Рішення № 43742577, 21.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.04.15р. Справа № 904/2270/15

За позовом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області (м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0008 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, шляхом демонтажу металевої тимчасової споруди (кіоску)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Єрмоленко М.М. - головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу

(довіреність № 01/14/5/04вих від 12.01.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Дніпродзержинська міська рада Дніпропетровської області (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0008 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, яку використовує Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - відповідач), шляхом демонтажу металевої тимчасової споруди (кіоску) 3,0м х 2,5м за рахунок боржника.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, як встановлено в акті обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 05.01.2015, відповідач використовує вказану земельну ділянку самовільно, без достатньої правової підстави, за відсутністю документів, що посвідчують право на земельну ділянку, без згоди власника землі - Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області, всупереч вимогам Земельного кодексу України та статей 319, 321 Цивільного кодексу України. Вказані обставини є підставою для звернення із позовом про усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0008 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, шляхом демонтажу металевої тимчасової споруди (кіоску) 3,0м х 2,5м за рахунок боржника. Так, позивач посилається на те, що встановивши на вказаній земельній ділянці кіоск, відповідач здійснив самовільне зайняття земельної ділянки та обмежив право власності позивача на доступ, вільне володіння, користування та розпоряджається своїм майном.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.04.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 21.04.2015 виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51934, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Магнітогорська, 13/10, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 19.03.2015 було повернуто 09.04.2015 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 07.04.2015 про повернення "за закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 19.03.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його місцем реєстрації (проживання), що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його місцем реєстрації (проживання), повинен був докласти зусиль для отримання поштових відправлень за вказаною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача, оскільки останній про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином: ухвала суду 19.03.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.04.2015 та неотриманні відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своїм місцем реєстрації (проживання).

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника відповідача документально підтверджена не була, а надані позивачем матеріали справи є достатніми та дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до договору купівлі-продажу кіоску від 07.07.2010 відповідач придбав у ОСОБА_3 кіоск площею 7,5 кв.м., що знаходиться біля будинку за номером АДРЕСА_2, договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дербіною Р.Є. та зареєстровано в реєстрі за №589. Зазначений договір підтверджує, що власником кіоску є ОСОБА_1 (відповідач).

При цьому, відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2013 по справі № 904/3846/13 за позовом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлено наступне.

08.08.2012 спеціалістами відділу самоврядного контролю управління земельних відносин Дніпродзержинської міської ради за участю головного спеціаліста - архітектора управління головного архітектора міста було проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в ході якого було виявлено самовільне зайняття земельної ділянки, на підставі чого був складений акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки.

В результаті вказаного обстеження встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 на площі 0,0008 га. розміщений торгівельний кіоск, що належить відповідачу, при цьому, договір оренди земельної ділянки на момент обстеження не оформлено, що не відповідає вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Листом-попередженням від 18.08.2013 управління земельних відносин міської ради повідомило відповідача про необхідність оформити документи на землекористування або звільнити незаконно зайняту земельну ділянку, з поверненням її власнику у стані придатному для використання.

Як встановлено у постанові від 17.10.2013 по справі № 904/3846/13 відповідач правовстановлюючих документів на земельну ділянку не надав, та не повернув земельну ділянку міській раді.

У зв'язку з викладеними обставинами, вказаною постановою суду було, зокрема, зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути до земель Дніпродзержинської міської ради самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0008га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з приведенням її у придатний для використання стан.

Постановою державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції від 11.11.2013 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області № 904/3846/13 від 22.10.2013.

В подальшому, постановою державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції від 27.03.2014 вказане виконавче провадження було закінчено.

05.01.2015 заступником начальника відділу самоврядного контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин міської ради, головним спеціалістом відділу самоврядного контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин міської ради, за участю начальника відділу планування, забудови міста та зовнішньої реклами-архітектора управління містобудування та архітектури міської ради, головного спеціаліста відділу планування, забудови міста та зовнішньої реклами-архітектора управління містобудування та архітектури міської ради було проведено обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки, про що складений акт (а.с.11).

За результатами вказаного обстеження (повторного) встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 07.07.2010 № 589, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дербіною Р.Є., відповідач набув право власності на кіоск площею 7,5 кв.м., що знаходиться біля будинку АДРЕСА_2. Фактично на земельній ділянці площею 0,0008 га за зазначеною адресою на відстані 8,5 м від будинку АДРЕСА_2 та 9,5 м від проїжджої частини вул. Скаліка розміщено металеву тимчасову споруду (3,0м х 2,5м) для провадження підприємницької діяльності та на площі 0,0035 га виконано мостіння декоративною плиткою. Як зазначено в акті, документи на право користування земельною ділянкою на момент повторного обстеження не оформлені, що є порушенням вимог земельного законодавства. Рішення про надання земельної ділянки на момент повторного обстеження не оформлені, що є порушенням вимог земельного законодавства. Рішення про надання земельної ділянки у користування не приймалось, тобто земельна ділянка зайнята самовільно.

Копія вказаного акту, як зазначено у ньому, відправлена відповідачу поштою.

У листі-попередженні (вих. № 07-13/111 від 19.01.2015) "Про приведення документів із землекористування у відповідність до вимог чинного законодавства" департамент комунальної власності та земельних відносин міської ради повідомив відповідачу про необхідність термінового приведення документів із землекористування у відповідність до вимог чинного законодавства або звільнення земельної ділянки з поверненням її власнику у стані, придатному для використання.

Лист-попередження, разом з актом направлений відповідачу поштою 19.01.2015, про що зазначено у самому акті. При цьому, вказаний акт є додатком до листа-попередження.

Отже, посилаючись на обставини встановлені актом обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 05.01.2015 позивач просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0008 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, яку використовує Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - відповідач), шляхом демонтажу металевої тимчасової споруди (кіоску) 3,0м х 2,5м за рахунок боржника, що і є причиною спору.

З приводу складання вказаного акту суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 188 Земельного Кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом, яким є Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Крім державного контролю за використанням та охороною земель законодавством передбачено і самоврядний контроль за використанням та охороною земель який покладено на сільські, селищні, міські, районні та обласні ради (стаття 189 Земельного Кодексу України), вказані положення кореспондуються зі статтею 20 Закону України "Про охорону земель". Порядок здійснення контрольних повноважень органами місцевого самоврядування визначається насамперед Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, пунктом "б" частини 1 статті 33 Закону виконавчим органам рад надані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

Так, 29.11.2013 Дніпродзержинською міською радою прийнято рішення № 949-43/VI "Про затвердження Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності м. Дніпродзержинська (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.2. Положення визначено, що об'єктом самоврядного контролю за використанням і охороною земель є землі комунальної власності територіальної громади міста.

Основними завданнями самоврядного контролю за використанням і охороною земель комунальної власності міста є, зокрема, забезпечення додержання фізичними та юридичними особами вимог земельного законодавства України та умов використання земель територіальної громади міста, визначені у правовстановлюючих документах на землю (пункт 1.3. Положення).

У розділі ІІ вказаного Положення визначено повноваження самоврядного контролю, до яких, зокрема, належить здійснення контролю за використанням та охороною земель в частині оформлення фізичними та юридичними особами документів на землекористування (пункт 2.1.).

Крім того, відповідно до пункту 3.2.1. Положення посадові особи відділу самоврядного контролю мають право складати акти обстеження стану та дотримання умов використання земельних ділянок та за фактом виявлення порушень земельного законодавства надавати копії актів та матеріалів обстежень до контролюючих, правоохоронних органів.

Відповідно до Положення про відділ самоврядного контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міської ради основними завданнями відділу є, зокрема, виявлення порушень земельного законодавства та організація заходів щодо державної реєстрації прав на земельні ділянки (пункт 2.6.).

Крім того, відповідно до пункту 4.3. вказаного положення відділ має право складати акти обстеження стану та дотримання умов використання земельних ділянок та за фактом виявлення порушень подавати матеріали контролюючих та правоохоронних органів.

Отже, судом встановлено, що акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 05.01.2015 складений уповноваженими на це особами, а отже є належним доказом факту самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки в розумінні статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

З приводу позовних вимог позивача, з урахуванням прийняття рішення по справі № 904/3846/13, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Так, предметом позову у справі № 904/3846/13 було зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. Крім того, постановою державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції від 27.03.2014 виконавче провадження з виконання вказаної постанови було закінчено.

Предметом позову у даній справі (вимогою, з якою позивач звернувся до відповідача) є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0008 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, яку використовує відповідач, шляхом демонтажу металевої тимчасової споруди (кіоску) 3,0м х 2,5м за рахунок боржника, а отже, враховуючи, що спір виник між тими ж сторонами з приводу тієї ж самої земельної ділянки, фактично, з аналогічних підстав, при цьому, предмети позову у даних справах є різними.

З приводу ж самих позовних вимог господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом "а", частини 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що всі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених законом.

Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить надання дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та в оренду врегульовано статтею 123 та статтею 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 - частини 4 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статті 125 та 126 Земельного кодексу України передбачають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У відповідача, в порушення вимог наведених норм матеріального права, відсутні правовстановлюючи документи на зайняття спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до статті 144 Конституції України та частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають (частина 4 статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Пунктом 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачає, що ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 Земельного кодексу України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України. З прийняттям Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244, замість поняття малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності стало застосовуватись поняття тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Отже, за приписами частини 2 статті 212 Земельного кодексу України, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України .

Право власності на землю (земельну ділянку ) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України - власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частина 1 статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" дає визначенню "самовільного зайняття земельної ділянки", як будь-яких дій, що свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У підпункті 3.1 пункту 3 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.05.11 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" також надано тлумачення, що обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, яка її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Відсутність у цієї особи на час ухвалення судового рішення таких документів є самовільним зайняттям земельної ділянки та підставою для вирішення питання щодо звільнення такою особою відповідної земельної ділянки.

Вказана правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України 22.11.2010 по справі № 4/254-35/572.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, та застосування інших, передбачених законом, способів захисту, зокрема визначених у статті 16 Цивільного кодексу України.

Із огляду на все вищенаведене, суд приходить до висновку, що встановивши на земельній ділянці площею 0,0008 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, металевої тимчасової споруди (кіоску) 3,0м х 2,5м, відповідач здійснив самовільне зайняття земельної ділянки та обмежив право власності позивача на доступ, вільне володіння, користування та розпоряджається своїм майном.

При цьому, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно пунктом 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Так, доказів вжиття відповідачем заходів до оформлення права на земельну ділянку сторонами суду не надано.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Захист прав власника за наведено правовою нормою здійснюється за допомогою негаторного позову, предметом якого є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин.

Таким чином, при поданні негаторного позову, на позивача покладається обов'язок доведення вчинення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, тобто факту протиправної поведінки відповідача, а на останнього правомірність таких дій, у випадку їх вчинення.

Вказані вище обставини свідчать, що відповідач не мав правових підстав для зайняття та використання спірної земельної ділянки, чим порушив права позивача як орендаря.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Усунути перешкоди в користуванні Дніпродзержинською міською радою Дніпропетровської області (51931, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, пл. Дзержинського, 2; ідентифікаційний код 24604168) земельною ділянкою, площею 0,0008 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, яку використовує Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (51934, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Магнітогорська, 13/10; ідентифікаційний код НОМЕР_1), шляхом демонтажу металевої тимчасової споруди (кіоску) 3,0м х 2,5м за рахунок Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (51934, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Магнітогорська, 13/10; ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (51934, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Магнітогорська, 13/10; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області (51931, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, пл. Дзержинського, 2; ідентифікаційний код 24604168) - 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко