Рішення № 43742921, 16.04.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" квітня 2015 р. Справа № 906/202/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Малярчук Т.П., довіреність від 29.12.2014р.,

від відповідача: Лічний С.В., довіреність від 05.01.2015р. №25/3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (м.Житомир)

до Комунального підприємства "Житомирводоканал" Житомирської міської ради (м.Житомир)

про стягнення 9458706,65 грн.

Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (м.Житомир) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Житомирводоканал" Житомирської міської ради (м.Житомир) про стягнення 9458706,65 грн.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 13.02.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/202/15, розгляд справи призначено на 12.03.2015р. та зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

В судове засідання 12.03.2015р. відповідач свого представника не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення представнику відповідача за довіреністю 16.02.2015р. поштового відправлення - ухвали суду від 13.02.2015р. про порушення провадження у справі №906/202/15 та призначення справи до розгляду на 12.03.2015р.

11.03.2015р. через діловодну службу суду надійшло клопотання відповідача (вих.№25/247 від 11.03.2015р.) про перенесення розгляду справи у зв'язку зі знаходженням представника КП "Житомирводоканал" на лікарняному.

В судовому засіданні 12.03.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити. Представник позивача на виконання вимог ухвали суду подала до справи довідку (вх.№3142/15 від 12.03.2015р.) в якій зазначено, що станом на 12.03.2015р. заборгованість за спожиту активну електричну енергію КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради перед ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" за спірний період становить 8259516,09 грн. Також, представник подала клопотання (вх.№02-44/245/15 від 12.03.2015р.) про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України в зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі та забезпечення процесуальних прав відповідача.

За наведених обставин, враховуючи неявку представника відповідача, розглянувши клопотання представників сторін, для надання відповідачу можливості реалізувати принцип змагальності, забезпечення участі в судовому засіданні, з метою повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів, господарський суд ухвалою від 12.03.2015р. відклав розгляд справи на 16.04.2015р., продовживши встановлений строк розгляду справи на 15 днів відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за обґрунтованим клопотанням позивача.

В засіданні суду 16.04.2015р. представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі. Подала до справи довідку про стан заборгованості (вх.4840/15, а.с.49), за змістом якої станом на 16.04.2015р. сума боргу за спірний період не змінилась та складає 8259516,09 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні подав письмовий відзив на позовну заяву (вх.№4841/15, а.с.50-51). За змістом відзиву, КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради визнає наявність заборгованості за електроенергію перед позивачем та зазначає, що дана заборгованість виникла внаслідок невідповідності встановлених тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення фактичним на них затратам. Окрім того, у відзиві відповідач вказав, що не погоджується із сумою нарахованих позивачем інфляційних, вважає неправильним здійснений позивачем розрахунок, оскільки позивач при нарахуванні інфляційних двічі застосував індекс інфляції 101,9, який був у листопаді 2014 року, вважає, що це призвело до незаконного збільшення суми інфляційних нарахувань.

При цьому, представником відповідача подано також клопотання від 16.04.2015 р. №25/391 (вх.№02-44/379/15, а.с.53-54), за яким відповідач просить суд, відповідно до ст.233 ГК України, максимально зменшити розмір штрафних санкцій (пені).

В засіданні суду представник відповідача підтримав заяву про зменшення пені та просить її задовольнити. Водночас, як з'ясовано судом, доказів в обґрунтування твердження заяви про зменшення пені відповідач до клопотання не подав.

Представник позивача проти клопотання відповідача про зменшення пені категорично заперечила, вважає його безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

17.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" в особі Житомирського району електричних мереж (постачальник/позивач) та Комунальним підприємством "Житомирводоканал" Житомирської міської ради (споживач/відповідач) був укладений договір про постачання електричної енергії №3, предметом якого є постачання електричної енергії згідно умов цього договору (а.с.8-10).

Додатковою угодою №1 до договору про постачання електричної енергії від 24.02.2012р. сторони виклали п.2.2.3. договору в редакції, за якою розрахунковим періодом вважається період з 01 числа по останній день календарного місяця включно.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що остаточний розрахунок повинен здійснюватися в розмірі фактичного споживання електричної енергії за розрахунковий місяць з врахуванням сальдо на початок місяця не пізніше 5 операційних днів з дня отримання рахунку, включаючи день його отримання, для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно.

За змістом пункту 10.1. договору, цей договір укладається на строк до 31 грудня поточного року, набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Факт належного виконання позивачем своїх договірних зобов'язань за спірний період з 01.07.2014р. по 01.11.2014р. підтверджується рахунками за активну електроенергію за липень, серпень, вересень та жовтень 2014 року (а.с.12-15); звітами відповідача про використану електроенергію та актами про використану електроенергію на підкачку холодної води за період липень - жовтень 2014 року (а.с.16-26).

Відповідно до виставлених позивачем на виконання умов договору рахунків відповідач мав оплатити активну електроенергію: за липень 2014р. в сумі 4703992,22грн., за серпень 2014р. в сумі 4522582,33 грн., за вересень 2014р. в сумі 4590578,71грн. та за жовтень 2014р. на суму 4771217,24 грн.

Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриману електроенергію в повному обсязі не виконав, в результаті чого за спірний період у нього виникла заборгованість перед позивачем за активну електричну енергію в сумі 8259516,09 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриману електроенергію вчасно та в повному обсязі не виконав, у результаті чого за спірний період у нього виникла заборгованість перед позивачем за активну електричну енергію в сумі 8259516,09 грн.

Не проведення відповідачем розрахунків за надані послуги стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 64976,34 грн., пеню в сумі 575252,67 грн. та інфляційні в сумі 558961,55 грн.

Розглядаючи питання правомірності заявлених позовних вимог, господарський суд враховує вищевикладені встановлені обставини справи, а також, наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою виникнення між сторонами зобов'язань, за якими виник спір у справі, у даному випадку, є договір про постачання електричної енергії №3 від 17.08.2009р.

Відповідно до ст.714 Цивільного кодексу України, що відповідає приписам ст.275 Господарського кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У відповідності до ч.7 ст.276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст.ст.525 і 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8259516,09 грн. заборгованості за активну електроенергію.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 64976,34 грн. 3% річних та 558961,55 грн. інфляційних.

Перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.27-28), суд вважає його правильним і таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

Перевіряючи ж здійснені позивачем нарахування інфляційних за несвоєчасну оплату за спожиту електроенергію (а.с.29), в т.ч. з урахуванням заперечень відповідача з даного приводу, господарський суд встановив, що дійсно, нараховуючи інфляційні, як на суму заборгованості, існуючу в жовтні 2014 року, так і на суму заборгованості, яка існувала в листопаді 2014 року, позивач застосував індекс інфляції за листопад 2014 року - 101,9% (а.с.55). Водночас, зважаючи на умови договору (п.2.2.3. та п.7.3. договору) та вищевикладені роз'яснення по застосуванню відповідальності за порушення грошових зобов'язань у вигляді індексації боргу, при здійсненні нарахування інфляційних на суму боргу, існуючу в листопаді 2014 року мав бути застосований індекс інфляції вже за грудень 2014 року, який становив 103,0%. Суд враховує, що у даному випадку, позивачем застосовано індекс інфляції менший (101,9%), ніж мав бути застосований (103,0%), а суд не вправі на власний розсуд виходити за межі здійснених розрахунків та стягувати суми в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем. Слід зазначити також, що при з'ясуванні вказаних обставин в засіданні суду за участю представників сторін, повноважний представник відповідача не підтримав своїх зауважень до розрахунку інфляційних, викладених у відзиві на позов, зазначив, що покладається у даному питанні на розсуд суду, а також підтвердив, що здійснене позивачем нарахування інфляційних жодним чином не порушує прав відповідача.

За таких обставин, стягненню з відповідача підлягають нараховані та заявлені позивачем за період прострочення заборгованості з серпня по грудень 2014 року інфляційні в загальній сумі 558961,55 грн., в цій частині позов задовольняється судом.

Крім суми основного боргу позивач, посилаючись на п.4.2.1 договору, просить стягнути з відповідача 575252,67 грн. пені.

Відповідно до п.4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених пунктами 7.3 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком, споживач сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі, що не перевищує подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення платежу.

У відповідності до ч.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд вважає його правильним і таким, що відповідає вимогам діючого законодавства і умовам укладеного договору.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення пені суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

В клопотанні відповідач зазначає, що Комунальне підприємство "Житомирводоканал" перебуває у важкому фінансовому стані. Вказує, що на даний час залишається невиконаним рішення господарського суду Житомирської області від 24.11.2014р. №906/1384/14 про стягнення з КП "Житомирводоканал" на користь ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" боргу за електроенергію в сумі 2501645,51 грн. Крім того, згідно ухвали господарського суду Житомирської області від 02.07.2013р. по справі №3/5007/6/12, підприємство погашає розстрочену заборгованість перед КП "Житомиртеплокомуненерго" в сумі 7329740,41 грн. (до справи відповідач подав копії названих судових актів).

Відповідач вказує, що дана ситуація склалася з об'єктивних причин, а саме, у зв'язку з тим, що існуючі тарифи на послуги водопостачання та водовідведення відповідають собівартості на рівні 82%, що, в свою чергу, не дає можливості в повному обсязі розрахуватись з кредиторами, в т.ч. і з позивачем. Дана невідповідність тарифів економічно обґрунтованим викликана значним ростом цін на електроенергію, паливно-мастильні матеріали, витратні матеріали для очищення води і стоків та іншими чинниками. Загальні збитки підприємства складають 60546 тис.грн. Підприємством вживаються відповідні заходи щодо зменшення витрат, але основні показники витрат зменшити неможливо, так як це призведе до виникнення епідеміологічно-небезпечної ситуації у місті. Відповідач вказує, що вимоги п.4 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що передбачають відшкодування різниці між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг, фактично не виконується; на даний час заборгованість бюджету по різниці в тарифах на послуги КП "Житомирводоканал" складає 3,8 млн.грн. Крім цього, заборгованість населення за послуги з водопостачання та водовідведення станом на 01.04.2015р. складає 18161,7 тис.грн. Відповідач зазначає, що стягнення штрафних санкцій збільшить збитки підприємства, що, в свою чергу, ускладнить роботу по очищенню води і стоків та своєчасного надання послуг з водопостачання та водовідведення. Вказує, також, що порушення відповідачем обов'язків за договором викликані об'єктивними причинами, які не залежать від волі відповідача.

Розглядаючи заявлене відповідачем клопотання суд виходив з наступного.

Пунктом 1 ст.233 Господарського суду України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих норм закону свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про можливість зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, майновий стан сторін і співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Як уже зазначалось, клопотання про зменшення розміру пені КП "Житомирводоканал" обґрунтовує тим, що підприємство знаходиться в скрутному фінансовому становищі. Зокрема, такі доводи відповідача мотивуються наявністю заборгованості, окрім позивача, перед іншими контрагентами. Власне, лише на підтвердження доводів про наявність боргу перед іншими контрагентами, що встановлено двома судовими актами, відповідач додав до свого клопотання копії судового рішення та ухвали. Жодних інших доказів в обґрунтування та на підтвердження викладених у клопотанні обставин відповідачем не подано.

За відсутності будь-яких доказів на підтвердження складного фінансового стану підприємства відповідача та його платоспроможності, неможливим є встановлення та визнання судом винятковості обставин, наявність яких могла б бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

Так, за змістом п.1 ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ст.83 Господарського процесуального кодексу України, питання про можливість та необхідність застосування положення про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом, виходячи з наявності виняткових обставин та підстав для цього.

Причому обов'язок доказування наявності виключних обставин для зменшення розміру неустойки, покладається на особу, яка звертається з відповідною заявою про зменшення неустойки.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У даному випадку, КП "Житомирводоканал" не подано документів щодо відображення фінансового стану підприємства, які б свідчили про відсутність коштів на його розрахункових рахунках, збитковість підприємства чи доводили б загрозу можливих наслідків, про які вказував відповідач у клопотанні від 16.04.2015 р. №25/391.

Господарським судом, також, враховується, що за змістом ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, нормою ч.2 ст.218 ГК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

У відповідності з ч.2 ст.617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин, а тому суд не може погодитись з наведеними КП "Житомирводоканал" у клопотанні мотивами зменшення розміру штрафних санкцій (пені), які не було доведено відповідачем у встановленому порядку належними та допустимими доказами по справі.

З урахуванням викладеного та за відсутності доказів в обґрунтування клопотання про зменшення пені, суд не встановив наявність виняткових обставин, передбачених ст.83 ГПК України, ч.3 ст.551 ЦК України та відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, а тому відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), належної до сплати.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача має бути стягнуто 8259516,09грн. заборгованості за активну електроенергію, 64976,34 грн. 3% річних, 575252,67 грн. пені та 558961,55 грн. інфляційних.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Житомирводоканал" Житомирської міської ради (10000, м.Житомир, вул.Черняховського, 120, ідентифікаційний код 03344065) на користь Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (10008, м.Житомир, вул.Пушкінська, 32/8, ідентифікаційний код 22048622):

- 8259516,09 грн. заборгованості за активну електроенергію,

- 64976,34 грн. 3% річних,

- 575252,67 грн. пені,

- 558961,55 грн. інфляційних,

- 73080,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.04.15

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу