. Суд першої інстанції копію ухвали про порушення провадження у справі направив саме на адресу місцезнаходження, однак кореспонденція повернулась адресату «за закінченням терміну зберігання». Іншої адреси в матеріалах справи немає.

Відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом першої інстанції враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Отже, в разі зміни адреси сторона зобов'язана повідомити суд шляхом надання клопотання, де вказати адресу, на яку слід надсилати процесуальні документи. Господарським процесуальним законодавством не передбачено обов'язок суду розшукувати сторін та телефонувати посадовим особами сторін на особисті номери мобільних телефонів з метою повідомлення їх про розгляд справи. Крім того, такого способу повідомлення сторін як телефонограма господарським процесуальним законодавством не визначено.

Суд першої інстанції, надіславши ухвалу про порушення провадження у справі на адресу, вказану у довідці ЄДР виконав вимоги законодавства щодо повідомлення сторони у справі про місце, дату та час розгляду справи.

2) Відповідно до ст.106 ГПК України ухвала про прийняття позовної заяви до провадження оскарженню не підлягає.

3) Твердження відповідача, що позивач зобов'язаний був вирішити спір у досудовий спосіб, спростовуються рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002) у справі за конституційним зверненням ТОВ ТД "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому зазначено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, що не виключає права на звернення до суду. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, а встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням права на судовий захист.

4) Доводи про повідомлення позивача про розірвання договору найму по телефону суперечать п.8.3 договору, який передбачає письмове повідомлення сторони про намір розірвати договір із зазначенням причини за 30 днів до розірвання.

5) Відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про те, що приміщення не використовується з лютого 2014 року.

Наявність шахрайства в діях будь-яких осіб, які стосуються так чи інакше діяльності товариства відповідача , не може бути підставою для звільнення від сплати орендної плати.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перша Українська страхова» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі №910/24476/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/24476/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай